povnij zmist chitannya chexov a p - Шкільний Всесвіт

Антон Павлович Чехов. Чтениекак — Те раз у кабінеті нашого начальника Івана Петровича Семипалатова сидів антрепренер нашого театру Галамидов і говорив з ним про гру й красу наших акторок. — Але я з вами не згодний, — говорив Іван Петрович, підписуючи ассигновки. — Софія Юріївна сильний, оригінальний талант! Мила така, граціозна… Чарівна така…Іван Петрович хотів далі продовжувати, але від захвату не міг виговорити жодного слова й посміхнувся так широко й солоденько, що антрепренер, дивлячись на нього, відчув у роті насолода. — Мені подобається в ній… е — е — е… хвилювання й трепет молодих грудей, коли вона читає монологи… Так і пышет, так і пышет! У цей момент, передайте їй, я готовий… на всі! — Ваше превосходительство, извольте підписати відповідь на відношення херсонського поліцейського правління відносно…Семипалатов підняв свою всміхнену особу й побачив перед собою чиновника Мердяева. Мердяев стояв перед ним і, витріщивши ока, підносив йому папір для підпису. Семипалатов поморщилася: проза перервала поезію на самому цікавому місці. — Про цьому можна б і після, — сказав він. — Бачите адже, я розмовляю! Жахливо невихований, неделікатний народ! От — З, пан Галамидов… Ви говорили, що в нас немає вже гоголівських типів… А от вам! Чим не тип! Нечупара, лікті продерті, косою… ніколи не чешеться…А подивитеся, як він пише! Це чорт знає що! Пише безграмотно, безглуздо… як швець! Ви подивитеся! — М — Так… — промукав Галамидов, подивившись на папір. — Дійсно… Ви, пан Мердяев, імовірно, мало читаєте. — Этак, любезнейший, не можна! — продовжував начальник. — Мені за вас соромно! Ви б хоч книги читали, чи що… — Читання багато значить! — сказав Галамидов і зітхнув без причини. — Дуже багато! Ви читайте й відразу побачите, як різко зміниться ваш кругозір. А книги ви можете дістати де завгодно. У мене, наприклад… Я із задоволенням. Завтра ж я завезу, якщо хочете. — Подякуєте, любезнейший! — сказав Семипалатов.Мердяев ніяково поклонився, поворухнув губами й вийшов.На інший день приїхав до нас у присутність Галамидов і привіз із собою зв’язування книг. Із цього моменту й починається історія. Потомство ніколи не простить Семипалатову його легковажного вчинку! Це можна було б, мабуть, простити юнакові, але досвідченому дійсному статському радникові — ніколи! По приїзду антрепренера Мердяев був покликаний у кабінет. — Нате от, читайте, любезнейший! — сказав Семипалатов, подаючи йому книгу. — Читайте уважно.Мердяев взяв тремтячими руками книгу й вийшов з кабінету. Він був блідий. Косі вічка його неспокійно бігали й, здавалося, шукали в навколишніх предметів допомоги. Ми взяли в нього книгу й почали її обережно розглядати.Книга була “Графа Монте — Кристо”. — Проти його волі не підеш! — сказав з подихом наш старий бухгалтер Прохор Семеныч Будылда. — Постарайся як — небудь, понатужься… Читай собі по — маленьку, а там, бог дасть, він забуде, і тоді кинути можна буде. Ти не лякайся… А головне — не вникай… Читай і не вникай у цю умственность.Мердяев загорнув книгу в папір і сіл писати. Але не писалося йому цього разу. Руки в нього тремтіли й ока косили в різні сторони: один у стелю, іншої в чорнильницю. На інший день прийшов він на службу заплаканий. — Чотири рази вже починав, — сказав він, — але нічого не розберу… Якісь іноземці…Через п’ять днів Семипалатов, проходячи повз столи, зупинився перед Мердяевым і запитав: — Ну, що? Читали книгу? — Читав, ваше превосходительство. — Про що ж ви читали, любезнейший? Ану ж бо, розповідайте!Мердяев підняв нагору голову й заворушив губами. — Забув, ваше превосходительство… — сказав він через мінуту. — Виходить, ви не читали або, е — е — е… неуважно читали! Авто — мма — Тически! Так не можна! Ви ще раз прочитайте! Взагалі, добродії, рекомендую. Извольте читати! Усі читайте! Беріть там у мене на вікні книги й читайте. Парамонов, подите, візьміть собі книгу! Подходцев, ступайте й ви, любезнейший! Смирнов — і ви! Всі, добродії! Прошу!Усе пішли й взяли собі по книзі. Один тільки Будылда насмілився виразити протест. Він розвів руками, покачав головою й сказав: — А вуж мене вибачите, ваше превосходительство… скоріше у відставку… Я знаю, що від цих самих критик і творів буває. У мене від них старший онук рідну матір в очі дуркою кличе й весь пост молоко хльостає. Вибачите — З! — Ви нічого не розумієте, — сказав Семипалатов, що прится звичайно старому всі його брутальності.Але Семипалатов помилявся: старий усе розумів. Через тиждень же ми побачили плоди цього читання. Подходцев, що читав другий тім “Вічного жи
да”, назвав Будылду “єзуїтом”; Смирнов став бути на службу в нетверезому виді. Але ні на кого не подіяло так читання, як на Мердяева. Він схуд, змарнів, став пити. — Прохор Семеныч! — благав він Будылду. — Змусьте вічно бога молити! Попросите ви його превосходительство, щоб вони мене вибачили… Не можу я читати. Читаю день і ніч, не сплю, не їм… Дружина вся змучилася, уголос читавши, але, побий бог, нічого не розумію! Зробіть божеську милість!Будылда кілька разів насмілювався доповідати Семипалатову, але той тільки руками махав і, расхаживая по правлінню разом з Галамидовым, докоряв всіх неуцтвом. Пройшло этак два місяці, і скінчилася вся ця історія ужаснейшим образом.Один раз Мердяев, придя на службу, замість того, щоб сідати за стіл, став серед присутності на коліна, заплакав і сказав: — Простите мене, православні, за те, що я фальшиві папірці роблю!Потім він увійшов у кабінет і, ставши перед Семипалатовым на коліна, сказав: — Простите мене, ваше превосходительство: учора я дитинчати в колодязь кинув!Стукнувся чолом об підлогу й заридав… — Що це значить?! — зачудувався Семипалатов. — А це те виходить, ваше превосходительство, — сказав Будылда зі слізьми на очах, виступаючи вперед, — що він розуму зважився! У нього розум за розум зайшов! От що ваш Галамидка творами наробив! Бог все бачить, ваше превосходительство. А коли вам мої слова не подобаються, то дозвольте мені у відставку. Краще з голоду померти, чим отаке на старості років бачити!Семипалатов сполотнів і пройшовся з кута в кут. — Не приймати Галамидова! — сказав він глухим голосом. — А ви, добродії, заспокойтеся. Я тепер бачу свою помилку. Дякую, старий!І із цієї пори в нас більше нічого не було. Мердяев видужав, але не зовсім. І дотепер побачивши книги він тремтить і відвертається