povnij zmist gosprozraxunok zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

На святах бухгалтер Горюшкін улаштував у себе званий обід.

Запрошених було небагато.Хазяїн з каим — те радісним криком зустрічав гостей у прихожей, допомагав знімати шуби й волочив запрошених у вітальню. — От, — говорив він, представляючи гостюючи своїй дружині, — от мій кращий друг і товариш по службі.Потім, показуючи на свого сина, говорив: — А це, зверніть увагу, бельбас мій… Лешка. Розвинена бестія, я вам доповім.Лешка висував свою мову, і гість, злегка сконфужений, сідав до стола. — Сідайте, — говорив він радо. — Сідайте. Їжте на здоров’я… Дуже радий… Пригощайтеся…Гості дружно застукали ложками. — Так — З, — після деякого мовчання сказав хазяїн, — всі, чи знаєте, дорогонько стало. За що не візьмися — кусається. Червінець скакає, ціни скакають. — Приступу ні, — сказала дружина, сумно ковтаючи суп. — Їй — богу, — сказав хазяїн, — прямо — таки немає приступу. От візьміть таку дрібницю — суп. Дрянь. Дурниця. Вода начебто б. А нуті — ка, прикиньте, чого ця водица коштує? — М — Так, — невиразно сказали гості. — Справді, — сказав хазяїн. — Візьміть інше — сіль. Дрянь продукт, дурниця суща, дрібниця, а нуті — ка, знову прикиньте, чого це коштує. — Так — А, — сказав бельбас Лешка, гримасуючи, — інший гість, як почне солити, тык струму тримайся.Парубок у пенсне, перед тим суп, що посолив, злякано відсунув сільничку від свого приладу. — Солите, солите, панотець, — сказала господарка, присуваючи сільничку.Гості напружено мовчали. Хазяїн зі смаком їв суп, добродушно поглядаючи на своїх гостей.А от і друге подали, — оголосив він жваве. — От, добродії, візьміть друге — м’ясо. А тепер дозвольте запитати, яка ціна цьому м’ясу? Нуті — Ка? Скільки отут фунтів? — Чотири п’ять осьмых, — смутно повідомила дружина. — Будемо вважати п’ять для рівного рахунку, — сказав хазяїн. — Нуті — Ка, по півкарбованця золотом? Це, це на людину прийде… Скільки нас людина?.. — Вісім, — підрахував Лешка. — Вісім, — сказав хазяїн. — По полфунта… По четвертаку з носа мінімум. — Так — А, — обиженно сказав Лешка, — інший гість м’ясо з гірчицею жере. — Справді, — закричав хазяїн, добродушно засміявшись, — я й забув — гірчиця… Нуті — Ка, прикиньте до загального рахунку гірчицю, те, інше, третє. По рублі й набіжить… — Так — А, по рублі, — сказав Лешка, а мабуть, коли Впав Елисеич ліктем стеклище випер, тык мабуть набігло… — Ах так! — закричав хазяїн. — Приходять, уявіть собі, до нас раз у гості, а один, розуміє ненавмисно, вибиває дзеркальне скло. Обійшовся нам тоді обід. Ми навмисно підрахували.Хазяїн поглибився в спогади. — А втім, — сказав він, — і цей обід підхопиться в копієчку. Так це можна підрахувати.Він взяв олівець і прийнявся вираховувати, докладно перераховуючи все з’їдене. Гості сиділи тихо, не рухаючись, тільки парубок, що необережно посолив суп, поминутно знімав запітніле пенсне й обтирав його серветкою. — Так — З, — сказав нарешті хазяїн, — рублів по п’яти із хвостиком… — А електрика? — возмущенно сказала господарка. — А опалення? А Марье за послуги?Хазяїн сплеснув руками й, ляснувши себе по чолу, засміявся. — Справді, — сказав він, — електрика, опалення, послуги… А приміщення? Дозвольте, добродії, справді приміщення! Нуті — Ка — вісім чоловік, чотири квадратні сажні… По дев’яноста копійок за сажень… У день, виходить, три копійки… Гм… Це потрібно на папері…Парубок у пенсне заерзал на стільці й раптом пішов у прихожую. — Куди ж ви? — закричав хазяїн. — Куди ж ви, голубчик, Іван Семенович?Гість нічого не сказав і, надягши чиїсь чужі калоші, вийшов не прощаючись. Слідом за ним стали розходитися й інші.Хазяїн довго ще сидів за столом з олівцем у руках, потім оголосив: — По однієї п’ятої копійки золотом з носа.Оголосив він це дружині й Лешке — гостей не було