Леонід Андреевцветок під ногоюIимя нього — Юра.Йому було шість років від народження, сьомий; і мир для нього був величезним, живим і чарівно — невідомим.Він непогано знав небо, його глибокуу денну синявий і білогруді, не те срібні, не те золоті хмари, які пропливають тихо: часто стежив за ними, лежачи на спині серед трави або на даху. Але зірок повністю він не знав, тому що рано лягав спати; і добре знав і пам’ятав тільки одну зірку, зелену, яскраву й дуже уважну, що сходить на блідому небі перед самим сном і, очевидно, на всьому небі тільки одна така більша.Але найкраще знав він землю у дворі, на вулиці й у саду з усім її невичерпним багатством каменів, трави, бархатистого гарячого пилу й того изумительно різноманітного, таємничого й чудового сміття, якого зовсім не зауважують люди з висоти свого величезного росту. І, засипаючи, останнім яскравим образом від прожитого дня він ніс із собою шматок гарячим, залитим сонцем стертого каменю або товстий шар ніжно — пекучого, лоскотливого пилу. Коли ж з матір’ю він бував у центрі міста, на його більших вулицях, то після повернення найкраще пам’ятав широкі, плоскі кам’яні плити, на яких і кроки, і самі ноги його здаються жахливо маленькими, як два човники; і навіть безліч коліс, що вертяться, і кінських морд не так залишалося в пам’яті, як цей новий і незвичайно цікавий вид землі.І все було для нього величезно: забори, дерева, собаки й люди, але це анітрошки не дивувало й не пугало його, а тільки робило все особенно цікавим, перетворювало життя в безперервне чудо. По його тодішній мірці предмети виходили такими:Батько — десять аршинів.Мама — три аршини.Сусідський злий собака — тридцять аршинів.Наш собака — десять аршинів, як і тато.Наш будинок одноповерховий, але дуже — дуже високий — верста.Відстань від однієї сторони вулиці до іншої — дві версти.Наш сад і дерева в нашім саду — невимірні, високі нескінченно.Місто — мільйон, але чого — невідомо. Andre Ethier Authentic Jersey
И все інше в такому ж роді. Людей він знав багато, величезн і маленьких, але краще знав і цінував маленьких, з якими можна говорити про усім; більші ж тримали себе так нерозумно й розпитували про таких безглузді, всім відомих, нудних речах, що доводилося теж причинятися дурним, гаркавити й відповідати безглуздості; і, звичайно, хотілося якомога швидше піти від них. adidas pure boost hombre Але були над ним, і довкола нього, і в ньому самому два зовсім особливих чоловіки, одночасно більших і маленьких, розумних і дурн, своїх і чужих: це були батько й мама.Напевно, вони були дуже гарними людьми, інакше не могли б бути батьком і мамою; у всякому разі, вони були людьми чарівними і єдиними у своєму роді. З повною впевненістю можна було сказати одне: що батько дуже великий, страшно розумний, має безмежну могутність і від цього небагато страшний; цікаво буває з ним поговорити про незвичайні речі, для безпеки вклавши свою руку в його більшу, сильну, гарячу долоню. Мама ж не так велика, а іноді буває зовсім маленькою; дуже добра вона, цілує ніжно, прекрасно розуміє, що це значить, коли болить животик, і тільки з нею можна відвести душу, коли утомишся від життя, від гри або зробишся жертвою якої — небудь жорстокої несправедливості. І якщо при батьку неприємно плакати, а вередувати навіть небезпечно, те з нею сльози здобувають незвичайно приємний смак і наповнюють душу такою светлою смутком, який немає ні в грі, ні в сміху, ні навіть у читанні найстрашніших казок. Потрібно додати, що мама незвичайна красуня, і в неї всі закохані; це й добре, тому що почуваєш гордість, але це й трошки погано: неї можуть відняти. І щораз, коли який — небудь чоловік, один із цих величезних, зайнятих собою й незмінно ворожих чоловіків пильно й довго дивиться на маму, — стає нудно й неспокійно. Хочеться стати між ним і мамою, і куди не підеш по своїх справах, отовсюду тягне назад. Іноді мама вимовляє негарну, страхаючу фразу: — Що ти все вертишся отут? Іди грати до себе.І тоді нічого не поробиш, треба йти.Пробував він приносити із собою книжку або сідав малювати, але й це не завжди допомагало: те мама похвалить його, що він читає, то знову скаже: — Іди краще до себе, Юрочка. Asics Onitsuka tiger damskie Бачиш, знову на скатертині воду розлив, завжди ти зі своїм малюванням що — небудь наробиш.А потім дорікає за капризи. Але гірше всього, коли небезпечний і підозрілий гість тільки що прийшов, а Юре потрібно вже лягати спати; втім, коли він лягає в постіль, є почуття спокою й таке враження, начебто всі вже скінчилося: вогні погашені, життя призупинилася, все засипає, і підозрілий гість не те також заснув, не те пішов зовсім.У всіх цих випадках з підозрілими чоловіками Юра, хоча й смутно, але дуже сильно, почуває одне: що якимось образом він заміняє собою відсутнього батька. І це робить його трошки старим, якось погано, по^ — дорослому настроєним, але зате незвичайно кмітливим, розумним і важливим. Звичайно, він нікому про це не говорить, тому що ніхто його не зрозуміє, але в тім, як він милується до батька, що з’явився, і покровительственно сідає до нього на коліна, відчувається людина, до кінця борг, що виконав свій. Буває, що батько не зрозуміє його й просто прожене грати або спати, — Юра образи не почуває й іде з величезним задоволенням. У розумінні він якось не дуже бідує й навіть трохи боїться його: іноді нізащо не скаже, чому він плакав, або прикинеться неуважним, що не чує, зайнятою своєю справою, а сам все прекрасно чує й розуміє.І вже є в нього одна страшна таємниця: він помітив, що ці незвичайні й чарівні люди, батько й мама, бувають дуже нещасний друг через друга й приховують це від усіх. Тому й він сам приховує своє відкриття й робить переді всіма вид, що все обстоит прекрасно. Багато разів він заставав маму плачучої де — небудь у куточку у вітальні або в спальні; дитяча його поруч зі спальнею, і один раз уночі, майже на світанку, він чув страшно гнівний і голосний голос батька й плачучий голос матері. Він довго лежав, притаив подих, але потім стало так страшно від цієї незвичайної розмови серед ночі, що не витримав і тихенько запитав няньку: — Нянька, що вони говорять?І нянька швидко, переляканим шепотом відповіла: — Спи, спи. Нічого не говорять. — Я к тобі піду. — Як не соромно, такий великий, і з нянькою спати! — Я к тобі піду.Так, стримуючи голос, страшно чомусь боячись, щоб їх не почули, довго: сперечалися вони в темряві; і скінчилося тим, що Юра перебрався — таки до няньки, на її грубу, колючу, але затишне й тепле простирадло.Ранком тато й мама були дуже веселі, і Юра прикинувся, що вірить їм, і навіть, здається, дійсно повірив. Але в той же вечір, а може бути, і не в той, а зовсім в іншій, він побачив батька плачучої. Detroit Pistons Це було так: він проходив мимо отцова кабінету, і двері були напіврозкриті, і щось там чулося, і він тихенько заглянув — батько лежав незвичайно, животом долілиць, на своєму дивані й голосно плакав. І нікого не було. asics kayano 21 uomo Юра пішов, повертівся в дитячій і знову повернувся: так само були напіввідчинені двері, так само нікого не було, і всі так само голосно плакав батько. Якби він плакав тихо, це ще можна було б зрозуміти; але він схлипував голосно, стогнав грубим голосом, і зуби в нього страшно скрипіли. Лежав такий великий, у весь диван, ховав голову під широкі плечі, густо сопів і шмурыгал вологим від сліз носом, — і цього не можна було зрозуміти. chaussures adidas А на столі, на його великих, повному олівців, паперу й інших багатств столі, червоним вогнем горіла лампа й коптіла: плоскою чорно — сіркою стрічечкою вибігала кіптява й изгибалась у різні сторони.Раптом батько голосно, але якось по — іншому зітхнув і поворухнувся; і Юра потихеньку пішов. А потім усе було, як завжди, і так ніхто про цьому й не довідався; але образ величезної, таємничої й чарівної людини, що є батько, а в той же час голосно плаче, залишився в пам’яті в Юри, як щось моторошне й надзвичайно серйозне. Nike Scarpe Uomo І якщо про іншому просто не хотілося говорити, то про цьому необхідно було мовчати, як про святому й страшному, і в мовчанні ще більше любити батька. Але знов — таки любити його потрібно було так, щоб він і цього не зауважував, а взагалі ж робити вигляд, що жити на світі дуже весело.І все це вдалося Юрі: батько так і не помітив, що він його любить особливо, а жити на світі було дійсно весело, так що не було потреби в удаванні.З душі тяглися нитки до всього, до сонця, до ножа й оструганной їм ціпку, до тих прекрасним і загадковим далечіням, що видимо з висоти залізного даху; і ще важко було відокремити себе від усього, що не він. Коли сильно й запашно пахнула трава, то здавалося, що це він сам пахне так добре, а коли він лягав у постіль, те, як це ні дивно, у маленьку постіль разом з ним укладалися величезний двір, вулиця, косі нитки дощу й пінисті калюжі й весь величезний, живий, чарівно — невідомий мир. Так усе разом з ним і засипало, так і просипалося разом і разом з ним відкривало ока. І був один разючий факт, гідний найглибших міркувань: якщо з вечора він устромляв ціпок де — небудь у саду, те ранком вона виявлялася там же; і заховані в ящику, у сараї бабки залишалися такими ж, хоча з тих пор було темно й він ішов до себе в дитячу. Звідси була й природна потреба все саме коштовне ховати під подушку: раз воно саме стояло й лежало, так могло саме й піти. І взагалі було дивно й дуже приємно, що й нянька, і будинок, і сонце існують не тільки вчора, але й щодня; і від цього, прокинувшись, хотілося сміятися й голосно співати.Коли його запитували про ім’я, він швидко відповідав: — Юра.Але деякі не задовольнялися цим і вимагали, щоб він продовжував, — і тоді з деякою напругою він відповідав: — Юрій Михайлович.І, подумавши ще, вимовляв повністю: — Юрій Михайлович Пушкарев.
IIнаступил незвичайний день: мама іменинниця, до вечора з’їдуться гості, буде військова музика, а в саду й на терасі будуть горіти різнобарвні ліхтарики, і спати потрібно лягати не о дев’ятій годині, а коли сам захочеш.Прокинувся Юра, коли ще всі спали, сам нашвидку одягся й швидко вискочив чекаючи чудес. Але був неприємно здивований: кімнати стояли неприбраними, як завжди по ранках, куховарка й покоївка спали, і двері були замкнені на гачок — важко були повірити, що люди заворушаться, забігають, а кімнати приймуть святковий вид, і страшно ставало за долю свята. У саду ще гірше: доріжки не підметені, і не висить жодного ліхтарика — стало зовсім неспокійно. По щастю, на брудному дворі за сараєм кучері Євмен мил коляску; і хоча він робив це часто й вид мав самий звичайний, але тепер, у рішучому хлюпанні води із цебра, у жилавих руках із засуканими по лікоть рукавами червоної сорочки, виразно відчувалося щось святкове.Євмен тільки покосився на Юру, а Юра раптом як би вперше помітив його широку чорну хвилясту бороду й подумав з повагою, що Євмен дуже гідна людина. І сказав: — Здраствуй, Євмен.Ну, а потім пішло всі дуже швидко: раптом з’явився двірник і почав мести доріжки, раптом розгорнуло вікно в кухні й цвіркнули чиїсь жіночі голоси, раптом вискочила покоївка з якимось ковриком і початку бити ціпком, як собаку. Усе заворушилося; і події, наступаючи одночасно й у різних кінцях, понеслися з такою скаженою стрімкістю, що неможливо було за ними погнатися.
- AIR ZOOM PEGASUS 34
Поки нянька напувала Юру чаєм, у саду вже почали простягати дріт для ліхтариків, а поки в саду простягали дріт, у вітальні переставили всі меблі, а поки у вітальні переставляли меблі, кучері Євмен уже запрягли коня й виїхав знадвору з якоюсь особливою таємничою, святковою метою.Із крайньою працею Юрі вдалося на якийсь час зосередитися: разом з батьком вони стали розвішувати ліхтарики. І батько був чарівний: сміявся, жартував, підсаджував Юру на сходи, сам лазив по її ріденьким, що потріскують поперечинам, і під кінець обоє вони разом зі сходами звалилися в траву, але не ушиблись. Goedkoop Nike Air Max 2016 Юра підхопився, а батько так і залишився лежати на траві, закинувши руки під голову й удивляючись прищуленими очами в сяючуу, бездонну синявий. Лежачи в траві, з таким серйозним, далеким від гри видом, батько був страшно схожий на Гулливера, що тужить про свою країну більших, високих людей. Щось згадалося неприємне; з метою розвеселити батька, Юра сіл верхи на його зрушені коліна й сказав: — Пам’ятаєш, батько, коли я був маленький, я сідав до тебе на коліна, і ти підкидав мене, як кінь?Але не встиг закінчити, як уже лежав носом у самій траві, піднятий на повітря й перекинутий чудесною силою, — це батько по — старому підкинув його коліньми. Юра образився, а батько з повною зневагою до його гніву почала лоскотати його під пахвами, так що поневоле довелося розсміятися, а потім взяв, як поросяти, за ноги й поніс на терасу. І мама злякалася: — Що ти робиш, у нього голова затече.Після чого Юра виявився на ногах, червоний, скуйовджений і не те дуже нещасний, не те страшно щасливий.День біг так швидко, як кішка від собаки. air max pas cher Немов провісники прийдешнього великого торжества, сталі з’являтися якісь посланці із записками, чарівно смачні торти, приїхала кравчиня й сховалася з мамою в спальні, потім приїхали два якісь пани, потім ще пан, потім дама — очевидно, весь місто перебувало у хвилюванні. Юра розглядав посильних, — дивних людей з того миру, і проходжувався перед ними з видом простий і важливим як син іменинниці, зустрічав панів, проводжав торти — і до полудня так знеміг, що раптом зненавидів життя. Насварився з нянькою й ліг на ліжко особою долілиць, щоб помститися їй, але відразу заснув. Прокинувся все з тим же невдоволенням життям і бажанням мстити, але, вдивившись промитими холодною водою очами, відчув, що й мир і життя чарівні до смішного.Коли ж на Юру надягли червону, шовкову, хрустку сорочку, і вже виразно він прилучився до свята, а на терасі його зустрів довгий, сніжно — білий, блискаючий стеклянною посудою стіл, — Юра знову закружився у вирі подій, що набігають. — Прийшли музиканти! Господи, музиканти прийшли! — кричав він, розшукуючи батька, або мати, або кого — небудь, хто відніс би до цього приходу з надлежащею серйозністю.Батько й мати сиділи в саду, в альтанці, густо завитої диким виноградом, і мовчали; але гарна голова матері лежала на плечі в батька, а батько, хоча обіймав її, але був дуже серйозний і приходу музикантів не зрадів.