povnij zmist duren gans andersen g - Шкільний Всесвіт

ДУРЕНЬ Гансжил у садибі старий хазяїн, і було в нього два сини, такі розумні, що й вполовину вистачило б. І вирішили вони посвататися до королевне — отчого ж немає? Вона сама оголосила, що візьме в чоловіки того, хто за словом у кишеню не лізе.Двоє розумників готувалися целую тиждень; більше часу в них не було, та й того досить: начатки знань у них були, а це головне. Один знав напам’ять весь латинський словник і місцеву газету за три роки, з на — чалу до кінця й з кінця до початку. Іншої вивчив всю цехову премуд — рость: що якому цеховому старшині покладається знати; стало бути, міг міркувати й про справи державних — так, принаймні, він сам по — лагал. Крім того, він був франт і вмів вишивати підтяжки, а це чимале мистецтво. — Королевна буде моєї, — говорив і той і іншої.І от батько дав кожному чудесного коня; тому, що знав словник і газету, — вороного, а тому, що був цеховим знавцем і вмів выши — вать, — білого. Обоє змазали собі куточки губ риб’ячим жиром, щоб пошеве — ливались побыстрей. Усе слуги висипали у двір подивитися, як вони сядуть на коней. І раптом прибіг третій брат. Усього — Те їх було троє, так третього ніхто й у розрахунок не приймав. Далеко йому було до своїх учених братів, і називали його попросту Дурень Ганс. — Ви куди це зібралися, що так распарадились? — запитав він. — До двору. Хочемо виговорити собі королевну. Або ти не чув, про що тарабанили по всій країні? — И вони розповіли йому, у чому справа. — Эге, так і я з вами, — сказав Дурень Ганс.Брати тільки засміялися й рушили в шлях. — Батько, давай і мені коня! — закричав Дурень Ганс. — И мене розбирає полювання женитися. Візьме мене королевна — добре, а не візьме — я її візьму. — Повно порожнє бовтати, — сказав батько. — Не дам я тобі коней. Ти й го — ворить — те не вмієш. От брати твої — ті молодці. — Не даси коня — візьму козла, — сказав Дурень Ганс. — Козел мій власний і мабуть довезе мене. — И він сів на козла верхи, всадив йому п’яти в боки й помчався по дорозі у всю спритність. — Го — Го! Бережися! — крикнув він і запік в усі горло.А брати їхали собі потихеньку, не говорячи ні слова: треба ж було хо — рошенько обміркувати заздалегідь всі жарти й гострі слівця, відразу — те адже вони в голову не прийдуть. — Го — Го! От і я! — закричав їм Дурень Ганс. — Гляньте, що я на до — розі знайшов. — И він показав їм дохлу ворону. — Дурень, — сказали вони. — Куди вона тобі? — Я її королевне подарую. — Подаруй, подаруй! — засміялися вони й поїхали далі. — Го — Го! От і я! Гляньте, що я ще знайшов. Це не щодня на до — розі валяється.Брати подивилися. — Дурень, — сказали вони. — Це ж просто дерев’яний черевик, так ще без передка. Ти і його королевне подаруєш? — Неодмінно, — сказав Дурень Ганс.Брати засміялися й виїхали вперед. — Го — Го! От і я! — знову закричав Дурень Ганс. — Одне до одному. От знахідка так знахідка. — Ну, що ти там ще знайшов? — запитали брати. — Про — Про, — сказав Дурень Ганс, — просто й слів не підбереш. Те — Те до — ролевна зрадіє. — Тьфу!.. — сказали брати. — Так це бруд з канави. — Вірно, — сказав Дурень Ганс, — найпершого сорту. На долоні не удер — жишь, так і повзе. — И він набив собі брудом кишеня.А брати помчалися від нього у всю спритність; приїхали цілою годиною раніше й зупинилися в міських воріт, де наречені записувалися в чергу й одержували номерки. Потім їх усіх вибудували по шести в ряд, так так тісно, що й не ворухнутися. І добре, що так, а то вони сполосували б ножа — мі один одному спини за те лише, що одні опинилися поперед інших.Всі жителі країни стовпилися в палацу й заглядали у вікна: всім хо — телось бачити, як королевна приймає наречених. А наречені входили в залу один за іншим, і як хто ввійде, так мову в нього й віднімається. — Не придатний, — говорила королевна. — Наступний! От увійшов старший брат, що знав напам’ять словник. Але він вуж поза — був всі, поки стояв у черзі, а отут — паркет скрипливий, потовк зер — кальный, так що бачиш самого себе догори ногами, і в кожного вікна по трьох переписувача так по одному писаці, і всі записують кожне слово, щоб цей — година ж потиснути в газету так продати за два гроші на розі. Просто жах! До того ж грубку в залі так натопили, що вона розжарилася докрасна. — Яка жара тут, — сказав наречений. — Батькові моєму вздумалось присмажити молодих петушков, — сказала коро — левна. — Э — Э… — сказав наречений: такої розмови він не очікував і не найшовся, що сказати у відповідь — сказати — те адже треба було що — небудь дотепне. — Э — Э… — Не придатний, — сказала королевна. — Геть!І довелося йому забратися восвояси. Увійшов другий брат. — Жа
хливо пекуче тут, — сказав він. — Так, ми сьогодні присмажуємо молодих петушков, — сказала королевна. — Ка — Ак? Ка… — сказав він.І всі переписувачі записали: ” Ка — Ак? Ка…” — Не придатний, — сказала королевна. — Геть!Наступної був Дурень Ганс. Він в’їхав на козлу прямо в зал. — Ну й жарища отут, — сказав він. — Це я молодих петушков присмажую, — сказала королевна. — Славно, — сказав Дурень Ганс. — Так і мені заодно можна зажарити мою воронові? — Отчого ж не можна, — сказала королевна. — А в вас є в чому жарити? У мене немає ні каструльки, ні сковорідки. — У мене найдеться, — відповів Дурень Ганс. — От посудина, так ще з ручкою. — И він витягся старий дерев’яний черевик з відколотим передком і поклав у нього воронові. — Так це цілий обід! — сказала королевна. — Тільки де ж ми візьмемо підливи? — У мене в кишені, — відповів Дурень Ганс. — У мене її хоч відбавляй. — И він зачерпнув з кишені жменя бруду. — От це я люблю, — сказала королевна. — Ти за словом у кишеню не лізеш. Тебе я й візьму в чоловіки. Але знаєш, кожне наше слово записыва — ется й завтра потрапить у газети. Бачиш, у кожного вікна три переписувачі так ще старший писака. Усіх гірше самий головний, він адже нічого не розуміє.Це вже вона пристрахати його хотіла. А переписувачі заіржали й посадили на підлогу по жирній ляпці. — От так компанійка! — сказав Дурень Ганс. — Зараз я разуважу саме — го головного.І він недовго думаючи вивернув кишені й заліпив головному писаці вся особа брудом. — Спритно, — сказала королевна. — У мене б так не вийшло. Ну так поу — чусь.І став Дурень Ганс королем: женився, надяг корону й сіл на трон. Ми ж взяли все це прямо з газети головного писаки, а на неї адже поло — житися нельзя.

Додав: