povnij zmist kurgan tolstoj a do - Шкільний Всесвіт

У степу, на рівнині відкритої,

Курган самотній коштує;

Під ним богатир знаменитий У минулі віка заритий. На честь витязя тризну здійснювали, Дружина дралася три дні, Жерці йому разом заклали Всіх дружин і улюбленця коня. Коли ж його схоронили И шум на могилі затих, Співаки йому славу обіцяли, На гуслях гримлячи золотих. «Про витязь, справами твоїми Пишається великий народ! Твоє громоносное ім’я Сторіччя все перейде! І якщо курган твій високий Зрівнявся б з полем порожнім, То слава, розлившись далеко, Була б курганом твоїм!» І от миновалися роки, Сторіччя вслід протекли, Народи перемінили народи, Особа змінилося землі; Курган же з високої главою, Де витязь могутній заритий, Ще не зрівнявся із землею, Як і раніше гордо коштує; А витязя славне ім’я До наших часів не дійшло. Хто був він? Вінцями якими Своє він прикрасив чоло? Чию кров проливав він рекою? Які він палив міста? І смерью загинув він какою? І в землю опущений коли? Безмовний курган самотній, Наїзник державний забутий, И тризни в пустелі широкої Ніхто вуж йому не здійснить. Лише повз курган миготить Сагайдак, через поле скача, Иль раптом на нього налітає, Крилами тріскотячи, сарана; Часом журавлина зграя, Закінчивши підхмарний шлях, До кургану шумить підлітаючи, Сідає на ньому відпочити; Тушканчик порию проскакає По ньньому при мерехтінні дня, Иль вершник високо маячить На ньому відважного коня; А сльози проллють хіба хмари, Над степом пливучи в небесах, Так вітер лише свеет летучий З кургану забутого порох. Коли ж на заході далекий, Бліднучи, ховається день, Сидить на кургані сумно Забутого витязя тінь, Сидить і зітхає глибоко: «Де слава, де слава моя? Минулі віка далеко, Отторгнут від минулого я! Про життя своєї чи згадаю? Усе було інакше тоді! Співаки, ви мене обдурили, Вінців моїх немає й сліду! І якби знав я, як незабаром, Як незабаром зів’януть вони, Далеко від лайки й суперечки Я прожив би мирні дні!» Так думає витязь, зітхаючи, На темному кургані сидить, Доколе зоря золота Пустельну степ опромінить; Тоді він назад іде, У підземний іде він будинок, А вітер як і раніше бродить, И смутно й порожньо навкруги.

Додав: