povnij zmist dyavoliada bulgakov m a 1 3 - Шкільний Всесвіт

Повість про те, як близнюки погубили діловода1. Подія 20 — го числав той час, як всі люди скакали з однієї служби на іншу, товариш Коротков міцно служив у Главцентрбазспимате (Головна Центральна База Сірникових Матеріалів) на штатній посаді діловода й прослужив у ній цілих 11 місяців.Пригрівшись у Спимате, ніжний, тихий блондин Коротков зовсім витравив у себе в душі думка, що існують на світі так званої мінливості долі, і прищепив замість її впевненість, що він — Коротков — буде служити в базі до закінчення життя на земній кулі. Але, на жаль, вийшло зовсім не так…20 вересня 1921 року касир Спимата накрився своєї противної ушастой шапкою, уклав у портфель смугасту ассигновку й виїхав. Це було в 11 годин попівночі.Повернувся ж касир в 4 1/2 години пополудні, зовсім мокрий. Приїхавши, він стряхнув із шапки воду, поклав шапку на стіл, а на шапку — портфель і сказав: — Не напирайте, добродії.Потім пошарив навіщо — те в столі, вийшов з кімнати й повернувся через чверть години з великою мертвою куркою зі згорнутою шиєю. Курку він поклав на портфель, на курку — свою праву руку й мовив: — Грошей не буде. — Завтра? — хором закричали жінки. — Ні, — касир замотав головою, — і завтра не буде, і післязавтра. Не налазьте, добродії, а то ви мені, товариші, стіл перекинете. — Як? — закричали всі, і в тому числі наївний Коротков. — Громадяни! — плачучим голосом запік касир і ліктем відмахнувся від Короткова. — Я ж прошу! — Так як же? — кричали всі й голосніше всіх цей комік Коротков. — Ну, будь ласка, — сипнуло промурмотав касир і, витягшись із портфеля ассигновку, показав її Короткову.Над тим місцем, куди тикав брудний ніготь касира, навскіс було написано червоним чорнилом:”Видати.за т. Субботникова — Сенат”.Нижче фіолетовим чорнилом було написано:”Грошей немає.За т. Іванова — Смирнов”. — Як? — крикнув один Коротков, а інші, пихкаючи, налягли на касира. — Ах ти, Господи! — розгублено занив той. — При чому я отут? Боже ти мій!Квапливо засунувши ассигновку в портфель, він накрився шапкою, портфель сунув під мишку, змахнув куркою, крикнув: “Пропустите, будь ласка!” — і, проломивши пролом у живій стіні, зник у дверях.За ним з писком побігла бліда реєстраторка на високих загострених каблуках, лівий каблук у самих дверей із хрускотом відвалився, реєстраторка гойднулася, підняла ногу й зняла туфлю.І в кімнаті залишилася вона, — боса на одну ногу, і всі інші, у тому числі й Коротков.2. Продукти производствачерез три дні після описаної події двері окремої кімнати, де займався товариш Коротков, відкрила, і жіноча заплакана голова злобливо сказала: — Товариш Коротков, ідіть платню одержувати. — Як? — радісно викликнув Коротков і, насвистуючи увертюру з “Кармен”, побіг у кімнату з написом: “каса”. У кассирского стола він зупинився й широко відкрив рот. Дві товстих колони, що складаються з жовтих пачок, піднімалися до самої стелі. Щоб не відповідати ні на які питання, пітний і схвильований касир кнопкою пришпилив до стіни ассигновку, на якій тепер був третій напис зеленим чорнилом:”Видати продуктами виробництва.За т. Богоявленского — Преображенський.І я думаю — Кшесинский”.Коротков вийшов від касира, широко й нерозумно посміхаючись. У руках у нього було 4 більші жовті пачки, 5 маленьких зелених, а в кишенях 13 синіх коробок сірників. У себе в кімнаті, прислухаючись до гулу здивованих голосів у канцелярії, він упакував сірники у два величезних аркуші сьогоднішньої газети й, не позначившись нікому, відбув зі служби додому. Біля під’їзду Спимата він ледве не потрапив під автомобіль, у якому хтось під’їхав, але хто саме, Коротков не розглянув.Прибувши додому, він виклав сірники на стіл і, відійшовши, помилувався на них. Дурна посмішка не сходила з його особи. Потім Коротков скуйовдив біляві волосся й сказав самому собі: — Ну — З, сумувати отут довго нема чого. Постараємося їх продати.Він постукався, до сусідки своїй, Олександрі Федорівні, що служить у Губвинскладе. — Увійдіть, — глухо відгукнулося в кімнаті.Коротков увійшов і^ — здивувався. Передчасно, що повернулася зі служби Олександра Федоровна, у пальто й шапочці сиділа навпочіпках на підлозі. Перед нею стояв лад пляшок із пробками з газетного паперу, наповнених рідиною густого червоного кольору. Особа в Олександри Федорівни було заплакано. — 46, — сказала вона й повернулася до Короткову. — Це чорнило?.. Здрастуйте, Олександра Федорівна, — вимовив уражений Коротков. — Церковне вино, — схлипнувши, відповіла сусідка. — Як, і вам? — ойкнув Коротков. — И вам церковне? — здивувалася Олексан дра Федорівна. — Нам — сірника, — згаслим голосом відповів Коротков і закрутив ґудзик на піджаці. — Так адже вони ж не горять! — закричала Олександра Федорівна, піднімаючись і обтрушуючи спідницю. — Як це так, не горять? — злякався Коротков і кинувся до себе в кімнату. Там, не втрачаючи ні мінути, він схопив коробку, із тріском роздрукував її й чиркнув сірником. Вона із шипеньем спалахнула зеленуватим вогнем, переломилася й згасла. Коротков, задихнувшись від їдкого сірчаного заходу, болісно захекався й запалив другу. Та вистрілила, і два вогні бризнули від її. Перший потрапив у шибку, а другий — у ліве око товариша Короткова. — А — Ах! — крикнув Коротков і упустив коробці.Кілька митей він перебирав ногами, як гарячий кінь, і затискав око долонею. Потім з жахом заглянув у бритвене дзеркальце, упевнений, що втратився ока. Але око виявилося на місці. Правда, він був червоний і виливав сльози. — Ах, Боже мій! — розбудувався Коротков, негайно дістав з комода американський індивідуальний пакет, розкрив його, обв’язав ліву половину голови й став схожий на пораненого в бої.Всю ніч Коротков не гасив вогню й лежав, чиркаючи сірниками. Вычиркал він у такий спосіб три коробки, причому йому вдалося запалити 63 сірники. — Бреше, дурка, — гарчав Коротков, — прекрасні сірники.Над ранок кімната наповнилася ядушливим сірчаним заходом. На світанку Коротков заснув і побачив дурний, страшний сон: нібито на зеленому лузі опинився перед ним величезний, живий биллиардный куля на ніжках. Це було так кепсько, що Коротков закричав і прокинувся. У мутній імлі ще секунд п’ять йому ввижалося, що куля отут, біля постелі, і дуже сильно пахне сіркою. Але потім все це пропало; поворочавшись, Коротков заснув і вже не просипався.3. Лисий появилсяна наступний ранок Коротков, зрушивши пов’язку, переконався, що око його майже видужав. Проте пов’язку зайво обережний Коротков вирішив поки не знімати.З’явившись на службу з великим запізненням, хитрий Коротков, щоб не збуджувати кривотолков серед нижчих службовців, прямо пройшов до себе в кімнату й на столі знайшов папір, у якої завідувач підвідділом укомплектування запитував завідувача базою, — чи буде видано друкаркам обмундирування. Прочитавши папір правим оком, Коротков взяв її й відправився по коридорі до кабінету завідувача базою т. Чекушина.І от у самих дверей у кабінет Коротков зштовхнувся з невідомим, що вразив його своїм видом.Цей невідомий був настільки маленького росту, що досягав високому Короткову тільки до талії. Недолік росту викупався надзвичайною шириною плечей невідомого. Квадратний тулуб сиділо на скривлених ногах, причому ліва була кульгаючи. Але примітніше всього була голова. Вона представляла собою точну гігантську модель яйця, насадженого на шию горизонтально й гострим кінцем уперед. Лисої вона було теж як яйце й настільки блискучої, що на тім’ї в невідомого, не вгасаючи, горіли електричні лампочки. Крихітна особа невідомого було виголено до синявого, і зелені маленькі, як шпилькові голівки, очі сиділи в глибоких западинах. Тіло невідомого було вбрано в розстебнутий, зшитий із сірої ковдри френч, з — під якого визирала малороссийская вишита сорочка, ноги в штанях з такого ж матеріалу й низеньких з вирізом чобітках гусара часів Олександра I.” Т — Типик”, — подумав Коротков і кинувся до дверей Чекушина, намагаючись минути лисого. Але той зовсім зненацька загородив Короткову дорогу. — Що вам треба? — запитав лисий Короткова таким голосом, що нервовий діловод здригнувся. Цей голос був зовсім схожий на голос мідного таза й відрізнявся таким тембром, що в кожного, хто його чув, при кожному слові відбувалося уздовж хребта відчуття шорсткого дроту. Крім того, Короткову здалося, що слова невідомого пахнуть сірниками. Незважаючи на все це, недальновидний Коротков зробив те, чого робити в жодному разі не випливало, — образився. — Гм… досить дивно. Я йду з папером… А дозвольте довідатися, хто ви так… — А ви бачите, що на двері написано?Коротков подивився на двері й побачив давно знайомий напис:”БЕЗ ДОПОВІДІ НЕ ВХОДИТИ”. — Я и йду з доповіддю, — сглупил Коротков, указуючи на свій папір.Лисий квадратний зненацька розсердився. Вічка його спалахнули жовтуватими іскорками. — Ви, товариш, — сказав він, оглушаючи Короткова каструльними звуками, — настільки нерозвинені, що не розумієте значення найпростіших службових написів. Я позитивно дивуюся, як ви служили дотепер. Взагалі отут у вас багато цікавого, наприклад, ці підбиті очі на кожному кроці. Ну, нічого, це ми все упорядкуємо. (” А — А!” — о йкнув про себе Коротков.) Дайте сюди!І з останніми словами невідомий вирвав з рук Короткова папір, миттєво прочитав її, витягся з кишені штанів обгризений хімічний олівець, приклав папір до стіни й косо написав кілька слів. — Ступайте! — гаркнув він і тикнув папір Короткову так, що ледве не виколов йому й останнє око. Двері в кабінет завила й проковтнула невідомого, а Коротков залишився в заціпенінні, — у кабінеті Чекушина не було.Отямився сконфужений Коротков через півхвилини, коли впритул налетів на Лидочку де Руни, особисту секретарку т. Чекушина. — А — Ах! — ойкнув т. Коротков. Око в Лидочки був закутаний точно таким же індивідуальним матеріалом з тією різницею, що кінці бинта були зав’язані кокетливим бантом. — Що це у вас? — Сірника! — роздратовано відповіла Лидочка. — Прокляті. — Хто там такий? — пошепки запитав убитий Коротков. — Хіба ви не знаєте? — зашептала Лидочка, — новий. — Як? — пискнув Коротков, — а Чекушин? — Вигнали вчора, — злобливо сказала Лидочка й додала, тикнувши пальчиком по напрямку кабінету: — Ну й гу — усь. От це фрукт. Такого противного я в життя свою не видала. Репетує! Звільнити!.. Подштанники лисі! — додала вона зненацька, так що Коротков витріщив на неї око. — Як фа…Коротков не встиг запитати. За дверима кабінету гримнув страшний голос: “Кур’єра!” Діловод і секретарка миттєво розлетілися в різні сторони. Прилетівши у свою кімнату, Коротков сіл за стіл і вимовив сам собі таке мовлення: — Ай, яй, яй… Ну, Коротков, ти уклепався. Потрібно це дільце виправляти… “Нерозвинені”… Хм… Нахаба… Добре! От ти побачиш, як це так Коротков нерозвинений.І одним оком діловод прочитало писання лисого. На папері стояли криві слова:”Всім друкаркам і жінкам взагалі вчасно будуть видані солдатські кальсони”. — От це здорово! — захоплено викликнув Коротков і хтиво мерзнув, уявивши собі Лидочку в солдатських кальсонах. Він негайно витягся чистий аркуш паперу й у три мінути склав:”Телефонограма.Завідувачеві підвідділом укомплектування крапка. У відповідь на відношення ваше за N 0,15015 (6) від 19 — го числа, кома Главспимат повідомляє кома, що всім друкаркам і взагалі жінкам вчасно будуть видані солдатські кальсони крапка Заведывающий тире підпис Діловод тире Варфоломій Коротков крапка”.Він подзвонив і кур’єрові, що з’явився, Пантелеймонові сказав: — Завідувачеві на підпис.Пантелеймон підсівав губами, взяв папір і вийшов.Четверта година після цього Коротков прислухався, не виходячи зі своєї кімнати, у тім розрахунку, щоб новий заведывающий, якщо здумає обходити приміщення, неодмінно застав його зануреним у роботу. Але ніяких звуків зі страшного кабінету не доносилося. Раз тільки долетів неясний чавунний голос, що начебто загрожує когось звільнити, але кого саме, Коротков не розчув, хоч і припадав вухом до замкової щілини. В 3 1/2 години пополудні за стіною канцелярії пролунав голос Пантелеймона: — Виїхали на машині.Канцелярія негайно зашуміла й розбіглася. Пізніше всіх на самоті відбув додому т. Коротков.4. Параграф перший — Коротков вылетелна наступний ранок Коротков з радістю переконався, що очей його більше не має потреби в лікуванні пов’язкою, тому він з полегшенням скинув бинт і відразу покращав і змінився. Напившись чаю на швидку руку, Коротков згасив примус і побіг на службу, намагаючись не спізнитися, і спізнився на 50 мінут через те, що трамвай замість шостого маршруту пішов окружним шляхом по сьомому, заїхав у віддалені вулиці з маленькими будиночками й там зламався. Коротков пішки здолав три версти й, засапавшись, вбіг у канцелярію, саме коли кухонні годинники “Альпійської троянди” пробили одинадцять разів. У канцелярії його очікувало видовище зовсім надзвичайне для одинадцяти годин ранку. Лидочка де Руни, Милочка Литовцева, Ганна Євграфівна, старший бухгалтер Дрізд, інструктор Гитис, Номерацкий, Іванов, Мушка, реєстраторка, касир — словом, вся канцелярія не сиділа на своїх місцях за кухонними столами колишнього ресторану “Альпійської троянди”, а стояла, збившись у тісну купку в стіни, на якій цвяхом була прибита четвертушка паперу. При вході Короткова наступило раптове мовчання, і все потупилися. — Здрастуйте, добродії, що це таке? — запитав здивований Коротков.Юрба мовчачи розступилася, і Коротков пройшов до четвертушке. Перші рядки глянули на нього впевнено і ясно, останні крізь слізливий, приголомшуючий туман.”НАКАЗ N 11. За неприпустимо халатне відношення до своїх обов’язків, що викликає волаючу плутанину у важливих службових паперах, а дорівнює й за появу на службі в потв

орному виді розбитого, очевидно, у бійці особи, тов. Коротков звільняється із цього 26 — го числа, з видачею йому трамвайних грошей по 25 — е включно”.Параграф перший був у той же час і останнім, а під параграфом красувалася великими буквами підпис:”Завідувач кальсонер”.Двадцять секунд у курному кришталевому залі “Альпійської троянди” панувало ідеальне мовчання. При цьому краще всіх, глибше й мертвеннее мовчав зеленуватий Коротков. На двадцять перших секунд мовчання лопнуло. — Як? Як? — продзвенів два рази Коротков зовсім як розбитий об каблук альпійський келих, — його прізвище Кальсонер?..При страшному слові канцелярські бризнули в різні сторони й умить розсілися по столах, як ворони на телеграфному дроті. Особа Короткова перемінило гнилу зелену цвіль на плямистий пурпур. — Ай, яй, яй, — загудів на відстані, визираючи із гроссбуха. Шпак, — як же ви це так, панотець, промахнулися? А? — Я ду — думав, думав… — прохрустел осколками голосу Коротков, — прочитав замість “Кальсонер” “Кальсони”. Він з маленької букви пише прізвище! — Подштанники я не одягну, нехай він заспокоїться! — кришталево дзвякнула Лидочка. — Тес! — змією засичав Шпак, — що ви?Він пірнув, сховався в гроссбухе й прикрився сторінкою. — А щодо особи він не має права! — неголосно викрикнув Коротков, стаючи з пурпурного білим, як горностай, — я нашими ж сволочными сірниками випалив око, як і товариш де Руни! — Тихіше! — пискнув зблідлий Гитис, — що ви? Він учора випробовував їх і знайшов чудовими.Р — р — Ррр, — зненацька задзвенів електричний дзвінок над дверима… і негайно важке тіло Пантелеймона впали з табурета й покотилося по коридорі. — Немає! Я порозуміюся. Я порозуміюся! — високо й тонко проспівав Коротков, потім кинувся вліво, кинувся вправо, пробіг кроків десять на місці, перекручено відбиваючись у курних альпійських дзеркалах, зринув у коридорі й побіг на світло тьмяної лампочки, що висить над написом “Окремі кабінети”. Засапавшись, він став перед страшними дверима й опам’ятався в обіймах Пантелеймона. — Товариш Пантелеймон, — заговорив неспокійно Коротков. — Ти мене, будь ласка, пусти. Мені потрібно до завідувача цю мінуту… — Не можна, не можна, нікого не велено пущать, — захрипів Пантелеймон і страшний захід лука загасив рішучість Короткова, — не можна. Ідіть, ідіть, пан Коротков, а то мені через вас лихо буде… — Пантелеймон, мені ж потрібно, — вгасаючи, попросив Коротков, — отут, чи бачиш, дорогою Пантелеймон, трапився наказ… Пусти мене, милий Пантелеймон. — Ах ти ж. Господи… — у жаху обернувшись на двері, замурмотав Пантелеймон, — говорю вам, не можна. Не можна, товариш!У кабінеті за дверима гримнув телефонний дзвінок і ухнув у мідь тяжкий голос: — Їду! Зараз!Пантелеймон і Коротков розступилися; двері розгорнули, і по коридорі понісся Кальсонер у кашкеті й з портфелем під пахвою. Пантелеймон впритруску побіг за ним, а за Пантелеймоном, небагато похитнувшись, кинувся Коротков. На повороті коридору Коротков, блід і схвильований, проскочив під руками Пантелеймона, обігнав Кальсонера й побіг перед ним задом. — Товариш Кальсонер, — замурмотав він переривчастим голосом, — дозвольте одну хвилиночку сказати… Отут я із приводу наказу… — Товариш! — дзвякнув скажено прагнучий і стурбований Кальсонер, змітаючи Короткова в бігу, — ви ж бачите, я зайнятий? Їду! Їду!.. — Так я щодо прика… — Невже ви не бачите, що я зайнятий?.. Товариш! Звернетеся до діловода.Кальсонер вибіг у вестибюль, де містився на площадці величезний кинутий орган “Альпійської троянди”. — Я ж діловод! — у жаху облившись потім, визгнул Коротков, — вислухайте мене, товариш Кальсонер! — Товариш! — заревів, як сирена, нічого не слухаючи, Кальсонер і, на ходу обернувшись до Пантелеймона, крикнув: — Вживіть заходів, щоб мене не затримували! — Товариш! — злякавшись, захрипів Пантелеймон, — що ж ви затримуєте?І не знаючи, яку міру потрібно прийняти, прийняв таку, — схопив Короткова поперек тулуба й легонько пригорнув до себе, як улюблену жінку. Міра виявилася дійсної, — Кальсонер вислизнув, немов на роликах скотився зі сходи й вискочив у парадні двері. — Пит! Питт! — закричала за стеклами мотоциклетка, вистрілила п’ять разів і, закривши димом вікна, зникла. Отут тільки Пантелеймон випустив Короткова, витер піт з особи й проревел: — Бе — Так! — Пантелеймон… — голосом, що трясеться, запитав Коротков, — куди він поїхав? Скоріше скажи, він іншого, чи розумієш… — Здавайся, у Центроснаб.Коротков вихром утік зі сходи, увірвався в шинельну, схопив пальто й кепку й вибіг на вулицю.5. Дияво