povnij zmist italijski kazki folklor 1 2 - Шкільний Всесвіт

Італійські казки

Кола — Риба

Генерал Фанта — Гиро

Три апельсини

ТРИ Апельсинапо всієї Італія розповідають історію про три апельсини. Але от дивно — у кожній місцевості її розповідають по — своєму. Але Генуэзцы го — рят одне, неаполитанцы — інше, сицилийцы — третє. А ми вислухали всі ці казки й тепер знаємо, як усе трапилося насправді.Жили колись король і королева. Був у них палац, було королівство, минулого, звичайно, і піддані, а от дітей у короля й королеви не було.Один раз король сказав: — Якби в нас народився син, я поставив би на площі перед палацом фонтан. І била б з нього не вино, а золотаве маслинове масло. Сім років приходили б до нього жінки й благословляли б мого сина.Незабаром у короля й королеви народився прехорошенький хлопчик. Щасливі батьки виконали свою обітницю, і на площі забили два фонтани. У перший рік фонтани провина й масла здіймали вище палацової вежі. На наступний рік вони стали нижче. Словом, королівський син, що ні день, ставав більше, а фонтани — менше.Наприкінці сьомого року фонтани вже не били, з них по краплі сочилося вино й масло.Якось королівський син вийшов на площу пограти в кеглі. А в этса — мій час до фонтанів припхалася сива згорблена старушонка. Він при — несла із собою губку й два глиняних глечики. По краплях губка усмоктувала те вино, то масло, а баба вичавлювала її в глечики.Глечики майже наповнилися. І раптом — трах! — обоє розлетілися череп — ки. От так влучний удар! Це королівський син цілився більшою дерев’яною кулею в кеглі, а потрапив у глечики. У ту ж мить висохнули й фонтани, вони вже не давали ні краплі вина й масла. Адже королевичеві саме цю міну — ту здійснилося рівно сім років.Баба погрозила скорченим пальцем і заговорила скрипливим голосом: — Слухай мене, королівський син. За те, що ти розбив мої глечики, я покладу на тебе заклятье. Коли тобі мине тричі сім років, тебе напа — дет туга. І стане вона тебе терзати, поки ти не знайдеш дерево із трьома апельсинами. А коли ти знайдеш дерево й зірвеш три апелина, тобі за — хочеться пити. Тоді — Те ми й подивимося, що буде.Баба зловтішно засміялася й поплелася ладь.А королівський син продовжував грати в кеглі й через півгодини вже забув і про розбиті глечики, і про старухином заклятье.Згадав про нього королевич, коли йому здійснилося триж сім — двад — цать один рік. Напала на нього туга, і ні мисливські забави, ні пишні бали не могли неї розвіяти. — Ах, де знайти мені три апельсини! — повторював він.Почули це батько — король і мати — королева й сказали: — Невже ми пошкодуємо для свого дорогого сина хоттри, хоч три де — сятка, хоч три сотні, хоч три тисячі апельсинів!І вони навалили перед королевичем целую гору золостых плодів. Але до — ролевич тільки покачав головою. — Ні, це не ті апельсини. А які ті, що мені потрібні, і сам не знаю. Осідлайте коня, я поїду їх искатькоролевичу осідлали коня, він підхопився на нього й поїхав Їздив, їздив він по дорогах, нічого не знайшов. Тоді згорнув королевич із дороги й поскакав навпростець. Доскакав до струмка раптом чує тоненький голосок: — Агов, королівський син, дивися, як би твій кінь не розтоптав мого будиночка!Подивився королевич в усі сторони — нікого немає. Глянув під копита коневі — лежить у траві яєчна шкарлупка. Спішився він, нахилився, бачить — сидить у шкарлупці фея. Зачудувався королевич, а фея говорить: — Давно в мене в гостях ніхто не бував, подарунків не приносив.Тоді королевич зняв з пальця перстень із дорогим каменем і надяг феї замість пояса. Фея засміялася від радості й сказала: — Знаю, знаю, чого ти шукаєш. Добудь алмазний ключик, і ти потрапиш у сад. Там висять на гілці три апельсини. — А де ж знайти алмазний ключик? — запитав королевич. — Це, напевно, знає моя старша сестра. Вона вет у каштанової ро — ще.Юнак подякував феї й підхопився на коня. Друга фея й справді жила в каштановому гаї, у шкарлупці каштана. Королевичодарил їй золоту пряж — ку із плаща. — Спасибі тобі, — сказала фея, — у мене тепер буде золоте ліжко. За це я тобі відкрию таємницю. Алмазний ключик лежить у кришталевій скриньці. — А де ж скринька? — запитав юнак. — Це знає моя старша сестра, — ответилаея. — Вона живе в орешни — ке.Королевич розшукав ліщину. Сама старша фея влаштувала собі будиночок у шкарлупці лісового горіха. Королівський син зняв із шиї золотий ланцюжок і подарував її феї. Фея підв’язала ланцюжок до гілки й сказала: — Це будуть моя гойдалка. За такий щедрий подарунок я скажу тобі те, чого не знають мої молодші сестри. Кришталевий лац перебуває в палаці. Дво — рец стоїть на горі, а та гора за трьома гори, за трьома пустелями. Охра — няет скринька одноокий сторож. Запам’ятай гарн
енько: коли сторож спить — очей у нього відкритий, коли не спить — око закрите. Поїдь і нічого не бійся.Чи довго їхав королевич, не знаємо. Тько перевалив він через три го — ры, проїхав три пустелі й під’їхав до тої самої гори. Отут він спішився, прив’язав коня до дерева й оглянувся. От і стежка. Зовсім заросла вона травою, — видно, у цих краях давно нто не бував. Пішов по ній королі — вич. Повзе стежка, ізвиваючись, як змія, всі нагору так нагору. Королевич із неї не звертає. Так і довела його стежка до вершини гори, де стояв палац.Пролітала мимо сорока. Королевич попросив її: — Сорока, сорока, заглянь у дворвое віконце. Подивися, чи спить сто — пик.Сорока заглянула у віконце й закричала: — Спить, спить! Око в нього закритий! — Э, — сказав собі королевич, — зараз не час входити в палац.Почекав він до ночі. Пролітала мимо сова. Королевич попросив її: — Совушка, сова, заглянь у двоовое віконце. Подивися, чи спить сто — пик.Сова заглянула у віконце й проухала: — Ух — Ух! Не спить сторож! Око в нього так на мене й дивиться. — От тепер самий час, — сказав собі королевич і ввійшов у палац.Там він побачив одноокого стожа. Біля сторожа стояв триногий сто — лик, на ньому кришталевий ларчик. Королевич підняв кришку ларчика, вийняв алмазний ключик, а що открывь їм — не знає. Став він ходити по двір — цовым залам і пробувати, до який дверям підійде алмазний ключик. Переп — робовал всі замки, ні до оому ключик не підходить. Залишилася тільки ма — ленькая золота дверка в самому далекому залі. Вклав королевич алмазний ключик у замкову скважу, він довівся, як по мірці. Дверцята відразу рас — пахнулась, і королевич потрапив у сад.Посередині саду стояло апельсинове дерево, на ньому росли всього — на — всього три апельсини. Але які це були апельсини! Більші, запашні, із золотою шкіркою. Немов все щедре сонце Італії дісталося їм одним. Королівський син зірвав апельсини, сховав їх під плащ і пішов назад.Тільки королевич сстился з гори й підхопився на коня, одноокий сто — пик закрив своє єдине око й прокинувся. Він відразу побачив, що в скриньці немає алмазного ключика. Але було вже пізно, тому що королевич скакав щодуху на своєму доброму коні, відвозячи три апельсини.От перевалив ондну гору, їде по пустелі. День пекучий, на лазур — ном небі ні хмарини. Розпечене повітря струменіє над розпеченим піском. Королевичеві захотесь пити. Так схотілося, що ні про що іншому він і ду — мати не може.”Так адже в мене є три апельсини! — сказав він собі. — Знімання один і вгамую спрагу!”Ледь він надрізав шкірку, апельсин розпався на дві половинки. З нього вийшла гарна дівчина. — Дай мені пити, — попросила вона жалібним голосом.Що було робити королевичеві! Він адже й сам згоряв від спраги. — Пити, пити! — зітхнула дівчина, упала на гарячий пісок і вмерла.Погоревал над нею королевич і поїхав далі. А коли оглянувся, то побачив, що на тім місці зеленіє апельсиновий гай. Королевич зачудувався, але назад вертатися не став.Незабаром пустеля скінчилася, юнак під’їхав до лісу. На узліссі привітно дзюрчав ручеек. ролевич кинувся до струмка, сам напився, досхочу напоїв до — ня, а потім з відпочити під розкидистим каштаном. Вийняв він з — під пла — ща другий апельсин, потримав його на долоні, і стало млоїти королевича любопытствоак же сильно, як недавно млоїла спрага. Що приховано за золо — тією шкіркою? І королевич надрізав другий апельсин.Апельсин розпався на дві половинки, і з нього вийшла дівчина. Вона була ще гарніше, ніж перша. — Дай мені пити, — сказала дівчина. — От струмок, — відповів королевич, — вода його чиста й прохолодна.Дівчина припала до струменя й миттю випила всю воду зі струмка, навіть пісок на дні його став сухим. — Пити, пити! — знову застогнала дівчина, упала на траву й умерла.Королевич дуже засмутився й сказав: — Э, ні, уже тепер — те я й краплі води в рот не візьму, поки не наспіваю третю дівчину із третього апельсина!І він пришпорив свого коня. Проїхав небагато й оглянувся. Що за чудо! По берегах струмка стіною встали апельсинові дерева. Під густою зеленню їхніх гілок струмок наповнився водою й знову запік свою пісеньку.Але королевич і отут не став вертатися. Він поїхав далі, притискаючи до грудей останній апельсин.Як онтрадал у шляху від спеки й спраги, — і розповісти неможливо. Од — нако, ро або пізно, доскакав королевич до ріки, що протікала в гра — ниц його рідного королівства. Тут він надрізав третій апельсин, самий больш і спілий. Апельсин розкрився, немов пелюстки, і перед королеви — чим з’явилася дівчина небаченої краси. Уже на що були гарні перші дві, а поруч із цієї