povnij zmist kiivski vidmi somiv pro chast 1 - Шкільний Всесвіт

Орест Михайлович Сомовкиевские відьми

Молодий козак Київського полку Федір Блискавка вернувся на свою батьківщину з походу проти утеснителей Малороссии, ляхів. Хоробрий гетмап війська малороссийского Тарас Трясила після знаменитої Тарасовой ночі, у яку він розбив зарозумілого Конецпольского, вигнав ляхів з багатьох місць Малороссии, очистивши оные й від підступних подножков польських, жидів — зрадників. Багато їх упало від руки запеклих козаків, які, добиваючи їх, наспівували ті ж самі лайки, якимись незадовго перед тим жиди ображали православних. Усе було припомянуто: і науш ничество жидів, і послужливість їхнім полякам, і митарство їх, і зміст на оренді церков божиих, і продаж непомерною ціною святих пасох до світлого христову воскресінню. Саме по собі зрозуміло, що майно цих легкодухих іновірців було пощажено настільки ж мало, як і життя їх. Козаки вернулися в домы свої, обременись богатою видобутком, що вважали досить законною і яку літописець Малороссии виправдує в душі своєї, розсудивши, як неправедно було наживання вихідців іудейських. Це було справедливою відплатою за утискання; і в цьому випадку козаки, можна сказати, забирали назад свою власність.Ті, які знали Федора Блискавку як лихого козака, догадувалися, що він прийшов додому не голіруч. І справді, при кожній розплаті із шинкаркою або з бандуристами він витягав у себе з кишени целую жменя дукатів, а польськими злотими тільки що не шпурляв по вулицях. При погляді на золото розпалювалися очі в шинкарей і крамарей ; а при погляді на козака розпалювалися щоки в дівиць і молодиць. І було отчого: Федора Блискавку недарма всі кликали лихим козаком. Високий його ріст із молодецкою поставою, ставне, міцне додавання тіла, чорні вуси, які він гордо покручивал, його молодість, краса й завзятость хоч би кому могли закрутити голову. Чи мудро, що молоді киянки поглядали на нього з лукавою, приветливою усмішкою й що кожна з них рада була, коли він заводив з нею мовлення або дозволяв собі яку — небудь несоромну вільність в обходженні?Перекуповування на Печерську й на Подолі знали його всі, від першої до останньої, і із задоволеними особами переморгувалися між собою, коли, бувало, він іде по базарі. Вони чекали цього як ворон крові, тому що Федір Блискавка з козацького молодецтва розштовхував у них лотки із кнышами, ласунами або черешнями й розгортав на всі сторони більші купи кавунів і динь, а після платив за всі втроє. — Що так давно не видать нашого з? — говорила одне з подільських перекуповувань своїй сусідці. — Без нього й продаж не в продаж: сидиш, сидиш, а ні десятої частки в цілий день не виручиш того, чим від нього поживишься за одна мить. — До того чи йому! — відповідала сусідка, — Бачиш, він уви вается біля Катруси Ланцюговны. З нею тепер спознался, так і на базарах не показується. — А чим Ланцюговна йому не наречена? — втрутилася в розмову їхнє третє перекуповування. — Девчина як маків колір; подивитися — так волею й неволею скажеш: красуня! Волосся як смоль, чорна брова, чорне око, і ростом і статтю взяла; одна усмішка її з розуму зводить всіх парубків. Та й мати її — жінка не бідна; скупа, щоправда, стара карга! зате грошей у неї стільки, що хоч лопатою греби. — Все це так, — підхопила перша, — тільки про стару Ланцюжиху недобра слава йде. Усі говорять — наше місце свято! — начебто вона відьма. — Чула і я такі слухи, кумонька, — помітила друга. — Сусід Панчоха сам один раз бачив на власні очі, як стара Ланцюжиха вилетіла із труби й відправилася, видно, на шабаш… — Так мало чого можна про неї розповісти! — перебила неї перша. — От у Петра Дзюбенка перевела вона корову, у Юрчевских отруїла собак за те, що одна з них був ярчук (Ярчук — собака, що народився із шістьома пальцями й, по мало російському повір’ю, що має природний дарунок дізнаватися відьом у дусі, навіть кусати їх. і дізнавалася відьму за духом. А з Ничипором Проталием, посварившись за город, зробила те, що не приведи бог і чути. — Що, що таке? — закричали із цікавістю дві другиеперекупки. — Ну, так уже що буде, то буде, а до слова довелося розповісти. Стара Ланцюжиха зіпсувала Ничипорову дочку так, що хоч кинь. Тепер бідна Докийка те мяучит кішкою й дряпається на стіну, то гавкає собакою й показує зуби, то скрекоче сорокою й стрибає на одній ніжці… — Повно вам щебетати, пустомелі! — перервала їхню розмову одне старе перекуповування з недобрим видом, поглядаючи на всіх такими очами, з якими злий собака ричить на перехожих. — Тлумачили б ви про себе, а не про інших, — продовжувала вона уривчасто й сердито. — У вас всі жінки похилого віку зі статком — відьм