povnij zmist kalosha zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Звичайно, втратити калошу в трамваї неважко.

Особливо, якщо збоку поднажмут так позад який — небудь архаровець (1) на задник наступить, — от вам і немає калоші.

Калошу втратити прямо дрібниці

З мене калошу зняли за дві секунди. Можна сказати, ойкнути не встиг.

У трамвай увійшов — обидві калоші стояли на місці. А вийшов із трамвая — дивлюся, одна калоша тут, на нозі, а інший немає. Чобіт — Тут. І носок, дивлюся, тут. І подштанники на місці. А калоші немає.

А за трамваєм, звичайно, не побіжиш.

Зняв іншу калошу, загорнув у газету й пішов так

Після роботи, думаю, пущуся в розшуки. Не пропадати ж товару! Де — небудь так розкопаю.

Після роботи пішов шукати. Перша справа — порадився з одним знайомим вагоноводам.

Той прямо от як мене обнадіяв.

— Скажи, — говорить, — спасибі, що в трамваї втратив. В іншому громадському місці не ручаюся, а в трамваї втратити — свята справа. Така в нас існує камера для загублених речей. Приходь і бери. Свята справа.

— Ну, — говорю, — спасибі. Прямо гора із плечей. Головне, калоша майже що новенька. Усього третій сезон ношу.

На інший день іду в камеру.

— Чи не можна, — говорю, — братики, калошу роздобути назад? У трамваї зняли.

— Можна, — говорять. — Яка калоша?

— Калоша, — говорю, — звичайна. Розмір — дванадцятий номер.

— У нас, — говорять, — дванадцятого номера, може, дванадцять тисяч. Розкажи прикмети.

— Прикмети, — говорю, — звичайно які: задник, звичайно, обтріпаний, усередині байки немає, зносилася байка.

— У нас, — говорять, — таких калош, може, більше тыщи. Немає чи спеціальних ознак?

— Спеціальні, — говорю, — ознаки є. Носок начебто б начисто відірваний, ледве тримається. І каблука, — говорю, — майже що немає Зносився каблук. А боку, — говорю, — ще нічого, поки що удержалися.

— Посидь, — говорять, — отут. Зараз подивимося.

Раптом виносять мою калошу.

Тобто жахливо зрадів. Прямо розчулився.

От, думаю, славно апарат працює. І які, думаю, ідейні люди, скільки турбот на себе прийняли через одну калошу.

Я їм говорю:

— Спасибі, — говорю, — друзі, по труну життя. Давайте скоріше її сюди. Зараз я надягну. Дякую вам.

— Немає, — говорять, — шановний товариш, не можемо дати. Ми, — говорять, — не знаємо, може, це не ви втратили.

— Так я ж, — говорю, — втратив. Можу дати слово честі. Вони говорять:

— Віримо й цілком співчуваємо, і дуже імовірно, що це ви втратили саме цю калошу. Але віддати не можемо. Принеси посвідчення, що ти, дійсно, втратив калошу. Пущай домоуправління завірить цей факт, і тоді без зайвої тяганини ми тобі видамо те, що законно втратив. Я говорю: — Братики, — говорю, — святі товариші, так у будинку не знають про цей факт. Може, вони не дадуть такого паперу. Вони відповідають: — Дадуть, — говорять, — це ихнее справа дати. На що вони у вас існують? Подивився я ще раз на калошу й вийшов. На інший день пішов до голови нашого будинку, говорю йому: — Давай папір. Калоша гине. — А вірно, — говорить, — втратив? Або закручуєш? Може, хочеш схопити зайвий предмет ширвжитку? — Їй — богу, — говорю, — втратив. Він говорить: — Звичайно, на слова я не можу покластися. От якщо б ти мені посвідчення дістав із трамвайного парку, що калошу втратив, — тоді б я тобі видав папір. А так не можу. Я говорю: — Так вони ж мене до вас посилають. Він говорить: — Ну тоді пиши мені заява. Я говорю: — А що там написати? Він говорить: — Пиши: цього числа пропала калоша. І так далі. Даю, мов, розписку про невиїзд надалі до з’ясування. Написав заяву. На інший день формене посвідчення одержав. Пішов із цим посвідченням у камеру. І там мені, уявіть собі, без турбот і без тяганини видають мою калошу. Тільки коли надяг калошу на ногу, відчув повне розчулення. От, думаю, люди працюють! Так у якому — небудь іншому місці хіба стали б возитися з моєю калошею стільки часу? Так викинули б її — тільки й делов. А отут тиждень не клопотав, видають назад. Одне прикро, за цей тиждень під час турбот першу калошу втратив. Увесь час носив її під пахвою в пакеті й не пам’ятаю, у якому місці її залишив. Головне, що не в трамваї. Це пропаща справа, що не в трамваї. Ну, де неї шукати? Але зате інша калоша в мене. Я її на комод поставив. Інший раз стане нудно, глянеш на калошу, і якось легко й необразливо на душі стає. От, думаю, славно канцелярія працює! Збережу цю калошу на пам’ять. Пущай нащадки любуються. 1926 (1) Архаровець (простий.) — бешкетник, бешкетник. Джерело: “Вибране в 2 — х томах”, М.: “Худий. літ.”, 1978 г.

Додав: