povnij zmist kazki shergin b 1 4 - Шкільний Всесвіт

Данило й Ненилав деякому місці королешко був старої, вутлої, тільки тим поддярживался, що в його в секреті вода була живаючи. Каждо літо на ці води їздив, так від води спадкоємці не народяться. Люди натакали знающу бабу. Баба гроші взяла вперед і веліла королеви нахлебаться щучої юшки. Щуку купили, зварили, вушка поїла королева й ейна куховарка. І із цієї юшки обрюхатели. Стара королиха принесла одного Федьку — Королька, а в молоденької куховарки народилося два сини, два білих сира — Данилко да Митька, по матері Девичи.Час іде, Данило ріс, як на опари киснув, Митька не відставав, а королек всі як кошеня. Він з мала вралина був, ревіння і ябеда. Брати багато із — за нього деры схопили. І в училище Данило поперед учителя йде, а Федька по чотирьох року в кожному класі.От прийшли молодці в доконані лета. Данило Девич красень і богатир; високий — під полати не входить. І Митька в парі. А Федька — Королек — чиста облизьяна. Отчишко оногды сп’яну розмяк, своєї шипучої води синові полрюмки накапав, так росточку — те вуж не набавив.А хоч зморшок — так королеві син. Куди поїде — на м’яких подушках розвалиться, а Данило — красень, так на передку сидить.От один раз Федькин отчишко прилетів з ринку, тикає спадкоємця тросью: — Ставай, дармоедина! Щастя своє просипають Сусідка наша Ненила Богатырка, з походу повернувши, заміж зазбиралася. Наречені — Ти йдуть і їдуть. З ейной держави мужики наїхали, дак кажуть. А видобутку — те військової, добра — те пароплавами притягла! Деветь невірних губерен під свою руку привела. Мабуть не спала!! — Я, папенька, воювати боюся. — Де тобі воювати, обсечек короткої! Тобі чужо царство за дружиною треба взяти… Ох, не мої би роки!… Ненилка — Та — красуня й молода, а сама себе зберігає як стеклянну посуд. А робітниця! Бають, жати подет, дак дванадцять суслонов на упряг. А косовиці — те в їй, ріллі — те! Страм буде, коли Ненилину отчину, соседню, саму ближню, чужи люди схоплять. — Папенька, мені б экой богатыркой оженитися. Люблю більш так товстих, тільки боюся їх, видали все дивлюся. — Ти — Те любиш, так сам — від не порато шмат ласої. Їй, по казках — те, запеклого так розумного треба. Испытанья каки — ті призначать, физическу силу испытыват. Однак поїдь. — Я Данилку візьму. — Так адже засміють. Ти йому до пупа! — Адиеты! Хто ж буде ровнеть мужика з королями.Все — таки до Федькиным нових чобіт набавили каблуки вершків на чотири. А в Данила каблуки відрубали. Далеві — Федьке під сертук наклали ватны плечі й сверьху золоты аполеты, також у живота для самонавіяння. Подорожників напекли й проводили на пристань. Плили ніч. Ранку в Ненилином місті. Чайку на пристані попили й до девети годинників пішли на прийом до королеви. Палац пондравился — великий, двоепередой, фарбованої, з підбивками, з виходами.Думали, поперед усіх з’являться, а в приймальні вуж не міні десятка наречених і сватовей. Королек спрашиват секретаря: — Корольова приймають? — Сичас корів подоять, і прийом откроитсе.А публіка на Данила вп’ялася: — Це якої держави богатир?Федьке завидно, командує на хлопця: — Марш у покрову!А міністри Федьку оприметили, доповідають Ненилы: — Осударына, суседского Федьку випробовуйте поза всякими чергами й з полегкістю. Ихна держава з нашої — двір біля двір. Тепер вам тільки руку простягнути так взяти. — Добре, почекає. Відкривайте присутність, а я молоко розіллю так сарафанишко переміню.Погодя й вона вийшла в приемну залу. Поклонилася: — Простите, гості любящи, затрималася. Худоби обряджала так піч затопляла.Федька на богатырку глянув, цигарка з роту випала. Дівка — як Волга: біла, рум’яна, груди високі, коси довгі, а сама повна, м’яка, ступить — дак мостина гнеться, по шкапам посуд говорить. Федька й оробел. Королевна теж на нього дивиться: “От дак наречений — табачна шишка, лепунок…” И говорить: — Твоя рабоча сила нать спробовать, пан. У мене в будинку печі дров люблять багато. Бежи, зрубай геть лишну ялинку, щоб вікна не загороджувала.Федька занудьгував, — ялина вище дзвіниць, охоплення в три. Однак найшовся: — чи Коштує костюм патрать через дурницю. Це й мої кучері подужають.У Данилы сокира співає, тріска летить. Ненила у вікно зглянула, завмер: — Откуль экой Бова — Королевич?! Де экого архандела взели?Королек зморщився: — Я сказав, що мої кучері.Зашуміло, ялина повалилася, Ненила пилку зі стіни зірвала: — Переможу погріюся. Роспилю цурці — другові.Одночасно Данило да Ненила печатну сажень поставили, хоча не на дрова, а один на одного дивилися. Так з погляденья ситий не будеш.Ранком королек квапить: — Сударына, коли ж весілля? — Добро