povnij zmist korotkij posluzhnij spisok na pam yat moim starim i novim druzyam grigor yev a - Шкільний Всесвіт

Аполлон Григор’єв

Короткий послужний список на пам’ять моїм старим і новим друзям

В 1844 році я приїхав у Петербург, весь під віяннями тої епохи, і почав друкувати напряженнейшие вірша, які, однак, дуже цікавили Бєлінського, чим ерундистее були.В 1845 році вони видані книжкою. Відкликання Бєлінського. {1}В 1846 р. я редагував “Пантеон” і — з усім захопленням і азартом городив у віршах і повістях ерундищу непрохідну. Але за те свою — не кружка.В 1847 році тому за першу свою чесну працю, за “Антигонам”, я був облаяний Бєлінським {2} гірше всякі школярі.Я виїхав у Москву — і там ніс азарт в “Міському листку” — але знов — таки свій азарт — і був руган.Вийшла дивна книга Гоголя, {3} і рука в мене не піднялася на дивну книгу, що проповідувала, що “зі словом треба звертатися чесно”.Вийшла моя стаття в “Листку”, і я був обпльований буквально [негідником] ім’ям негідника, Герценом і його кружком.В 1848 і 1849 році я зволів займатися, поки можна було, у поті чола — роботою перекладів в “Московських відомостях”. {4}В 1850 році — послав, не сподіваючись, що вона буде прийнята, — статтю про Фете. {5} Прийняли. Я став писати туди літопис московського театру. Не надовго. Не переварилася.З’явився Островський і біля нього як центра — кружок, у якому найшлися всі мої, дотоле неясні вірування. З 1851 по 1854 включно — енергія діяльності {6} — і лайка на мене неймовірна, до піни в роту. У цю же епоху писалися відомі вірші, {7} у всякому разі, чудові щирістю почуття.”Москвитянин” падав від пекельної скнарості редактора. {8} “Сучасник” почав підлещуватися [мене] Островського — і як привесок — мене, думаючи, що поладимо. Факти. Наїхали в Москву Дружинін і Панаєв. Боткін (дотоле ворог, оттоле приятель) звів мене з ними.З 1853 по 1856, розуміє уривками, переводився “Сон”. {9} Улітку 1856 року я _запродав_ його Дружиніну за 450 р.Улітку ж написана одна із серьезнейших статей моїх — “Про щирість у мистецтві”, в “Бесіді”. {10} Мовчання.Раптом зовсім зненацька я з’явився в “Сучаснику” із прізвиськом “проницательнейшего з наших критиків”.В 1857 році видався випадок їхати за кордон. Там я нічого не писав, а тільки думав. Результатом думи були статті “Російського слова” в 1859.Повернення взагалі було блискучий. Зараз же готувалися видати патент на звання обер — критика. Некрасов купив у мене разом 1) “Venezia la bella”, 2) “Паризину” Байрона й 3) “Сон” у його майбутнє видання Шекспіра.Під час моєї відсутності вийшли тільки — 1) мої вірші кращої, москвитянинской епохи життя {11} — у Старчевского в “Сині”, 2) статті про критика в “Бібліотеці” {12} (mention honorable {почесна нагорода (франц.).} з готовим патентом на обер — критика) і “Сон”.При статтях “Російського слова” {13} — от як: цензор Гончарів сам заніс мені першу, {14} з адмирациями. {15} При наступних — град глузувань Добролюбова, {16} вибух ослиного реготу в “Іскрі” {17} і проч.Чимало мене здивували потім брати Достоєвські, Страхів, Аверкиев думкою про їх — і особливо Ільїн, {18} напам’ять цілі тиради, що катає з них.А думки — те мої колишні, москвитянинские — взагалі все якось одержали право громадянства.У липні 1859 у від’їзд графа Кушелева — я не дозволив м. Хмельницькому вимазати в моїх статтях дорогі мені імена Хомякова, Киреевских, Аксакових, Погодина, Шевырева. Я був звільнений від критики. Факт.Ніде було писати — став писати в “Російському світі”. {19} Не зійшлися. У Старчевского {20} не зійшлися.В 1860 році — я одержав запрошення й виклик. {21} Я поїхав на побачення й привіз відповідь на дику дурницю Дудышкина {22} “Пушкін — народний поет”. Читав Каткову — дуже подобалося. Відправився в Москву через місяць як критик. Статей моїх не друкували, {23} а змушували мене робити якісь недоступні для мене виписки про недільні школи й читати рукопису, не друкуючи, втім, ні однієї із мною схвалених (між іншим, “Ярмаркових сцен” Левитова) {24} і друкуючи…евины Раїси Гарднер {25} — облаяні мною по — матерну. Навіщо мене прийняли? Бог єдиний відає… За тим мабуть, щоб після заявляти, що я стягнув у них зі стола гривенник. {26} Факти.Знову в Петербург. Початок “Часу”… Гарний час і час _недурних_ моїх статей. Але із четвертої небіжчикові M. M. — стало якось _моторошно_ часте вживання імен (нині безупинно повторюваних у нас) Хом і проч.Бачу, що й отут справа погано. В Оренбург.Відвертав. Знову статті в “Часу”… Дурень Плещеєв — писав, між іншим, Михайлу Михайловичу {27} із приводу статей про Толстого, {28} що “у статтях Григор’єва знайдеш завжди багато повчального”. Ще б — для нього — те, жіночої сопли! Получше люди знаходили — так ще тиради, як Ільїн, напам’ят