povnij zmist fejletoni sholoxov m a - Шкільний Всесвіт

ВИПРОБУВАННЯ (Випадок з життя одного повіту у Двинской області) — Наскільки я пригадую, ви, товариш Тютиков, раніше були членом партії? — звернувся секретар укома РКСМ до людини, що сиділа навпроти, у широкому модному пальто, із заплилим жиром, самовдоволеними вічками.Той неспокійно заерзал на потертому ситцевому кріслі й непевно замурмотав: — Так — А… чи бачите, я… е — е — е… зайнявся торговлишкой, ну, мене… одним словом, за власним бажанням вибув з партії. — Отож що я хотів вам сказати: на одному підведенні з вами до станції поїде секретар волостной осередку Покусаев. Він відряджається на сільськогосподарську виставку. Я особисто дуже мало знаю його й хочу просити вас, як колишнього партійця, от про що. Їхати ви будете вдвох, так ви прикиньте отаким “непом” (зовнішність у вас сама підходяща) і тоненько спробуйте до нього під’їхати. Довідайтеся його погляди на комсомол, його комуністичні переконання Постарайтеся викликати його на щирість, а зі станції повідомите мене. — Свого роду маленький політичний іспит, — самовдоволено качнувши жирною потилицею, сказав Тютиков і посміхнувся. — Пишіть, чи благополучно доїхали! — проводжаючи Тютикова, крикнув з ґанку секретар.Вечір. Дорога. Бруд…Покусаев, звісивши довгі ноги, дрімав під мірний скрип воза, і на вилицюватій веснянкуватій особі його бродили заблудлі тіні.Тютиков довго розглядав сусіда, потім з валізки дістав хліб, ковбасу, огірки й звучно зачавкав. Покусаев опам’ятався. Сіл боком і, задумливо дивлячись на облізлий зад лошаденки, з тоскою згадав, що забув на дорогу поїсти. — На виставку? — ковтаючи, промукав Тютиков. — Так. — Хм — М, дурості. Людям жерти нема чого, а вони — виставку. — Виставка принесе селянству більшу користь, — знехотя відгукнувся Покусаев. — Дурні міркування.Покусаев дрыгнул ногою й промовчав. — Будують непотрібне, зайве. От хоча б ці комсомолы. Адже хуліганство! Давно б прикрити їх треба. — Не трепись. За подібні мови одержиш по окулярам. — Не я у влади, а те показав би кузькину мати. Комсомолистам — Мерзотникам прописав би рецепти! Отакі негідники, безбожники!Удалині замигтіли вогні станції, а Тютиков, давлячись ковбасою, продовжував лаятися й громити безбожників — комсомольців. — Видумали повітряний флот будувати! Бити б негодников!.. — уже хрипнуло деренчав Тютиков, скоса через пенсне поглядаючи на Покусаева. — И всіх ватажків.Але йому не призначено було докінчити свою думку.Покусаев підвівся й мовчачи незграбно наліг худим животом на самовдоволену потилицю сусіда,Згорнувшись дугою, два людських тіла грузно шльопнулися в бруд. Підвода зупинилася. Не на жарт переляканий Тютиков спробував устати, але розлютований секретар, сопіти, раскорячился на довгих ногах і повалив Тютикова на спину.З — під безформної купи неслися пыхтенье й стогони. — Про — Про — М… секретар просив… у жарт… — хрипів придушений голос, а у відповідь йому — зле ричання й такі звуки, начебто били по мішку з вівсом…”Хлопець, безсумнівно, благонадійний, — писав на станції Тютиков, — але… — він оглянув поглядом брудне пальто, поторкав забите коліно й щось беззвучно шепнув розпухлими губами, — але…”Тютиков з тугою подивився на вибите скельце пенсне, почухав олівцем синє перенісся й, безнадійно махнувши рукою, закінчив:”…незважаючи на все це, я доїхав благополучно”.

1923ТРИ (Робітфаки ім’я Покровського присвячую)Раніше їх було дві. Одна — більша, кістяна, з аристократично — брезклою особою й ледь уловимим заходом одеколону; Інша — маленьким, дерев’яним, обшитим червоним сукном.Остання — металева, синя — була принесена тільки днями. Після ранкового збирання двірник згорнув цигарку й разом з махоркою витягся з кишені й неї. Недбало покрутив у зашкарублих, обкурених пальцях і жбурнув на підвіконня. — Приший до исподникам, Ганна, а те моя втратилася.Синій ґудзик жваво стукнув металевими ніжками. — Здрастуйте, товариші!..Червона уныло посміхнулася, а кістяна презирливо ворухнула полинялою фізіономією.Лежачи на сирому підвіконні двірницької, потроху розговорилися. — Не розумію, добродії, як я ще живу!.. — барски шепелявлячи, початку кістяна. — Запах онуч, поту, якийсь специфічний “мужицький дух”, це ж кошмар!.. Два місяці назад я жила, третьої зверху, на великолепнейшем пальто. Власник раніше був великим фабрикантом, а тепер улаштувався в якімсь тресті. Гроші в нього були скажені. Часто, дістаючи білі шелесткі папери з портфеля, він шепотів: “Попадуся в ГПУ… Эх, попадуся!..” И пальці в нього тремтіли. Увечері на молодцю ми поїхали до артистки (на неї він витрачав більші засоби). Довго качалися по вулицях. Біля казино злізли. “Підемо!..” — сичала вона й, ухопившись за мене, тягла його до дверей. “Ти мене на злочини штовхаєш!” — крикнув він і рвонувся. Я залишилася в неї в руках. Вона плюнула йому вслід і жбурнула мене на бруківку. Після довгих скитаний я опинилася тут. Але, як не говорите, а перспектива прикрашати смердючі мужицькі штани мене не приваблює, і я серйозно помышляю про самогубство… — Кістяна видавила із себе гнійну сльозу й замовкла. — Так, любов велика справа!.. Колись і я червоніла на будьонівці краскома. Була під Врангелем, Махно. Мимо свистали кулі. На Перекопі козача шашка ледь не розрубила мене надвоє. Все це минуло як славний сон. Настав затишок… Мій краском потів під будьонівкою, вивчаючи математику та інші мудрі речі. Але както познайомився з панянкою — друкаркою, і всі пішло порохом!.. Нитки, що тримали мене, ослабнули, і часто пожовтілий краском, дивлячись, як я бовтаюся й от — от упаду, сокрушенно зітхав і щось говорив у захист Троцкого. — Буржуазна ідеологія! — саркастично посміхнулася металева. — Якщо я й потрапила сюди, те трапилося це набагато простіше. Я була на штанях комсомольца — рабфаковца.Кістяна презирливо скосоротилась, червона зніяковіло порозовела. — Мій власник, — продовжувала металева, був чубатий, із упертим чолом і веселими очами. Учився він завзято. Між заняттями тягав па вокзалі лантухи й розспівував “Молоду гвардію”. Урізуючи себе в необхідному, купив нові штани й мене з ними. Не скажу, що я належала йому безроздільно. Навпаки, мною користувалися ще чоловік п’ять таких же славних селянських хлопців. Надягали штани вони по черзі, і від них, молод і сильних, пахнуло не одеколоном, а молодістю й здоров’ям. Чубатий багато читав. Частенько в райкомі говорив мови. Коли не знаходив підходящого вираження, любив підсмикувати штани. Хоча часто їх доводилося підсмикувати й тому, що в нього нічого не було в шлунку. Я наскрізь просочилася заходом комунізму й, повірте, почувала себе добре й затишно. Один раз прийшли хлопці хмурі, сумні. Треба було купити “Історичний матеріалізм”, підписатися на “Юнацьку правду”, а грошей не було. Години два мовчали й думали. Потім чубатий любовно потримався за мене пальцями й рішуче проговорив: “Або робітфак кінчати, або в нових штанях ходити! Валяй, братва, на Сухаревку!..” Штани стягнули з його всією оравою, під дружний регіт і лементи. У метушні мене й обірвали… Через півгодини, лежачи па підлоги, хлопці вголос читали “Історичний ма — териализм”, а я під ліжком думала: “Якщо із цього чубатого хлопця згодом вийде стійкий боєць — комуніст, те цьому почасти причиною буду і я…” — Так, звичайно… — конфузливо залепетала кістяна.Але металева зневажливо сплюнула на підлогу й повернулася до сусідок спиною. 1923″РЕВІЗОР” (Щира подія)Ляснувши дверима, що позеленіли касир Букановского кредитного товариства стали перед головою правління. — Ревізор із РКИ, ночує на постоялому!.. У чорному кошлатому пальто… Злий як сатана! Сам бачив!..У предправления затряслися жирні стегна, а на носі зависла мутно — зелена крапля хвилювання. IIрассеянность комсомольця Кособугрова досягала анекдотичних розмірів: на антирелігійному диспуті він замість хустки висякався в рясу попа, що сидів поруч. Плював і кидав недокурк