povnij zmist legendi j mifi drevnoi grecii folklor 1 33 - Шкільний Всесвіт

ЧАСТИНА ПЕРША. БОГИ Й ГЕРОЇ Міфи про богів і їхню боротьбу з гігантами й титанами викладені в основному по поемі Гесиода “Теогонія” (Походження богів). Деякі сказання запозичені також з поем Гомера “Илиада” і “Одиссея” і поеми римського поета Овідія “Метаморфози” (Перетворення).Спочатку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому полягало джерело життя миру. Усе виникло з безмежного Хаосу — — — і увесь світ і безсмертні боги. З Хаосу відбулася й богиня Земля — — — і Гея. Широко розкинулася вона, могутня, що дає життя всьому, що живе й росте на ній. Далеко ж під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне, світле небо, у невимірній глибині народився похмурий Тартар — — — і жахлива безодня, повна вічної тьми. З Хаосу, джерела життя, народилася й могутня сила, вся оживляюча Любов — — — і Ерос. Почав створюватися мир. Безмежний Хаос породив Вічний Морок — — — і Эреб і темну Ніч — — — і Нюкту. А від Ночі й Мороку відбулися вічне Світло — — — і Ефір і радісний світлий День — — — і Гемера. Світло розлилося по мирі, і стали поміняти один одного ніч і день.Могутня, благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо — — — і Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, породжені Землею, і широко розлилося вічно шумливе Море.Матір’ю — землею породжені Небо, Гори й Море, і немає в них батька.Уран — — — і Небо — — — і запанував у світі. Він взяв собі в дружин благодатну Землю. Шість синів і шість дочок — — — і могутніх, грізних титанів — — — і було в Урана й Геї. Їхній син, титан Океан, що обтікає, подібно безбережній ріці, всю землю, і богиня Фетида породили на світло всі ріки, які котять свої хвилі до моря, і морських богинь — — — і океанид. Титан же Гипперион і Тейя дали миру дітей: Сонце — — — і Гелиоса, Місяць — — — і Селен і рум’яну Зорю — — — і розоперстую Эос (Аврора). Від Астрея й Эос відбулися всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борею, східний Эвр, вологий південний Нот і західний ласкавий вітер Зефір, що несе рясним дощем хмари.Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів — — — і циклопів з одним оком у чолі — — — і й трьох величезних, як гори, пятидесятиголовых велетнів — — — і сторуких (гекатонхейров), названих так тому, що сто рук було в кожного з них. Проти їхньої жахливої сили ніщо не може встояти, їхня стихійна сила не знає межі.Зненавидів Уран своїх дітей — велетнів, у надра богині Землі уклав він їх у глибокому мороці й не дозволив їм виходити на світло. Страждала мати їхня Земля. Її давило цей страшний тягар, укладений у її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися підняти руки на батька. Тільки молодший з них, підступний Крон [1], хитрістю скинув свого батька й відняв у нього влада.Богиня Ніч народила на кару Крону цілий сонм жахливих речовин: Таната — — — і смерть, Эриду — — — і розбрат, Апату — — — і обман, Кер — — — і знищення, Гипнос — — — і сон з роєм похмурих, важких бачень, не знаючої пощади Немесидупомстаза злочини — і й багато інших. Жах, розбрати, обман, боротьбу й нещастя внесли ці боги в мир, де запанував на троні свого батька Крон. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] Кронвсепоглинаючийчас (хроносчас).

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і –

ЗЕВС [1]

НАРОДЖЕННЯ Зевсакрон не був упевнений, що влада назавжди залишиться в його руках. Він боявся, що й проти нього повстануть діти й знайдуть його на ту ж долю, на яку прирік він свого батька Урана. Він боявся своїх дітей. І повелів Крон дружині своїй Реї приносити йому дітей, що народжувалися, і безжалісно проковтував їх. У жах приходила Рея, бачачи долю дітей своїх. Уже п’ятьох проковтнув Крон: Гестию [2], Деметру [3], Геру, Аїда (Гадеса) і Посейдона [4].Рея не хотіла втратити й останньої своєї дитини. За порадою своїх батьків, Урану — Неба й Земля^ — Землі — землі — ге — землі, вийшла вона на острів Крит, а там, у глибокій печері, народився в неї молодший син Зевс. У цій печері Рея сховала свого сина від жорстокого батька, а йому дала проковтнути замість сина довгий камінь, загорнений у пелюшки. Крон не підозрював, що він був обманутий своєю дружиною.А Зевс тим часом ріс на Криті. Німфи Адрастея й Ідея плекали маленького Зевса, вони вигодували його молоком божественної кози Амалфеи. Бджоли носили мед маленькому Зевсу зі схилів високої гори Дикти. У входу ж у печеру юні куреты[5] ударяли в щити мечами щораз, коли маленький Зевс плакав, щоб не услыхал його плачучи Крон і не осягла б Зевса доля його братів і сестер. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] ЗевсримськийЮпітер.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Картина життя богів на Олімпі дана по творах Гомера”Илиаде” і “Одиссее”, що прославляє родоплеменную аристократію й возглавляющих її басилевсов як кращих людей, що много вище іншої маси населення. Боги Олімпу відрізняються від аристократів і басилевсов лише тим, що вони безсмертні, могутні й можуть творити чудеса. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [2] Богиня жертовного вогню й вогню домівки, покровителька міст і держави. У Римі згодом з Гестией була ототожнена Весту, богиня домівки,[3] Велика богиня родючості землі, що дає ріст усьому, що виростає на землі, що дає родючість нивам, що благословляє працю хлібороба. Римляне назвали богиню Деметру ім’ям своєї древньої богині родючої ниви — — — і Церерой. Міфи про Деметре див. нижче.[4] У римлян їм відповідали Юнона, Плутон і Нептун.[5] Напівбоги, охранители й захисники Зевса. Пізніше куретами називали на Криті жерців Зевса й Реї. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — ЗЕВС СКИДАЄ КРОНА. БОРОТЬБА БОГІВ — ОЛІМПІЙЦІВ З Титанамивырос і змужнів прекрасний і могутній бог Зевс. Він повстав проти свого батька й змусив його повернути знову на світло поглинених їм дітей. Одного за іншим нелюд з вуст Крон своїх дітей — богів, прекрасних і світлих. Вони почали боротьбу із Кроном і титанами за владу над миром.Жахлива й завзята була ця боротьба. Діти Крона затвердилися на високому Олімпі. На їхню сторону сталі й деякі з титанів, а першими — — — і титан Океан і дочка його Стикс і дітьми Запопадливістю, Міццю й Перемогою. Небезпечна була ця боротьба для богів — олімпійців. Могутні й грізні були їхні супротивники титани. Але Зевсу на допомогу прийшли циклопи. Вони викували йому громи й блискавки, їх метав Зевс у титанів. Боротьба тривала вже десять років, але перемога не відмінювалася ні на ту, ні на іншу сторону. Нарешті, зважився Зевс звільнити з надр землі сторуких велетнів — гекатонхейров; він їх викликав на допомогу. Жахливі, величезні, як гори, вийшли вони з надр землі й ринулися в бій. Вони відривали від гір цілі скелі й кидали їх у титанів. Сотнями летіли скелі назустріч титанам, коли вони підступили до Олімпу. Стогнала земля, гуркіт наповнив повітря, всі навкруги коливалося. Навіть Тартар содрогался від цієї боротьби.Зевс метав одну за іншою полум’яні блискавки й оглушливо рокітливі громи. Вогонь охопив всю землю, морячи кипіли, дим і сморід заволокли всі густою завісою.Нарешті, могутні титани здригнулися. Їхня сила була зломлена, вони були переможені. Олімпійці скували їх і скинули в похмурий Тартар, у віковічну тьму. У мідних незламних врат Тартару на варту стали сторукі гекатонхейры, і стережуть вони, щоб не вирвалися знову на волю з Тартару могутні титани. Влада титанів у світі минула. БОРОТЬБА ЗЕВСА З Тифономно не окончилась цим боротьба. Гея — земля розгнівалася на олімпійця Зевса за те, що він так суворо надійшов з її переможеними дитятами — титанами. Вона одружилася з похмурим Тартаром і зробила на світло жахливе стоголовое чудовисько Тифона. Величезний, із сотнею драконових голів, піднявся Тифон з надр землі. Диким виттям всколебал він повітря. Гавкіт собак, людські голоси, ревіння розлютованого бика, рикання лева чулися в цьому витті. Бурхливе полум’я клубилося навколо Тифона, і земля коливалася під його тяжкими кроками. Боги здригнулися від жаху Але сміло ринувся на нього Зевс — Громовержець, і спалахнув бій. Знову заблискали блискавки в руках Зевса, пролунали гуркоти грому. Земля й небесний звід потряслися дощенту. Яскравим полум’ям спалахнула знову земля, як і під час боротьби з титанами. Моря кипіли від одного наближення Тифона. Сотнями сипалися вогненні стріли — блискавки громовержця Зевса; здавалося, що від їхнього вогню горить саме повітря й горять темні грозові хмари. Зевс спопелив Тифону всі його сто голів. Звалився Тифон на землю; від тіла його виходив такий жар, що плавилося всі навкруги. Зевс підняв тіло Тифона й скинув у похмурий Тартар, що породив його. Але й у Тартарі загрожує ще Тифон богам і всьому живому. Він викликає бури й виверження; він породив з Єхидної, напівжінкою — напівзмією, жахливого двоголового пса Орфа, пекельного пса Кербера, лернейскую гідру й Химеру; часто коливає Тифон землю.Перемогли боги — олімпійці своїх ворогів. Ніхто більше не міг противитися їхньої влади. Вони могли тепер спокійно правити миром. Самий могутній з них, громовержець Зевс, взяв со
бі небо, Посейдон — — — і море, а Аид — — — і підземне царство душ померлих. Земля ж залишилася в загальному володінні. Хоча й поділили синівська Крона між собою влада над миром, але все — таки над усіма ними панує володар неба Зевс; він править людьми й богами, він відає всім у світі. Олимпвысоко на світлому Олімпі панує Зевс, оточений сонмом богів. Тут і дружина його Гера, і златокудрий Аполлон із сестрою своєю Артемідою, і златая Афродіта, і могутня дочка Зевса Афіна [1], і багато інших богів. Три прекрасні Оры охороняють вхід на високий Олімп і піднімають закриваюче врата густа хмара, коли боги сходять на землю або підносяться у світлі чертоги Зевса. Високо над Олімпом широко розкинулося блакитне, бездонне небо, і ллється з його золоте світло. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса; вічно там світле, радісне літо. А нижче клубляться хмари, часом закривають вони далеку землю. Там, на землі, весну й літо поміняють осінь і зима, радість і веселощі переміняються нещастям і горем. Правда, і боги знають суми, але вони незабаром проходять, і знову встановлюється радість на Олімпі.Бенкетують боги у своїх золотих чертогах, побудованих сином Зевса Гефестом [2]. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Величчю й гордо — спокійною свідомістю влади й могутності дихає мужнє, божественно прекрасна особа Зевса. У трону його — — — і богиня миру Эйрена й постійна супутниця Зевса крилата богиня перемоги Никэ. От входить прекрасна, велична богиня Гера, дружина Зевса. Зевс шанує свою дружину: пошаною оточують Геру, покровительку шлюбу, всі боги Олімпу. Коли, блищачи своєю красою, у пишному вбранні, велика Гера входить у пиршественный зал, всі боги встають і відмінюються перед дружиною громовержця Зевса. А вона, горда своєю могутністю, іде до золотого торкну й сідає поруч із царем богів і людей — — — і Зевсом. Біля трону Геры коштує її посланниця, богиня веселки, легкокрила Ирида, завжди готова швидко нестися на райдужних крилах виконувати веління Геры в самі далекі краї землі. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] У римлян грецьким богиням Гере, Артеміді, Афродіті й Афіні відповідали: Юнона, Діана, Венера й Мінерва.[2] У римлян — — — і Вулкан.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Бенкетують боги. Дочка Зевса, юна Геба, і син пануючи Трої, Ганимед, улюбленець Зевса, що одержав від нього безсмертя, підносять їм амврозию й нектарїжуй напій богів. Прекрасні харити [1] і музи тішать їхнім співом і танцями. Взявшись за руки, водять вони хороводи, а боги любуються їхніми легкими рухами й чудової, вічно юною красою. Веселіше стає бенкет олімпійців. На цих бенкетах вирішують боги всі дела, на них визначають вони долю миру й людей.З Олімпу розсилає людям Зевс свої дарунки й затверджує на землі порядок і закони. У руках Зевса доля людей; щастя й нещастя, добро й зло, життя й смерть — — — і все в його руках. Дві більших посудини коштують у врат палацу Зевса. В одній посудині дарунки добра, в іншому — — — і зла. Зевс черпає в них добро й зло й посилає людям. Горі тій людині, якій громовержець черпає дарунки тільки з посудини зі злом. Горі й тому, хто порушує встановлений Зевсом порядок на землі й не дотримує його законів. Грізно зрушить син Крона свої густі брови, чорні хмари заволочуть тоді небо. Розгнівається великий Зевс, і страшно піднімуться волосся на голові його, очі займуться нестерпним блиском; змахне він своєю десницею — — — і удари грому раскатятся по всьому небу, блисне полум’яна блискавка, і затрясеться високий Олімп.Не один Зевс зберігає закони. У його трону коштує богиня, що зберігає закони, Феміда. Вона скликає, по велінню громовержця, збори богів на світлому Олімпі народні збори на землі, спостерігаючи, щоб не порушився порядок і закон. На Олімпі й дочка Зевса, богиня Дикэ, що спостерігає за правосуддям. Строго карає Зевс несправедливих суддів, коли Дикэ доносить йому, що не дотримують вони законів, даних Зевсом. Богиня Дикэ — — — і захисниця правди й ворог обману.Зевс зберігає порядок і правду у світі й посилає людям щастя й горе. Але хоча посилає людям щастя й нещастя Зевс, все — таки долю людей визначають невблаганні богині долі — — — і мойры [2], що живуть на світлому Олімпі. Доля самого Зевса в їхніх руках. Панує доля над смертними й над богами. Нікому не піти від велінь невблаганної долі. Немає такої сили, такої влади, що могла б змінити хоч що — небудь у тім, що призначено богам і смертним. Лише смиренно схилитися можна перед долею й підкоритися йому. Одні мойры знають веління долі. Мойра Клото пряде життєву нитку людини, визначаючи строк його життя. Обірветься нитка, і скінчиться життя. Мойра Лахесис виймає, не дивлячись, жереб, що випадає людині в житті. Ніхто не має сил змінити певної мойрами долі, тому що третя мойра, Атропос, усе, що призначили в житті людині її сестри, заносить у довгий сувій, а що занесено в сувій долі, те неминуче. Невблаганні великі, суворі мойры. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] У римлянграції.[2] У римлянпарки.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Є й ще на Олімпі богиня доліцебогиня Тюхэ [1], богиня щастя а благоденства. З рога достатку, рога божественної кози Амалфеи, молоком якої був вигодуваний сам Зевс, зашле вона дарунки людям, і щасливий та людина, що зустріне на своєму життєвому шляху богиню щастя Тюхэ; але як рідко це буває, і як нещасливий та людина, від якого відвернеться богиня Тюхэ, що тільки що давала йому свої дарунки!Так панує оточений сонмом світлих богів на Олімпі великий цар людей і богів Зевс, охороняючи порядок і правду в усьому світі. ПОСЕЙДОН І БОЖЕСТВА Моряглубоко в безодні моря коштує чудесний палац великого брата громовержця Зевса, колебателя землі Посейдона. Панує над морями Посейдон, і хвилі моря слухняні найменшому руху його руки, збройної грізним тризубцем. Там, у глибині моря, живе з Посейдоном і його прекрасна дружина Амфітрита, дочка морського віщого старця Нерея, що викрав великий володар морської глибини Посейдон у її батька. Він побачив один раз, як водила вона хоровод зі своїми сестрами — нереїдами на березі острова Наксоса. Зачарувався бог моря прекрасною Амфітритою й хотів відвезти її на своїй колісниці. Але Амфітрита вкрилася в титана Атласу, що тримає на своїх могутніх плечах небесний звід. Довго не міг Посейдон знайти прекрасну дочку Нерея. Нарешті відкрив йому її притулок дельфін; за цю послугу Посейдон помістив дельфіна в число небесних сузір’їв. Посейдон викрав в Атласу прекрасну дочку Нерея й женився на ній. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] У римлянФортуна.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — З тих пор живе Амфітрита із чоловіком своїм Посейдоном у підводному палаці. Високо над палацом шумлять морські хвилі. Сонм морських божеств оточує Посейдона, слухняний його волі. Серед них син Посейдона Тритон, громовим звуком своєї труби з раковини зухвалі грізні бури. Серед божеств — — — і й прекрасні сестри Амфітрити, нереїди. Посейдон панує над морем. Коли він на своїй колісниці, запряженої чудовими конями, мчиться по морю, тоді розступаються вічно шумливі хвилі й дають дорогу володареві Посейдону. Рівний красою самому Зевсу, швидко несеться він по безкрайому морю, а довкола нього грають дельфіни, риби випливають із морської глибини й тісняться навколо його колісниці. Коли ж змахне Посейдон своїм грізним тризубцем, тоді, немов гори, здіймають морські хвилі, покриті білими гребенями піни, і бушує на море люта бура. Б’ються тоді із шумом морські вали об прибережні скелі й коливають землю. Але простирає Посейдон свій тризубець над хвилями, і вони заспокоюються. Стихає бура, знову спокійна море, рівно, як дзеркало, і ледве чутно плескається в берега — — — і синє, безмежне.Багато божества оточує великого брата Зевса, Посейдона; серед них віщий морський старець, Нерей, що відають всі таємні таємниці майбутнього. Не розвіваюся далекі неправда й обман; тільки правду відкриває він богам і смертним. Мудрі ради, які дає віщий старець. П’ятдесят прекрасних дочок у Нерея. Весело плескаються юні нереїди у хвилях моря, блискаючи серед них своєю божественною красою. Взявшись за руки, низкою випливають вони з морської безодні й водять хоровод на березі під ласкавий плескіт тихо, що набігають на берег хвиль, спокійного моря. Луна прибережних скель повторює тоді звуки їхнього ніжного співу, подібного до тихого рокоту моря. Нереїди захищають мореплавцеві й дають йому щасливе плавання.Серед божеств моря — — — і й старець Протей, що міняє, подібно морю, свій образ і преобертовий, за бажанням, у різних тварин і чудовиськ. Він теж віщий бог, потрібно тільки вміти застигнути його зненацька, опанувати ним і змусити його відкрити таємницю майбутнього. Серед супутників колебателя землі Посейдона й бог Головком, заступник моряків і рибалок, і він володіє даром прорікання. Часто, спливаючи із глибини моря, відкривав він майбутнє й давав мудрі ради смертним. Могутні боги моря, велика їхня влада, але панує над усіма ними великий брат Зевса Посейдон.Всі моря й всі землі обтікає сивий Океан [1] — — — і бог — титан, дорівнює самому Зевсу по пошані й славі. Він живе далеко на границях миру, і не тривожать його серце справи землі. Три тисячі синів — — — і річкових богів і три тисячі дочок — — — і океанид, богинь струмків і джерел, в Океану. Сини й дочки великого бога Океану дають благоденство й радість смертним своєї вечнокатящейся живлячою водою, вони напувають нею всю землю й все живе. ЦАРСТВО ПОХМУРОГО АЇДА (ПЛУТОНА) [2]Глибоко під землею панує невблаганний, похмурий брат Зевса, Аид. Повно мороку й жахів його царство. Ніколи не проникають туди радісні промені яскравого сонця. Бездонні прірви ведуть із поверхні землі в сумне царство Аїда. Похмурі ріки течуть у ньому. Там протікає всі льодова священна ріка Стикс, водами якої клянуться самі боги.Котять там свої хвилі Коцит і Ахеронт; душі померлих оголошують своїм стогоном, повним суму, їхні похмурі береги. У підземному царстві струменіють і земного води дають, що забуття всього, джерела Лети [3]. По похмурих полях царства Аїда, що заросла блідими квітами асфодела [4], носяться безтілесні легкі тіні померлих. Вони ремствують на своє безрадісне життя без світла й без бажань. Тихо лунають їхні стогони, тільки — но вловимі, подібні до шелесту зів’ялих листів, гнаних осіннім вітром. Немає нікому повернення із цього царства суму. Триглавий пекельний пес Кербер [5], на шиї якого рухаються із грізним шипінням змії, сторожить вихід. Суворий, старий Харон, перевізник душ померлих, не повезе через похмурі води Ахеронта ні одному душу назад, туди, де світить яскраво сонце життя. На вічне безрадісне існування приречені душі померлих у похмурому царстві Аїда. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] Греки затверджували, що всю землю навкруги обтікає потік, що котить свої води у вічному вирі.[2] Стародавні греки уявляли собі царство Аїда, царство душ померлих, похмуре й страшним, а “загробне життя” — — — і нещастям. Недарма тінь Ахілла, викликана Одиссеем з підземного царства, говорить,
що краще бути останнім батраком на землі, чим царем у царстві Аїда.[3] Звідси вираження: “канула в Лету”, тобто забуто назавжди.[4] Асфодел — — — і дикий тюльпан.[5] Інакше — — — і Цербер.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — У це — те царстві, до якого не доходять ні світло, ні радість, ні суму земного життя, править брат Зевса, Аид. Він сидить на золотому троні зі своєю дружиною Персефоной. Йому служать невблаганні богині помсти Эринии. Грізні, з бичами й зміями переслідують вони злочинця; не дають йому ні мінути спокою й терзають його каяттями совісті; ніде не можна зникнути від них, усюди знаходять вони свою жертву. У трону Аїда сидять судді царства померлих — — — і Минос і Радамант. Тут же, у трону, бог смерті Танат з мечем у руках, у чорному плащі, з величезними чорними крильми. Могильним холодом віють ці крила, коли прилітає Танат до ложа вмираючого, щоб зрізати своїм мечем пасмо волосся з його голови й вивергнути душу. Поруч із Танатом і похмурі Керы. На крилах своїх носяться вони, шалені, по бойовищу. Керы радіють, бачачи, як один за іншим падають убиті герої; своїми криваво — червоними губами припадають вони до ран, жадібно п’ють гарячу кров убитих і виривають із тіла їхньої душі.Тут же, у трону Аїда, і прекрасний, юний бог сну Гипнос. Він нечутно носиться на своїх крилах над землею з голівками маку в руках і ллє з рога снотворний напій. Ніжно стосується він своїм чудесним жезлом очей людей, тихо стуляє віка й занурює смертних у солодкий сон. Могутній бог Гипнос, не можуть противитися йому ні смертні, ні боги, ні навіть сам громовержець Зевс: і йому Гипнос стуляє грізні очі й занурює його в глибокий сон.Носяться в похмурому царстві Аїда й боги сновидінь. Є серед них боги, що дають віщі й радісні сновидіння, але є боги й страшних, гнітючих сновидінь, що лякають і мучать людей. Є боги й брехливі сни, вони вводять людину в оману й часто ведуть його до загибелі.Царство невблаганного Аїда повно мороку й жахів. Там бродить у тьмі жахлива примара Эмпуса з ослиними ногами; воно, заманивши в нічній тьмі хитрістю людей у відокремлене місце, випиває всю кров і пожирає їх ще тріпотливі тіла. Там бродить і дивовижна Ламия; вона вночі пробирається в спальню щасливих матерів і краде в них дітей, щоб напитися їхньої крові. Над всіма примарами й чудовиськами панує велика богиня Геката. Три тіла й три голови в неї. Безмісячною ніччю блукає вона в глибокій тьмі по дорогах і в могил з усією своєї жахливої звитої, оточена стигийскими собаками [1]. Вона посилає жахи й тяжкі сни на землю й губить людей. Гекату призивають як помічницю в чаклунстві, але вона ж і єдина помічниця проти чаклунства для тих, які чтут її й приносять їй на розпуттях, де розходяться три дороги, у жертву собак. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] Дивовижні собаки підземного царства Аїда, з берегів підземної ріки Стикса. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Жахливе царство Аїда, і ненависно воно людям [2].

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [2] Підземні боги персоніфікували головним чином грізні сили природи; вони багато древнєбогів.У народних віруваннях вони грали більше значну роль. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — ГЕРА [3] — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [3] Гера (у римлян Юнона)богинянеба, покровителька шлюбу, охоронниця матері під час пологів; особливо шанувалася в Спарті, Коринфі, в Олимпии й в Аргосе, де перебував знаменитий храм. У міфах про Гере відбилося й положення жінки в Греції. Як грецька жінка не користувалася рівноправністю із чоловіком і значною мірою перебувала в підпорядкуванні в чоловіка, так і Гера перебуває в підпорядкуванні у свого чоловіка Зевса. У культі Геры збереглися сліди тотемізму; ми маємо відомості, що її іноді зображували, наприклад, з головою коня. Уже це вказує на те, що Гера — — — і одна з найдавніших богинь Греції. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Велика богиня Гера, дружина эгидодержавного Зевса, захищає шлюбу й охороняє святість і непорушність шлюбних сполучників. Вона посилає дружинам численне потомство й благословляє мати під час народження дитини.Велику богиню Геру, після того як її і її братів і сестер викинув зі своїх вуст переможений Зевсом Дах, мати її Рея віднесла на край землі до сивого Океану; там виховала Геру Фетида. Гера довго жила вдалині від Олімпу, у тиші й спокої. Великий громовержець Зевс побачив її, полюбив і викрав у Фетиды. Боги пишно справили весілля Зевса й Геры. Ирида й харити наділили Геру в розкішні одяги, і вона сіяла своєю юною, величною красою серед сонму богів Олімпу, сидячи на золотому троні поруч із великим царем богів і людей Зевсом. Всі боги підносили дарунки володарці Гере, а богиня Земля — Гея виростила з надр своїх у дарунок Гере чудову яблуню із золотими плодами. Усе в природі славило царицю Геру й пануючи Зевса.Гера панує на високому Олімпі. Велить вона, як і чоловік її Зевс, громами й блискавками, по слову її покривають темні дощові хмари небо, помахом руки піднімає вона грізні бури.Прекрасна велика Гера, волоока, лилейнорукая, з — під вінця її ниспадают хвилею чудові кучері, владою й спокійною величчю горять її очі. Боги чтут Геру, шанує її й чоловік, тучегонитель Зевс, і часто радиться з нею. Але нерідкі й сварки між Зевсом і Герой. Часто заперечує Гера Зевсу й сперечається з ним на радах богів. Тоді гневается громовержець і загрожує своїй дружині покараннями. Умовкає тоді Гера й стримує гнів. Вона пам’ятає, як піддав її Зевс бичуванню, як скував золотими ланцюгами й повісив між землею й небом, прив’язавши до її ніг два важкий ковадла.Могутня Гера, немає богині, рівної їй по владі. Велична, у довгому розкішному одязі, витканим самою Афіною, у колісниці, запряженої двома безсмертними конями, з’їжджає вона з Олімпу. Вся зі срібла колісниця, із чистого золота колеса, а спиці їх блискають міддю. Пахощі розливаються по землі там, де проїжджає Гера. Все живе відмінюється перед нею, великою царицею Олімпу. Иоизложено по поемі Овідія “Метаморфози”Часто терпить образи Гера від чоловіка свого Зевса. Так було, коли Зевс полюбив прекрасну Ио й, щоб сховати її від дружини своєї Геры, перетворив Ио в корову. Але цим громовержець не врятував Ио. Гера побачила білосніжну корову Ио й зажадала в Зевса, щоб він подарував її їй. Зевс не міг відмовити в цьому Гере. Гера ж, заволодівши Ио, віддала її під охорону стоокому Аргусові [1]. Страждала нещасна Ио, нікому не могла вона повідати про свої страждання; звернена в корову, вона була позбавлена дарунка мовлення. Не знаючого сну Аргус стеріг Ио, не могла вона зникнути від нього. Зевс бачив її страждання. Призвавши свого сина Гермеса, він велів йому викрасти Ио. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] Стоокий Аргусуособленнязоряного неба.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — Швидко примчався Гермес на вершину тої гори, де стеріг стоокий страж Ио. Він приспав своїми мовленнями Аргуса. Як тільки зімкнулися його сто очей, як вихопив Гермес свій вигнутий меч і одним ударом відрубав Аргусові голову. Ио була звільнена. Але й цим Зевс не врятував Ио від гніву Геры. Вона послала дивовижного ґедзя. Своїм жалом ґедзь гнав із країни в країну збожеволілу від мучень нещасну страждальницю Ио. Ніде не знаходила вона собі спокою. У скаженому бігу неслася вона усе далі й далі, а ґедзь летів за нею, поминутно втикаючи в тіло її своє жало; жало ґедзя палило Ио, як розпечене залізо. Де тільки не пробігала Але, у яких тільки країнах не побувала вона! Нарешті, після довгих скитаний, досягла вона в країні скіфів, на крайній півночі, скелі, до якої прикутий був титан Прометей, Він пророчив нещасної, що тільки в Єгипті позбудеться вона від своїх борошн. Помчалася далі гнана ґедзем Ио. Багато борошн перенесла вона, багато бачила небезпек, перш ніж досягла Єгипту. Там, на берегах благодатного Нила, Зевс повернув їй її колишній образ, і народився в неї син Эпаф. Він був першим царем Єгипту й родоначальником великого покоління героїв, до якого належав і найбільший герой Греції, Геракл. АПОЛЛОН [1] — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — [1] Аполлонодинз найдавніших богів Греції. У його культі ясно збереглися сліди тотемізму. Так, наприклад, в Аркадію поклонялися Аполлонові, зображеному у вигляді барана. Спочатку Аполлон був богом, що охороняє череди. Поступово він усе більше ставав богом світла. Пізніше його стали вважати заступником переселенців, заступником грецьких колоній, що ґрунтуються, а потім заступником мистецтва, поезії й музики. Тому й у Москві на будинку Великого академічного театру коштує статуя Аполлона з лірою в руках, що їде на колісниці, запряженою четвіркою коней. Крім того, Аполлон став богом, що пророкує майбутнє. В усьому древньому світі славилося його святилище в Дельфах, де жриця — піфія давала пророкування. Пророкування ці, звичайно, становили жерці, що добре знали все, що робилося в Греції, і становили так, що їх можна було тлумачити й у ту, і в іншу сторону. Відомо було в стародавності пророкування, дане в Дельфах паную Лідії Крезові під час його війни з Персією. Йому сказали: “Якщо ти перейдеш ріку Галис, те погубиш велике царство”, але яке царство, св або перське, цього не було сказано. — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — НАРОДЖЕННЯ АПОЛЛОНА