povnij zmist kam yane serce zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Кам’яне сердценедавно зайшов до мене одна людина й повідала мені свою сумну історію. Він попросив, щоб я написав фейлетон на розказану тему.Але його історія мене збентежила. І я навіть спочатку відмовився що — небудь зробити, тому що без перевірки не можна було написати.А перевірити цей факт, як ви зараз побачите, не представлялося можливим.Але я знайшов вихід. Цю історію я розповім без прізвищ. І якщо це правда, те нехай винуватець цієї справи, так сказати, морально поперхнеться моїм фейлетоном.Загалом, от як це було.Директор однієї невеликої установи напередодні вихідного дня сказав своєму господарникові, що завтра він з родиною переїжджає на дачу й тому йому потрібна вантажна машина перевезти речі.Завідувач господарства в делікатній формі відповів, що от, мов, рідкий випадок, коли він не може задовольнити прохання директора. Дві вантажні машини в капітальному ремонті, одна мобілізована на дорожнє будівництво, а що стосується четвертої машини, те ця машина ще на початку травня обіцяна рахівникові М., що завтра теж переїжджає на дачу.Розмова відбувалася при людях, і директор нічим не видав свого роздратування, але, коли сторонні люди вийшли з кабінету, директор, грубо лаючись, накинувся на завідувача, говорячи, що слова директора є не прохання а наказ, і що якщо машини завтра не буде, то нехай він, чортовий син, убирається з роботи. І, мов, взагалі, якщо на те пішло, йому набрид цей незалежний тон, облокачивание на столи й стільці й повну відсутність тої шанобливоості, що пора б, нарешті, виробити в підлеглих, як це буває в інших установах.Завідувач виявився не боязкого десятка. Він так сказав директорові: — Шанобливості своєї я не втрачаю. На рахунок облокачивания на столи й стільці — цілком згодний з вами, що це, мабуть, зайве з моєї сторони. Але ваша груба лайка плюс погрози теж, як говориться, ні на що не схоже. І якби ви походили з людей колишньої формації, тоді було б зрозуміло таке відношення до що служить, але ви людина пролетарської закваски, і звідки у вас, останнім часом, виник такий генеральський тон — от це я просто не розумію. Всі ваші накази я завжди беззаперечно виконував. Ваша преподобна дружина, якщо на те пішло, буквально не вилазить у мене з легкової машини. Але я вам, здається, про це нічого не говорю. Тому що я не дозволю собі зробити зауваження своєму начальникові або його дружині з метою принизити їхнє достоїнство. Хоча, якщо на те пішло, вона удає із себе бариню по третя година, перебуваючи в гостях, змушує чекати шофера на вогкості й морозі. Але що стосується вантажної машини, що я повинен відібрати в сухотного рахівника, щоб віддати її вам, — от із цим я принципово не згодний і цього не зроблю, хоча б ви в мене палили з гармат.Ці слова привели директори в сказ. Він так закричав:Ти забувся, нахаба, де ти й що ти! Ти мені насмілюєшся говорити такі слова, як якби ти був мій начальник, а я твій підлеглий. Я дійсно вижену тебе з установи. І тоді ти зрозумієш різницю між нами. — Хотів би я подивитися, як ви мене виженете, — сказав завідувач. — У мене немає злочинів, і я чистий душею. І вам не так — те буде легко зробити моє звільнення, оскільки мотив для цього не піднімає вас в очах навколишніх. — Щодо легкості ти не турбуйся, — сказав директор. — Ти в мене так полетиш, що своїх не довідаєшся.І от проходить десять днів і, як з ясного неба вдаряє грім, — директор віддає в наказі завідувачеві сувора догана за безгосподарність і розбазарювання майна.Потім проходять ще два тижні — і завідувач, ще не придя в себе від першого удару, знімається з посади із вказівкою в наказі, що він розвалив роботу.Приголомшений завідувач починає бігати з місцевкому в союз, із союзу в нарсуд. І всім доводить, що ніякого розвалу не відбулося й ніякої безгосподарності не було, а, скоріше, було навпаки, що він занадто перегинав ціпок, щоб налагодити справа. І цим він навіть викликав дорікання в розбазарюванні майна. Він, мов, продав дрожки й коня для того, щоб придбати речі, більше необхідні установі. Що, нарешті, все це справа — особиста помста директори.Але всі ці боязкі слова тонули в безодні всяких байдужних фраз, актів і документів.Вдобавок обурений директор заявив у союз, що ніякої особистої ворожнечі в нього не було, а що якщо він один раз і накричав на завідувача, то за його незадовільну роботу.І отут директор пред’явив рахунки, по яких виходило, що завідувач двічі купував шини із приватних рук. І хоча завідувач кричав, що це було зроблено в силу гострої потреби й відповідно до дозволу директора, — цей факт зіграв вирішальну роль.