povnij zmist dyadko pilip sudnovij mexanik astafev u p - Шкільний Всесвіт

Дядько Пилип — — — і судновий механикиз бабусиних гостей мені більше інших пам’ятний дядько Пилип — — — і судновий механік. Він був бабусиним хрещеником і братом дядька Левонтия. Той його “підняв” і пустив “на воду”. Залишившись на суші, сам він вічно тужив за морем. Однак через многодетства або через тітку Васени, що ніде було дати притулок гостя й пригощати нема чим, дядько Пилип заїжджав насамперед до нас. По закінченні кожної путини, якщо не зимував із судном на півночі, вона був гостювати в село разом зі своєю дружиною, тіткою Дуней, і… коли приніс Бог гостюючи, стало бути, і хазяям бенкет.Бабуся, сплеснувши руками, вибігала на ґанок, так так моторно, що забувала прихлопнуть двері. На ґанку лунали багаторазові охи, ахи, чмоканье, у момент виниклі жіночі схлипи, бабуся на ходу наспівувала, що нібито точнісінько виправдалися її наблюденья й предполо — женья — — — і вечор кури побилися й чийсь собака перед будинком качалася — — — і бути гостям, неодмінно бути! — — — і вирішила вона, про всякий випадок замісила квашонку й, як у воду дивилася: квашонка — те кразу!У сенках стогоном стогнали старі мостини під чоботями дядька Пилипа, проріз двері затулялися на секунду, і я злітав до стелі із зупиненим серцем. — — — і Ростеш? — — — і запитував мене дядько Пилип, тримаючи під стелею, і опускав на підлогу з дозволом: — — — і Ну, рости!Він недбало кидав на мою голову картуз із величезної “капустою”, що горить небаченим золотоцветом, і оскільки картуза вистачало до самих плечей, то я на секунду задихався спертим повітрям, у якому змішалися піт, одеколон, запах голови.Усе сміялися. Я обережно мацав “капусту” і шанобливо повертав чудовий картуз дядькові Пилипові. Оскільки в чинах тоді ходили деякі мої односільчани, з “капустою” був всього — на — всього одна людина — — — і дядько Пилип, йому дозволялися деякі вільності, як особистості видатної. Забувшись, він сидів інший раз у картузі під божником, і бабуся дуже переживала. Гарний гість хазяям у пошану. Але після від’їзду бабуся все — таки молилася, шепотіла святій діві: “Ну й що, що Пилип — — — і людин від віри усунутий? Робота в нього відповідальна, часу для Бога не викроюється, от чому простити б його треба, а заодно і її, тому що сама вона ні в якому картузі під божником не сиживала й не сяде, до того ж строго дотримує Великий пост”.Мабуть, Свята Діва була жінка згідлива, тому що до наступного приїзду дядька Пилипа бабуся більше не нагадувала їй про картуз, зверталася по різних інших питаннях, і мені іноді здавалося, що діва цими, засидженими мухами, як — небудь розсердиться, скривить тонкі губи. “И до чого ти надокучлива баба! — — — і скаже. — — — і Здолала, допекла, нечистий дух!”Востаннє дядько Пилип приїхав до нас отчого — те ранньою осінню, а не взимку, і тітка Дуня трималася зовсім смиренно, ока її були червоними від сліз, воно раз у раз промокала їх зім’ятою батистовою хусточкою.Колись, бувало, дядько Пилип сидів, зайнявши майже всю лаву, збоку, на краєчку ліпилася тітка Дуня зі спущеним на плечі хусткою. Вузенька, тонкошеяя, нервова, вона все норовила показати характер і виглядати строгої — престрогою дружиною. Дядько Пилип простягав руку, на тильній стороні якої була синя змія, що оповила кинджал, до гранованої чарки з горілкою — — — і тітка Дуня отут як отут, накривала чарку. Дядько Пилип суворо взглядывал на дружину, і вона, рівно обпалившись, отдергивала руку. Виплеснувши вологу в широкий рот, механік крякав і занюхивал хлібом так, що скиба прогиналася.Бабуся намагалася пригощати його. Стіл ломився від їжі. Отут були й рыжики, і грузді солоні, і капуста, і огірки, і малосольна сельдюшка “туруханская” — — — і гостинець дядька Пилипа, — — — і чудова рыбешка, нині майже виведена, як і багато коштовних риб. Тільки черемшу солону бабуся не ставила на стіл. Із черемшею цієї подія була. Якось бабуся все — таки наполягла, щоб дядько Пилип покуштував хоч трошечки чого — небудь. І щоб не скривдити хресну, дядько Пилип сунув вилку в першу тарілку, що підкрутилася. Потім ще підчепив чого не потрапило й жував, анітрошки не цікавлячись, чого він жує й навіщо. Отож розсіяно черпнув він черемшу з тарілки. А черемшу в нас солять із річковою галькою, щоб вона не пліснявіла. Ну, жманул дядько Пилип черемшу зубами, хрускіт пролунав такий, начебто сволок на стелі лопнула, і тепер у дядька Пилипа блищать два срібних зуби.Зуби ці зводять мене з розуму. Якщо б хоч хто — небудь знав, як мені хотілося вставити такі ж зуби!Меж солінь і печив у спадкоємній бабусиній вазі, збереженої