povnij zmist druzhina averchenko a t - Шкільний Всесвіт

Iкогда довго живеш із людиною, то не зауважуєш головного й істотного в його відношенні до тебе. Помітні тільки деталі, з яких складається це істотне.Так, не можна розглядати величний храм, стосуючись кінчиком носа одного з його цегл. У такому положенні надзвичайно важко схопити загальне цього храму. У найкращому разі можна побачити, крім цієї цегли, ще пари інших сусідніх — і тільки. Тому мені коштувало багатьох праць і років кропіткого спостереження, щоб винести загальний висновок, що дружина дуже мене любить. З деталями її відносини до мене доводилося зіштовхуватися й раніше, але я всі ніяк не міг зібрати їх в одне струнке ціле. А деякі деталі, треба зізнатися, були глибоко зворушливі.Один раз дружина лежала на дивані й читала книгу, а я возився в цей час із крохмальною сорочкою, воріт якої з ослиною впертістю відмовився зійтися на моїй шиї.”Зійдися, прокляте білизна, — бурмотав я прохальним голосом. — Ну, що тобі варто зійтися, щоб ти пропало!”Сорочка, мабуть, не звикла до лайки й докорів, тому що образилася, здавила моє горло, а коли я, задихаючись, смикнув воріт, петля для запонки лопнула.”Щоб ти лопнула! — розлютився я. — Втім, ти вже зробила це. Тепер, щоб досадити тобі, прийде знову зашити петлю”.Я підійшов до дружини. — Катя! Заший мені цю петлю.Дружина, не піднімаючи від книги голови, ласкаво промурмотала: — Ні, я цього не зроблю. — Як не зробиш? — Так так. Заший сам. — Мила! Але адже я не можу, а ти можеш. — Так, — сказала вона смутно. — Саме так, тому ти й повинен сам зробити це. Звичайно, я могла б зашити цю петлю. Але адже я не довговічна! Раптом я вмру, ти залишишся самотній — і що ж! Нічого не вміє, розпещений, безпомічний перед якоюсь петлею, що лопнула, — будеш ти плакати й говорити: “Навіщо, навіщо я не звикав раніше до цього?..” От чому я й хочу, щоб ти сам робив це.Я залився слізьми й упав перед дружиною на коліна. — ПРО, як ти добра! Ти навіть заглядаєш за межі того жахливого, нечуваного випадку, коли ти покинеш цей мир! Чим віддячу я тебе за цю любов і дбайливість?!Дружина зітхнула, знову узялася за книгу, а я сіл у куточку й, діставши голку, став тихенько зашивати сорочку. До вечора все було виправлено.Не забуду я й інший випадок, що ще з більшою ясністю характеризує це лагідне, любляче, до смішного турботлива істота.Я одержав від одного зі своїх друзів подарунок до дня народження: брильянтову шпильку для краватки.Коли я показав шпильку дружині, вона злякано ви — вистачила її з моїх рук і викликнула: — Немає! Ти не будеш неї носити, нізащо не будеш!Я сполотнів. — Господи! Що трапилося?! Чому я не буду неї носити? — Ні, немає! Нізащо. Твого життя буде загрожувати вічна небезпека! Ця шпилька на твоїх грудях — занадто велика спокуса для вуличних розбійників. Вони підглянуть, підстережуть тебе ввечері на вулиці й віднімуть шпильку, а тебе вб’ють. — А що ж мені… з нею робити? — прошептав я обескураженно. — Я вже придумала! — радісно й мелодійно засміялася дружина. — Я віддам неї переробити в брошку. Це до мого синього плаття так піде!Я затремтів від жаху. — Мила! Але адже… вони можуть убити тебе!Особа її засяяло рішучістю. — Нехай! Аби тільки ти був живий, мій єдиний, мій улюблений. А я — що вуж… Моє здоров’я й так слабке… я кашляю…Я залився слізьми й кинувся до неї в обійми. “Не пройшли ще часи християнських мучениць”, — подумав я.Я бачив її дбайливість про себе всюди.Вона протягала у всякому дріб’язку. Усяка дрібниця була пронизана зворушливою пам’яттю про мене, у всім і скрізь перше було — її думка про те, щоб доставити мені яке — небудь безневинне задоволення й радість.Один раз я зайшов до неї в спальню, і перше, що кинулося мені в очі, — був чоловічий циліндр. — Смотри — ка, — зачудувався я. — Чий це циліндр?Вона простягнула мені обидві руки. — Твій це циліндр, мій милий! — Що ти говориш! Я ж завжди ношу м’які капелюхи… — А тепер — я хотіла зробити тобі сюрприз і купила циліндр. Ти адже будеш його носити, як подарунок маленької дружини, не чи правда? — Спасибі, мила… Тільки постій! Адже він, здається, старий! Ну звичайно ж старий.Вона поклала голову на моє плече й соромливо прошептала: — Прости мене… Але мені, з одного боку, хотілося зробити тобі подарунок, а з іншого боку, нові циліндри так дороги! Я й купила з нагоди.Я глянув на подкладку. — Чому тут ініціали Б. Я., коли мої ініціали — А. А.? — Невже ти не догадався?.. Це я поставила ініціали двох слів: “люблю тебе”.Я стис неї у своїх обіймах і залився слізьми.II — Ні, ти не будеш пити це вино! — Чому ж, дорога Катя? Один стаканчик… — Нізащо… Тобі це шкідливо. Вино ск