povnij zmist kvitka pid nogoyu andryeyev l n chast 1 - Шкільний Всесвіт

Леонід Андреевцветок під ногоюIимя нього — Юра.Йому було шість років від народження, сьомий; і мир для нього був величезним, живим і чарівно — невідомим.Він непогано знав небо, його глибокуу денну синявий і білогруді, не те срібні, не те золоті хмари, які пропливають тихо: часто стежив за ними, лежачи на спині серед трави або на даху. Але зірок повністю він не знав, тому що рано лягав спати; і добре знав і пам’ятав тільки одну зірку, зелену, яскраву й дуже уважну, що сходить на блідому небі перед самим сном і, очевидно, на всьому небі тільки одна така більша.Але найкраще знав він землю у дворі, на вулиці й у саду з усім її невичерпним багатством каменів, трави, бархатистого гарячого пилу й того изумительно різноманітного, таємничого й чудового сміття, якого зовсім не зауважують люди з висоти свого величезного росту. І, засипаючи, останнім яскравим образом від прожитого дня він ніс із собою шматок гарячим, залитим сонцем стертого каменю або товстий шар ніжно — пекучого, лоскотливого пилу. Коли ж з матір’ю він бував у центрі міста, на його більших вулицях, то після повернення найкраще пам’ятав широкі, плоскі кам’яні плити, на яких і кроки, і самі ноги його здаються жахливо маленькими, як два човники; і навіть безліч коліс, що вертяться, і кінських морд не так залишалося в пам’яті, як цей новий і незвичайно цікавий вид землі.І все було для нього величезно: забори, дерева, собаки й люди, але це анітрошки не дивувало й не пугало його, а тільки робило все особенно цікавим, перетворювало життя в безперервне чудо. По його тодішній мірці предмети виходили такими:Батько — десять аршинів.Мама — три аршини.Сусідський злий собака — тридцять аршинів.Наш собака — десять аршинів, як і тато.Наш будинок одноповерховий, але дуже — дуже високий — верста.Відстань від однієї сторони вулиці до іншої — дві версти.Наш сад і дерева в нашім саду — невимірні, високі нескінченно.Місто — мільйон, але чого — невідомо. Andre Ethier Authentic Jersey

И все інше в такому ж роді. Людей він знав багато, величезн і маленьких, але краще знав і цінував маленьких, з якими можна говорити про усім; більші ж тримали себе так нерозумно й розпитували про таких безглузді, всім відомих, нудних речах, що доводилося теж причинятися дурним, гаркавити й відповідати безглуздості; і, звичайно, хотілося якомога швидше піти від них. adidas pure boost hombre Але були над ним, і довкола нього, і в ньому самому два зовсім особливих чоловіки, одночасно більших і маленьких, розумних і дурн, своїх і чужих: це були батько й мама.Напевно, вони були дуже гарними людьми, інакше не могли б бути батьком і мамою; у всякому разі, вони були людьми чарівними і єдиними у своєму роді. З повною впевненістю можна було сказати одне: що батько дуже великий, страшно розумний, має безмежну могутність і від цього небагато страшний; цікаво буває з ним поговорити про незвичайні речі, для безпеки вклавши свою руку в його більшу, сильну, гарячу долоню. Мама ж не так велика, а іноді буває зовсім маленькою; дуже добра вона, цілує ніжно, прекрасно розуміє, що це значить, коли болить животик, і тільки з нею можна відвести душу, коли утомишся від життя, від гри або зробишся жертвою якої — небудь жорстокої несправедливості. І якщо при батьку неприємно плакати, а вередувати навіть небезпечно, те з нею сльози здобувають незвичайно приємний смак і наповнюють душу такою светлою смутком, який немає ні в грі, ні в сміху, ні навіть у читанні найстрашніших казок. Потрібно додати, що мама незвичайна красуня, і в неї всі закохані; це й добре, тому що почуваєш гордість, але це й трошки погано: неї можуть відняти. І щораз, коли який — небудь чоловік, один із цих величезних, зайнятих собою й незмінно ворожих чоловіків пильно й довго дивиться на маму, — стає нудно й неспокійно. Хочеться стати між ним і мамою, і куди не підеш по своїх справах, отовсюду тягне назад. Іноді мама вимовляє негарну, страхаючу фразу: — Що ти все вертишся отут? Іди грати до себе.І тоді нічого не поробиш, треба йти.Пробував він приносити із собою книжку або сідав малювати, але й це не завжди допомагало: те мама похвалить його, що він читає, то знову скаже: — Іди краще до себе, Юрочка. Asics Onitsuka tiger damskie Бачиш, знову на скатертині воду розлив, завжди ти зі своїм малюванням що — небудь наробиш.А потім дорікає за капризи. Але гірше всього, коли небезпечний і підозрілий гість тільки що прийшов, а Юре потрібно вже лягати спати; втім, коли він лягає в постіль, є почуття спокою й таке враження, начебто всі вже скінчилося: вогні погашені, життя призупинилася, все засипає, і підозрілий гість не те також заснув, не те пішов зовсім.У всіх цих випадках з підозрілими чоловіками Юра, хоча й смутно, але дуже сильно, почуває одне: що якимось образом він заміняє собою відсутнього батька. І це робить його трошки старим, якось погано, по^ — дорослому настроєним, але зате незвичайно кмітливим, розумним і важливим. Звичайно, він нікому про це не говорить, тому що ніхто його не зрозуміє, але в тім, як він милується до батька, що з’явився, і покровительственно сідає до нього на коліна, відчувається людина, до кінця борг, що виконав свій. Буває, що батько не зрозуміє його й просто прожене грати або спати, — Юра образи не почуває й іде з величезним задоволенням. У розумінні він якось не дуже бідує й навіть трохи боїться його: іноді нізащо не скаже, чому він плакав, або прикинеться неуважним, що не чує, зайнятою своєю справою, а сам все прекрасно чує й розуміє.І вже є в нього одна страшна таємниця: він помітив, що ці незвичайні й чарівні люди, батько й мама, бувають дуже нещасний друг через друга й приховують це від усіх. Тому й він сам приховує своє відкриття й робить переді всіма вид, що все обстоит прекрасно. Багато разів він заставав маму плачучої де — небудь у куточку у вітальні або в спальні; дитяча його поруч зі спальнею, і один раз уночі, майже на світанку, він чув страшно гнівний і голосний голос батька й плачучий голос матері. Він довго лежав, притаив подих, але потім стало так страшно від цієї незвичайної розмови серед ночі, що не витримав і тихенько запитав няньку: — Нянька, що вони говорять?І нянька швидко, переляканим шепотом відповіла: — Спи, спи. Нічого не говорять. — Я к тобі піду. — Як не соромно, такий великий, і з нянькою спати! — Я к тобі піду.Так, стримуючи голос, страшно чомусь боячись, щоб їх не почули, довго: сперечалися вони в темряві; і скінчилося тим, що Юра перебрався — таки до няньки, на її грубу, колючу, але затишне й тепле простирадло.Ранком тато й мама були дуже веселі, і Юра прикинувся, що вірить їм, і навіть, здається, дійсно повірив. Але в той же вечір, а може бути, і не в той, а зовсім в іншій, він побачив батька плачучої. Detroit Pistons Це було так: він проходив мимо отцова кабінету, і двері були напіврозкриті, і щось там чулося, і він тихенько заглянув — батько лежав незвичайно, животом долілиць, на своєму дивані й голосно плакав. І нікого не було. asics kayano 21 uomo Юра пішов, повертівся в дитячій і знову повернувся: так само були напіввідчинені двері, так само нікого не було, і всі так само голосно плакав батько. Якби він плакав тихо, це ще можна було б зрозуміти; але він схлипував голосно, стогнав грубим голосом, і зуби в нього страшно скрипіли. Лежав такий великий, у весь диван, ховав голову під широкі плечі, густо сопів і шмурыгал вологим від сліз носом, — і цього не можна було зрозуміти. chaussures adidas А на столі, на його великих, повному олівців, паперу й інших багатств столі, червоним вогнем горіла лампа й коптіла: плоскою чорно — сіркою стрічечкою вибігала кіптява й изгибалась у різні сторони.Раптом батько голосно, але якось по — іншому зітхнув і поворухнувся; і Юра потихеньку пішов. А потім усе було, як завжди, і так ніхто про цьому й не довідався; але образ величезної, таємничої й чарівної людини, що є батько, а в той же час голосно плаче, залишився в пам’яті в Юри, як щось моторошне й надзвичайно серйозне. Nike Scarpe Uomo І якщо про іншому просто не хотілося говорити, то про цьому необхідно було мовчати, як про святому й страшному, і в мовчанні ще більше любити батька. Але знов — таки любити його потрібно було так, щоб він і цього не зауважував, а взагалі ж робити вигляд, що жити на світі дуже весело.І все це вдалося Юрі: батько так і не помітив, що він його любить особливо, а жити на світі було дійсно весело, так що не було потреби в удаванні.З душі тяглися нитки до всього, до сонця, до ножа й оструганной їм ціпку, до тих прекрасним і загадковим далечіням, що видимо з висоти залізного даху; і ще важко було відокремити себе від усього, що не він. Коли сильно й запашно пахнула трава, то здавалося, що це він сам пахне так добре, а коли він лягав у постіль, те, як це ні дивно, у маленьку постіль разом з ним укладалися величезний двір, вулиця, косі нитки дощу й пінисті калюжі й весь величезний, живий, чарівно — невідомий мир. Так усе разом з ним і засипало, так і просипалося разом і разом з ним відкривало ока. І був один разючий факт, гідний найглибших міркувань: якщо з вечора він устромляв ціпок де — небудь у саду, те ранком вона виявлялася там же; і заховані в ящику, у сараї бабки залишалися такими ж, хоча з тих пор було темно й він ішов до себе в дитячу. Звідси була й природна потреба все саме коштовне ховати під подушку: раз воно саме стояло й лежало, так могло саме й піти. І взагалі було дивно й дуже приємно, що й нянька, і будинок, і сонце існують не тільки вчора, але й щодня; і від цього, прокинувшись, хотілося сміятися й голосно співати.Коли його запитували про ім’я, він швидко відповідав: — Юра.Але деякі не задовольнялися цим і вимагали, щоб він продовжував, — і тоді з деякою напругою він відповідав: — Юрій Михайлович.І, подумавши ще, вимовляв повністю: — Юрій Михайлович Пушкарев.

IIнаступил незвичайний день: мама іменинниця, до вечора з’їдуться гості, буде військова музика, а в саду й на терасі будуть горіти різнобарвні ліхтарики, і спати потрібно лягати не о дев’ятій годині, а коли сам захочеш.Прокинувся Юра, коли ще всі спали, сам нашвидку одягся й швидко вискочив чекаючи чудес. Але був неприємно здивований: кімнати стояли неприбраними, як завжди по ранках, куховарка й покоївка спали, і двері були замкнені на гачок — важко були повірити, що люди заворушаться, забігають, а кімнати приймуть святковий вид, і страшно ставало за долю свята. У саду ще гірше: доріжки не підметені, і не висить жодного ліхтарика — стало зовсім неспокійно. По щастю, на брудному дворі за сараєм кучері Євмен мил коляску; і хоча він робив це часто й вид мав самий звичайний, але тепер, у рішучому хлюпанні води із цебра, у жилавих руках із засуканими по лікоть рукавами червоної сорочки, виразно відчувалося щось святкове.Євмен тільки покосився на Юру, а Юра раптом як би вперше помітив його широку чорну хвилясту бороду й подумав з повагою, що Євмен дуже гідна людина. І сказав: — Здраствуй, Євмен.Ну, а потім пішло всі дуже швидко: раптом з’явився двірник і почав мести доріжки, раптом розгорнуло вікно в кухні й цвіркнули чиїсь жіночі голоси, раптом вискочила покоївка з якимось ковриком і початку бити ціпком, як собаку. Усе заворушилося; і події, наступаючи одночасно й у різних кінцях, понеслися з такою скаженою стрімкістю, що неможливо було за ними погнатися.