povnij zmist kalif leleka gauf v chast 1 - Шкільний Всесвіт

Iоднажды вечірком багдадський каліф Хасид затишно сидів на дивані. Він трішки здрімнув, тому що день стояв жаркий, і вид у нього після сну був дуже задоволений. Він покурював довгу трубку з рожевого дерева, присьорбував кава, що йому підливав раб, і досить погладжував бороду, смакуючи кожний ковток. Коротше кажучи, у каліфа на особі було написано, що він блаженствував. Говорити з ним у цю пору було дуже зручно, оскільки він незмінно бував тоді милостивий і привітний, і не диво, що його великий візир Манзор відвідував його щодня в такі годинники. Цього разу він теж з’явився, але вид у нього був дуже замислений — зовсім не як звичайно. Каліф на одна мить вийняла з рота трубку й запитав: — Чому в тебе така замислена особа, великий візир?Великий візир схрестив на груди руки, відважив уклін своєму володареві й відповідав: — Не знаю, володар, чи замислене в мене особа, але там унизу в палацу коштує дріб’язкової торговець, і в нього такі чудесні речі, що мені прикро: отчого в мене настільки мало зайвих грошей!Каліф, що давно вже хотів порадувати свого великого візира, послав чорного раба долілиць за торговцем. Незабаром раб привів його. Торговець виявився низеньким смуглолицим товстуном, одягненим у лахміття. Він приніс ларь із усілякими товарами, там минулого й намиста, і кільця, і пістолети з багатою насічкою, і кубки, і гребені. Каліф і його візир вс» оглянули, і нарешті каліф купив собі й Манзору славні пістолети, а дружині візира гребінь. Коли торговець уже закривав свій ларь, каліф побачив висувну шухлядку й запитав, немає чи там ще якого — небудь товару. Торговець висунув ящик і витяг звідти коробочку із чорнуватим порошком і листок паперу з дивними письменами, прочитати які не зуміли ні каліф, ні Манзор. — Мені дісталися обоє ці предмета від одного купця, що знайшов їх у Мецці на вулиці, — сказав торговець. — Не знаю, що в них таїться. Віддам їх вам дешево, адже мені від них пуття немає.Каліф, що охоче здобував для своєї бібліотеки стародавні рукописи, хоча він і не вмів їх читати, купив грамотку й коробочку й відпустив торговця. Але каліф подумав, що добре б довідатися, про що говориться в грамотке, і запитав візира, чи не знає того кого — небудь, хто міг би її розібрати. — Милостивий владика й володар, — відповідав візир, — у великої мечеті живе одна людина, якого кличуть Селимо — Грамотій, він знає всі мови. Вели покликати його! Може бути, він прочитає ці таємничі письмена.Селимо — Грамотій був незабаром доставлений. — Селимо, — сказав йому каліф, — Селимо, говорять, що ти людина дуже вчений. Глянь — Ка на цю грамотку, чи не зумієш ти прочитати її. Якщо зумієш, то одержиш від мене новий святковий одяг, а якщо ні, то одержиш дванадцять ляпасів і двадцять п’ять ударів по п’ятах, тому що в такому випадку тебе зрячи кличуть Селимом — Грамотієм.Селимо поклонився й відповідав: — Так свершится воля твоя, про володар!Він довго розглядав грамотку. Раптом він викликнув: — Це по — латинському, про володар, нехай мене повісять, якщо я помиляюся! — Скажи, що там написано, — наказав каліф, — якщо це по — латинському.Селимо прийнявся переводити: — “Хто це знайде, вихвали аллаха за його милість! Хто понюхає порошок із цієї коробочки й вимовить при цьому слово “мутабор”, той перетвориться в будь — яка тварина й буде розуміти мову тварин. А якщо він побажає повернути собі людський вигляд, нехай тричі поклониться на схід і вимовить це ж слово! Але бійся розсміятися, коли перетворишся у тварина! Чарівне слово вискочить у тебе з пам’яті, і ти так і залишишся твариною”.Коли Селимо — Грамотій це прочитав, каліф донезмоги зрадів. Він велів грамотієві заприсягти, що той нікому нічого не скаже про цю таємницю, подарував йому прекрасний одяг і відпустив його. А своєму великому візиру сказав: — От це покупка так покупка, Манзор! Мені не терпиться перетворитися у тварина! Приходь до мене завтра з ранку раніше! Ми підемо разом у поле, приймемо по понюху з моєї коробочки й послухаємо, що говорять у повітрі й у воді, у лісах і полях!IIтолько встиг каліф Хасид на наступний ранок поснідати й одягтися, як уже з’явився великий візир, щоб супроводжувати його, як той велів, під час прогулянки. Коробочку із чарівним порошком каліф засунув у пояс і, наказавши своїй свиті залишитися будинку, відправився в шлях з великим візиром зовсім один. Спершу вони бродили по просторих садах каліфа, але скільки не дивилися, так і не углядели там нічого живого, щоб проробити свій фокус. Нарешті візир запропонував пройти далі до ставка, де він уже не раз бачив усяких тварин, особлив