povnij zmist dvoye na vozi shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Дощ, дощ, дощ… Дрібний, настирливий, з легким шумом сіяв день і ніч. Хати, будинку, дерева — — — і все намокнуло. Крізь рівний шерех дощу чулося, тільки, як сплескувала, дзюрчала й булькала вода. Часом переглядало з, висвітлювало падаючу сітку дощу й знову закутыва — лос у кошлаті хмари….По брудної издавленной дорозі рухалася самотня по. Рослий гнідий кінь утомився, глибоко провалювала бо, але час від часу ще боялася клуса. Двоє на тілі вимокнули дощенту й сиділи, похнюпивши голови. Старий візник часто витирав рукавом фуфайки волосату особу й сердито гарчав: — — — і Погодка, чорт тебе надавав… Добрий хазяїн собаку з будинку не випустить…За його спиною, укрившись легенею плащем, тряслася на оберемку мокрої трави маленька дівчина з більшими сірими очами. Охопивши руками коліна, вона байдуже смот на далекі скирти соломи.Рано ранком ця “сорока”, як про себе назвав її сердитий візник, галасливо влетіла до нього в хату й подала записку:”Семен Захарович, відвези, будь ласка, нашого фельдшера в Березовку. Це до крайності необхідно. А машина в нас на ремонті. Квасов”. Захарыч прочитав записку, вийшов на ґанок, постояв під дощиком і, увійшовши в хату, кинув ста: — — — і Збери.Їхати не хотілося, і, напевно, тому жвава дівчина не сподобалася Захарычу — — — і він сердито не зауважував неї. Крім того, зллила хитрість голови із цим його “будь ласка”. Не будь записки й не будь там цього слова, він нізащо не поїхав би в таку непогодь.Захарыч довго возився, запрягаючи Гнедуху, штовхав її кула й, думаючи про записку, голосно гарчав: — — — і Ставай, будь ласка, у голоблі, дурка окаянна!Коли виїхали знадвору, дівчина пробувала заговорити з візником: запитувала, чи не болить чого — небудь у нього, мно чи снігу буває отут узимку… Захарыч відповідав неохоче. Розмова явно не клеїлася, і дівчина, відвернувшись від нього, початку неголосно співати, але незабаром замовчала й задумалася.Захарыч, метушливо посмикуючи вожжи, тихо лаявся про себе. Він все життя кого — небудь лаяв. Тепер діставалося голові й цієї “сороці”, що приспічило саме тепер їхати в Березовку. — — — і Ххе — Е… життя… Коли вже тільки смерть прийде. Нно — Про, журавь!Вони із працею виїхали на гору. Дощ припустив ще сильніше. Віз гойдався, сковзала, точно плила по чорній жирній ріці. — — — і Ну й погодушка, щоб тебе чорти… — — — і лаявся Захарыч і уныло тяг: — — — і Але — Про — Про, уснула — а — а…Здавалося, цьому шляху, дощу й бурчанню старого не бу кінця. Але раптом Захарыч неспокійно заерзал і, підлоги до супутниці, весело прокричав: — — — і Що, хірургія, мабуть змерзнула? — — — і Так, холодно, — — — і зізналася вона. — — — і Те — Те. Зараз би чайку гарячого, як думаєш? — — — і А що, незабаром Березовка? — — — і Незабаром Медоухино, — — — і лукаво відповів старий і, чомусь розсміявшись, погнав коня: — — — і Але — Про, ядрена Матрена!Віз згорнув з дороги й покотився під гору, прямо по цілині, торохтячи й підстрибуючи. Захарыч по — молодецькому покрикував, хоробро крутив вожжами. Незабаром у балці, серед струнких берізок, здалася самотня стара хатинка. Над хатинкою струменів синій димок, розтягуючись по березняках шаруватим блакитним туманом. У маленькому віконці світився вогник. Все це дуже походило на казку. Звідкись викотилися два величезних пси, кинулися під ноги коня. Захарыч зіскочив з воза, відігнав бичем собак і повів коня у двір.Дівчина із цікавістю оглядалася й, коли помітила в сторонці між деревами ряди вуликів, догадалася, що це пасіка. — — — і Бежи відігрівайся! — — — і крикнув Захарыч і став розпрягати коня.Стрибнувши з воза, дівчина негайно присіла від різанням болю в ногах. — — — і Що? Відсиділа?.. Пройдися маленько, вони відійдуть, — — — і порадив Захарыч.Він кинув Гнедухе оберемок трави й перший потрусив у з, обтрушуючи на ходу мокру шапку.У хатинці пахнуло медом. Перед камельком стояв на колінах білоголовий старий у чорній сатиновій сорочці й під дрова. У камельке весело гуділо й потріскувало. На підлозі затейливо тріпотіли плями світла. У передньому куті мигала семилинейная лампа. У хатинці було так тепло й затишно, що дівчині навіть подумалося: чи не задрімала вона сидячи у возі, чи не сниться їй все це? Хазяїн піднявся назустріч нежданим гостям — — — і він виявився дуже високим і злегка сутулився, — — — і обтрусив коліна й, прищуливши ока, сказав глухувато: — — — і Доброго здоров’я, люди добрі. — — — і Там добрі чи ні — — — і не знаю, — — — і відповів Захарыч, потискуючи руку старому знайомому, — — — і а от промокли ми неабияк.Хазяїн допоміг дівчині роздягнутися, підкинув ще в камі. Він ру