povnij zmist dochka bolotnogo carya andersen g x 1 3 - Шкільний Всесвіт

ДОЧКА БОЛОТНОГО ЦАРЯ

Багато казок розповідають лелеки своїм пташенятам — усе про болота так протрясины. Казки, звичайно, пристосовуються до віку й понять пташеняти. Малятам досить сказати “крибле, крабле, плурремурре”, — для них иэто куди як забавно; але пташенята постарше жадають від казки дечого побільше, принаймні того, щоб у ній згадувалося про їх собственнойсемье. Одну із самих довгих і старих казок, відомих у лелек, знаеми ми все. У ній розповідається про Мойсея, якого мати пустила в кошику по хвилях Нила, а дочка фараона знайшла й виховала. Згодом онстал великою людиною, але де похований — нікому невідомо. Так воно, втім, суцільно так поруч буває.Іншої казки ніхто не знає, може бути, саме тому, що вона народилася в нас, тут. От уже з тисячу років, як вона переходить із вуст вуста, від однієї аистихи — мамаши до інший, і кожна аистиха розповідає еевсе краще й краще, а ми тепер розповімо краще їх всіх!Перша пара лелек, що пустила цю казку в хід і сама принимавшаяучастие в описувані в ній подіях, завжди проводила літо на дачі вдании, біля Дикого болота, у Венсюсселе, тобто в окрузі Иеринг, на півночі Ютландії — якщо вже говорити точно. Гніздо лелек перебувало на даху бревенчатого будинку вікінга. У тій місцевості й дотепер ще є величезне болото; про нього можна навіть прочитати в офіційному описі округу. Місцевість ця — говориться в ньому — була ніколи морським дном, але потомдно піднялося; тепер це кілька квадратних миль топких лугів, трясини торф’яних боліт, що поростили морошкою так жалюгідним чагарником і деревцями. Над всією місцевістю майже постійно клубиться густий туман. Років сім — десять тому назад отут ще водилися вовки — Дике болото цілком заслуговувало своє прізвисько! Представте ж собі, що було отут тисячу років томуназад! Звичайно, і в ті часи багато чого виглядало так само, як і тепер:зелений очерет з темно — ліловими султанчиками був така ж високим, кора на берізках так само біліла, а дрібні їхні листочки так само тріпотіли; чтоже до живності, що зустрічалася тут, так мухи й тоді хизувалися в прозорих платтях того ж фасону, улюбленими квітами лелек були, як і тепер, білий із чорним, панчохи вони носили такі ж червоні, тільки у людейв ті часи моди були інші. Але кожна людина, хто б він не був, рабили мисливець, міг провалюватися в трясовину й тисячу років тому, так жекак тепер: адже варто тільки ступити на хиткий ґрунт ногою — і кінець, жваво опинишся у володіннях болотного царя! Його можна було б назвати итрясинным царем, але болотний цар звучить якось краще. До того ж і аистыего так величали. Про правління болотного царя мало що й кому відомо, так воно й краще, мабуть.Недалеко від болота, над самим Лим — Фіордом, піднімався бревенчатый замок вікінга, у три поверхи, з вежами й кам’яними підвалами. На даху егосвили собі гніздо лелеки. Аистиха сиділа на яйцях цілком певно, що сидить не дарма!Раз увечері сам лелека десь забарився й повернувся в гніздо совсемвзъерошенный і схвильований. — Що я розповім тобі! Один жах! — сказав він аистихе. — Ах, перестань, будь ласка! — відповіла вона. — Не забувай, що я сижуна яйцях і можу злякатися, а це відіб’ється на них! — Ні, ти послухай! Вона таки з’явилася сюди, дочка — те нашого єгипетського хазяїна! Не побоялася такої подорожі! А тепер і поминай її какзвали! — Що? Принцеса, єгипетська принцеса? Так вони адже з роду фей! Ну, говори ж! Ти знаєш, як шкідливо змушувати мене чекати, коли я сиджу наяйцах! — Бачиш, вона, виходить, повірила докторам, які сказали, що болотна квітка зцілить її хворого батька, — пам’ятаєш, ти сама рассказываламне? — і прилетіла сюди, в одязі з пір’я, разом із двома другимипринцессами. Ці щороку прилітають на північ купатися, щоб помолодіти! Ну, прилетіти — те вона прилетіла, та й тю — тю! — Ах, як ти тягнеш! — сказала аистиха. — Адже яйця можуть охолонути! Мневредно так хвилюватися! — Я бачив всі власними очами! — продовжував лелека. — Сьогодні ввечері ходжу це я в очереті, де трясовина понадежнее, дивлюся — летять трилебедки. Але видний птах по польоті! Я зараз же сказав собі: дивися в обоє, це не справжні лебідки, вони тільки нарядилися в пір’я! Ти адже такаяже чуйна, мати! Теж відразу бачиш, у чому справа! — Це вірно! — сказала аистиха. — Ну, розповідай же про принцесу, мені вже набридли твоє пір’я! — Посередині болота, ти знаєш, є щось начебто невеликого озера. Піднімися трішки, і ти звідси побачиш краєчок його! Там — Те, на поросшейтростником трясовині, лежав великий вільховий пень. Лебідки сіли на нього, захлопали крильми й оглянулися навкруги; потім одна з них скинула ссебя лебедині пі