povnij zmist gori gori yasno astafev v p 1 4 - Шкільний Всесвіт

Горі, гори яснотаково чи властивість дитинства, що воно здається суцільною грою, або насправді ми в дитинстві так багато грали, що нам не вистачало дня й ми прихоплювали вечори, часом і ночі. Матері приймалися шукати паливод по вулицях, заулкам, дворам, а знаходили їх за околицею села або на березі Єнісею й прутом заганяли додому.Їх було багато, тих далеких сільських ігор. І всі вони, будь те гра в бабки, у чижа, у солону, у гилку, у городки, у свайку, у прятки — — — і вимагали сили, спритності, терпіння. Існували гри зовсім вуж суворі, що як би испытуют людини, що вступає в життя, на міцність, стійкість, злам; літературно виражаючись, гри були передмовою до майбутнього життя, зліпком з її, нехай необпаленим ще в горні буття, але в чомусь уже її що випереджає.І понині, коли я згадую ігри дитинства, здригається й сильніше б’ється моє серце, обмирає нутро від знобяще — захопленого передчуття перемоги, що неодмінно випливала, якщо не випливала, то очікувалася наприкінці всякої гри.Хотілося б почати із гри в гилку, але я переступлю через “особисту зацікавленість” і затію оповідання із гри давньої, розповсюдженої за старих часів у всіх російських селах і самої ранньої в році — — — і із гри в бабки.Бої розпалювалися з первооттепели, з Великодня. Паска щороку буває в різний термін, те ранньої, те пізньою весною, але є отут причина для гри самонайголовніша — — — і до свята забивалося багато худоби, варилися корита, цебри, колоди, тази холодцю. Дітворі привалювала довгоочікувана втіха — — — і пареної кістки ніг, серед яких природа помістила бабки — — — і панка й рюшку.Як готовлять холодець — — — і розповідати немає місця, повідомлю, однак, — — — і це на вид нехитре блюдо мало кому дається, нині, по жіночим лінощам і зайнятості, рідко й готується — — — і вуж боляче великий метушня й марудь із холодцем. У їдалень же його готовлять по прислів’ю: “М’яса чан — — — і смаку немає”.До слова мовити: і за старих часів холодець виходив не у всякій сім’ї. Тітці Васене, як пам’ятається, так жодного разу й не довелось завершити виробництво страви, довести його “до розуму”. Вона металася по хаті, роняла рогачі, перекидала чавуни з картоплею, цебра з водою й, роблячи вигляд, що всю поруху не вона накоїла, відразу лагодила суд і розправу, роздаючи ліворуч і праворуч ляпасу своєму виводку.Спів, ревіння, сльози, войовничі вигуки лунали в хаті дядька Левонтия з ранку до пізньої ночі, і траплялося: в одному куті просторої, порожньої й задушливої хати ревмя ревів забитою, ошпареною або побитий тіткою Васеней боєць, в іншому в цей час, щось платаючи ножами або валячи сокирою, хлопці із уже, що виступили на особі прищами, ні на що не обертаючи уваги, дуріли: “Ми з матаней милися в лазні…”На бігу, на скаку тітка Васеня палила в печі ноги або голову худобини. Вихопивши ногу, що чадить, з вугіллям у раскопытье, вона мчалася з нею до стола, поширюючи по хаті синій сморід. Швыркая носом, підбираючи зап’ястям краплі поту із чола, що злилися волосся з око, воно шустро скоблила ножиком паленину, гримлячи нею по столі, постанывая, пританцьовуючи. Руки тітці Васене палило, дых забивало гаром. Треба б у гарячу воду сунути смалену ногу, обшпарити, обмягчить її й спокійно, з толком, тоненько обснимать варом прикипелую до шкіри вовна, зняти нагар, роговицю з копит і, чистеньку, жовтеньку, неквапливо, щоб не расщепать кістки, порубати сокирою та й поставити, з Богом, варити. Але як з такою ордою технологію дотримаєш? От тільки що був таз із водою, хвать — похвать — і його вуж немає — — — і в ньому Танька чечу — — — і ляльку, стало бути, витесану братанами з поліна, миє. У ляльки тієї й пуп, і все позначено, не ляльку — — — і хуліганство формене, але Танька й такій забаві рада, тетешкает чечу, у ганчірки обряджає, мити от узялася. — — — і Прірви на вас немає!Таньку за волосья в кут, під крамницю, Васеня кинула, кособоку ляльку за єдину ногу — — — і в піч. Танька кішкою метнулася з — під крамниці, героїчно вихопила іграшку із загніти, що палахкоче горою вугіль. Димиться лялька, Танька на неї плює, слиною гасить і голосить: — — — і Дуня ти моя, Дуня! Боляче — Те тобі, боляче! Лікувати — Те тебе треба, лікувати… — — — і Й матері: — — — і Самуе б у грубку шурунуть, дак добре?.. — — — і Шурунуть, шурунуть! — — — і базлает на весь будинок тітка Васеня. — — — і Я от у свято шуруну пусту чашку на стіл!.. — — — і Й, орудуючи ножем, вмочаючи в таз де обпалену у вугілля, де недоскоблену паленину, увоженная в сажі, розпатлана, очманіла біля печі Васеня продовжує кричати про те, що свято на носі, а в неї ще не в шуби рук
ав, і “арестанец” — — — і дядько Левонтий, з’явиться на развязях, тому як на вапняному сьогодні получка. Та й чи з’явиться? Тресь по юшку бесштанному парняге — — — і знадобилося йому щось у тазі, він заліз туди рукою, Васеня відволіклася, у лайці забулася й ледве було палець ножем йому не відрізала… Паленина не доскоблена, пекти настав час закривати — — — і жар піде, отут перев’язуй дитятю, сама порізала, сама й лікуй!.. — — — і Так нудно мені, тошнехонько! — — — і товсто обмотуючи ганчіркою палець голосно, що басив орлові, завивала тітка Васеня, озираючись на грубку, на розвалену по підлозі й по столі посуд, на чорні ноги в недосмаленій вовні, одну йз яких уже уволокли зі стола, обрізали підгорілі шматки й, валяючи в роті, поїдали помічники, які посмекалистей. Не закінчивши перев’язки, Васеня сплеснула руками, кинулася до хлопців, вони від її навтьоки, тільки — но наздогнала й, віднявши ногу, замахнулася його, як булавою, але отямилася — — — і зашибет! — — — і й від безсилля, від свідомості, що їй знову не впоратися із завданням, не дотриматися порядку, не виготуватися до свята, як хотілося й мріялося, вона впала на крамницю, отрешилась від усякої справи, мол, як хочете, хоч пропадіть всі, і намаливала собі смерті — — — і єдино мислимого рятування від сімейних напастей.Але вмерти їй не було часу. Порізаний боєць тяг до неї поранену руку, і тітка Васеня доводила перев’язку до кінця й, містячи лікування, відважувала ще один ляпас болящий і кидалася до печі, намагаючись надолужити згаяний час, знову метушилася по хаті, перекидала чавуни, роняла рогачі й репетувала, репетувала, репетувала, так так, під власний ор і загальний погром управлялася зі справою й недовірливо, потерянно озиралася навколо, рівно й не вірячи самої собі, що всі справи на сьогодні кінчені.Уночі, забиваючи дрімучі, густо сплетені заходи багатодітного житла, по хаті розпливався дух прілого м’яса, підгорілої вовни й мреющих костей.Зачувши лемент бабусиного червоного півня, позіхаючи й невміло, як би понарошке хрестячись, намагаючись не гриміти заслінкою, тітка Васеня рогачем висувала на шесток об’ємисті чавуни, щільно закриті сковородами, ладячись у безлюдному спокої справити жіночу роботу, обібрати м’ясо з костей, порубати його з луком, із часником, вивалити в корито й поверху обережно залити кришиво жирною запашистою рідотою та й виставити на вихолодження, щоб потім, коли захрясне холодець — — — і відрада душі, нагодувати їм сімейство, почастувати соседушку, Катерину Петрівну, діда Іллю й щоб вони неї похвалили за працю й спритні руки.Але люблячі витягатися до обіду, що відшукують у собі недуги й усякі причини, тільки щоб не полоти город, не пиляти дрова, щоб отлынить від усякої справи, пролетарьи дядька Левонтия не проспали жодного ранку, у яке мати збиралася творити таїнство в гуляй. Коли наступала пора опрастывать чавуни, по обох сторони стола вибудовувалися у дві шеренги, почухуючись і позіхаючи, поштовхуючи друг дружкові, орли, чекали свою мить. І як тільки мати вивалювала зварені кості в корито, майже на лету вихоплювали хто чого встигав, маючи на меті добути бабку. Вариво так гаряче й масно, що навіть не ширяло. Будь — який і кожний обварився б, опік одержав, але мешканців цього будинку ні полум’я, ні вода не брали. Вони обхоплювали гарячу кістку губами, із тріском отдирали з її зубами хрящі, і кому попадалася бабка, так ще панок, той видавав крик: — — — і Чур, мій! Чур, мій! Паночек! Паночек! Крепенький пенечек! — — — і й пускався в танок: — — — і Бабки — Бубни, люди розумні…І що цікаво: найчастіше бабки підпалювали не тим, хто найбільше заздрився на них, не хлопцям, а дівкам. Особливо везло Таньке. Вона приймалася дражнити братів бабкою або торгуватися з ними. Справа закінчувалася смітником. Сподіваючись зберегти хоч залишки варива, тітка Васеня навалювалася на корито, охоплювала його, загороджувала собою й, оскільки третьої руки в неї не було, щоб оборонятися й давати ляпасу, волала: — — — і Матінка, Заступниця Пресвята! Помилуй і збережи! Растащут, лиходії! Расхлещут!..На всіх сердита, пригноблена, приносила потім тітка Васеня корито й, не бажаючи навіть бруднити чашки кисельно коливною рідотою, протестующе швыркая носом, стукала посудиною об стіл: “Жеріть!”Ніхто не виражав ніякого невдоволення й досади. Сімейство на чолі з дядьків Левонтием бралося за ложки, відламувало по шматку хліба й вперебой возило рідоту, що у ложках не трималася, высклизала, шльопалася на стіл, і тоді їдець нагинався, зі смачным чмоком втягував губами вкуснятину. крякав від задоволення й п