povnij zmist borya shukshin u m - Шкільний Всесвіт

У палату привели новенького. Здоровенний хлопець, повний, навіть із черевцем, гарний, років двадцяти семи, але з розумом дворічної дитини. Він відразу з порога запосміхався й всім голосно сказав: — — — і Пивет, пивет!Багато хто, хто лежав отут уже не перший раз, знали цього хлопця. Борючи. Живе в базару з батьком і матір’ю, у воскрес дні, коли народу на базарі багато, відкриває вікно й ла на людей, не зло гавкає — — — і весело. Він взагалі добрий. — — — і Пивет, Боря, пивет! Ти навіщо сюди? Чого знову натво?Нянька, улаштовуючи Борі постіль, розповідає: — — — і Матюкаю з батьком розігнав наш Боря. — — — і Ти што ж це, Боря?! Мати з батьком побив?Борючи замружує ока й енергійно трясе головою: — — — і Босе не бу, не бу, не бу!.. — — — і більше не буде. — — — і За што він їх? — — — і Розу не купили! Став просити матюкаю — — — і купи йому ро, і все. — — — і Босе не бу, не бу! — — — і Лягай тепер і лежи. “Не бу!” — — — і А мама пидет? — — — і лякається Боря, коли нянька йде. — — — і Мама пидет, пидет, — — — і заспокоюють його хворі. — — — і Сам розігнав, а тепер — — — і мама.У палаті стало трохи оживленнее. З дурачками, я за, багато легше, цікавіше, ніж з яким — небудь умни, у якого з голови не йде, що він — — — і розумник. І ще: дурачки, скільки я їх бачив, завжди майже люди добрі, і їх шкода, і неминуче тягне пофілософствувати. Щоб не філософствувати наприкінці — — — і це завжди погано, — — — і скажу ті, якими приблизно думками я закінчив свої наблюде за Борею (сказати все — таки полювання). Я думав: “Що ж життя — — — і комедія або трагедія?” Трохи красиво написалось, але думка по^ — серйозному вперлася сюди; комедія або тиха, моторошна трагедія, у якій всі ми — — — і від Наполеона до Борі — — — і незграбні, тупі актори, особливо Напо зі схрещеними руками й треуголкой. Зрячи все — таки викликнули: “Не жалувати треба людини!..” Це теж — — — і від неспритної, досить гордовитої пози. Поважати — — — і так. Тільки адже повага — — — і це справа наживне, приходить із культу. Жалість — — — і це вище нас, мудріше наших бібліотек… Мати — — — і саме шановне, що не є в житті, саме рід — — — і вся складається з жалості. Вона любить своє дитя, уважити, ревнує, хоче йому добра — — — і багато всякого, але незрад, все життя — — — і жалує. Отут Природа розпорядилася за нас. Відніми — Ка в неї жалість, залиш їй вище утворення, уміння виховувати, повага… Залиш їй всі, а відніми жалість, і життя в три тижні перетвориться у всесвітній бардак. Отчий народ піднімається весь у гніві, коли на по ворог? Тому, що всім шкода всіх матерів, дітей, рід землю. Шкода! Можете не погоджуватися, тільки і я знаю — — — і й про святий борг, і про честь, і достоїнство, і т.п. Але ще — — — і у величезній мері — — — і шкода.Ну, сама настав час повернутися до Борі. Я не спеціально на за ним, але думав про нього багато. Цілими днями в па, у коридорі тільки й чулося: — — — і Пиві — Ет! А мама?.. Пидет? — — — і Прийде, Боря, прийде, куди вона дінеться. Нехай хоч маленько відпочине від тебе.Борючи сміється, щасливий, що мама прийде. — — — і Атобус, атобус?.. Так? — — — і На автобусі, так.Навіть коли ми відходимо до сну, Боря все запитує: — — — і Мама пидет?Він нікому не набридає. Уколи переносить непохитно, толь сильно мружиться й здивовано говорить: — — — і Боляче!І потім із захватом усім говорить, що було боляче.Над ним не сміються, охоче відповідають, що мама “прийде, прийде” — — — і більше, складніше Боря запитувати не вміє.Один раз я провів, як я тепер розумію, теж доволь незграбний експеримент. Борючи сидів на лавочці у дворі… Я підсів поруч, покликав: — — — і Боря.Борючи повернувся до мене, а я став уважно дивитися йому в очі. Довго дивився… Я хотів зрозуміти: є чи там хоч іскра розуму або він згас давно, зовсім? Борючи теж дивився на мене. І я не наткнувся — — — і як це буває з людьми здра — — — і ні на яку думку, яку б я прочитав у його гла, ні на яке мовчазне питання, ні на яке недорозумі, на що ми, що дивляться здоровим в очі, негайно теж мовчачи відповідаємо — — — і здивуванням, презирством, вызы: “Ну?” В очах Борі всеосяжна, спокійна доброзичливість, яка буває в мудрих старих. Мені стало не по собі. — — — і Мама пидет, — — — і сказав я, і стало зовсім соромно. А встати й піти відразу — — — і теж соромно. — — — і Мама пидет? Так? — — — і Боря засміявся, щасливий. — — — і Пидет мама, пидет, — — — і я оглянувся — — — і чи не спостерігає хто за мною? Це було б жахливо. У всіх якось це легко, скидаючись виходить. “Мама пидет, Боря! Пидет”. І все. І йдуть по своїх справах — — — і курити, умиватися, пити ліки. Я сидів на лавочці, точно приріс до неї, не наважувався ще раз сказати: “Мама
пидет”. І піти теж не міг — — — і мені здавалося, що почую — — — і саме образливе, саме унич, що є в запасі в людини, — — — і сміх у спину собі. — — — і Атобус? Так? — — — і Так, так — — — і на автобусі приїде, — — — і говорив я й відводив ока убік. — — — і Пивет! — — — і викликнув Боря й потис мені руку. Хоч розум, мені здавалося, що він знущається треба мною. Я встав і пішов у палату. І потім непомітно стежив за Борею — — — і чи не сміється він, дивлячись на мене зі свого ліжка. Треба осто із цим народом.Борючи вміє подовгу нерухомо сидіти на лавочці… Сидить, задумливо дивиться перед собою. Я в такі мінути дивлюся на нього з боку й завзято думаю: невже він злитися вміє? Улаштував же скандалевич будинку через те, що йому не купили троянду. Розплакався, почав стільці кидати, мати підкрутилася — — — і мати толканул, батька… Тоді чому ж він — — — і недоумок? Це цілком розумне рішення питання: ви на близьких досаду, ми всі так робимо. Або він не по, що зробив? Досаду почуває, а образу як варто заподіяти не вміє…У сусідній палаті з’явився якийсь псих з довгими ру, вузьколобий. Я боюся чиновників, продавців і от та, як цей горила. А вони якимсь чуттям угадують, хто їх боїться. Один раз один чиновник поблажливо, ледве смутно посміхаючись, години два розповідав мені, як йому сюди от, у шию, догодила кулацкая куля… “Добре, що ри, а те б… Тому якщо думають, що ми тільки за столами сидіти вміємо, то…” И я напружувався щосили, усіляко показував, що вірю йому, що мені дуже інтерес все це.Горила відразу ж, як прийшов, заарканив мене в коридо й довго, бурхливо розповідав, як він урізав тещі, сусідові, дружині… Що в нього паспорт у міліції. “Я пацан з веселою душею, я не люблю, коли вони починають мені…”Якось горила зайшов у нашу палату, регоче. — — — і Цей, дурень ваш… дав йому сигарету: їли, говорю, слад. Всю з’їв!Ми мовчали. Коли от отож є хам, великий хам, і говорить зі сміхом, що він тільки що зробив гидоту, те всім стає гірко. І мовчать. Мовчать тому, що розмовляти даремно. Отут треба відразу бити табуреткою по голові — — — і єдиний спосіб сказати хамові, що він сде — ла недобре. Але метушню отут, у палаті, з ним ніхто не соби затівати. Він би із задоволенням затіяв. Один преж дідок, інформатор по схильності душі, пішов до сестри й розповів, що “пацан з веселою душею” за Борю з’їсти сигарету. Сестра знайшла “пацана” і ста вичитувати. “Пацан” вилаяв її матом. Сестра — — — і до вра. Розпорядження лікаря: виписати за порушення режиму.”Пацан” ішов з лікарні, коли всі були у дворі. — — — і До свиданья, урки з мильного заводу! — — — і голосно по він. І

засміявся. Не знаю, не стану затверджувати, але, по — моєму, наші самі далекі предки дуже багато сміялися.Лікарня наша — — — і за містом, до автобуса йти километ два лісочки. Четверо, хто легше на ногу й понадежней у плечах, піднялися й пішли напереріз “пацанові з веселою душею”.Через мінут двадцять вони повернулися, злегка драні, але задоволені. В одного надовго, напевно, замружилося ліве око.Четверо неголосно ділилися враженнями. — — — і Здоровий!.. — — — і Репетував? — — — і Матюкався. Права качати початків, сорочку на собі по, доводив, що він блатний.На ґанку з’являється Боря й до кого знову кидає із протягненою рукою. — — — і Пиві — Ет! — і Пивет, Боря, пивет. — — — і А мама пидет? — — — і Пидет, пидет.Пекуче. Хоч би маленький вітерець, хоч би як — небудь расколыхать цей задушливий спокій… Скоріше б звідси — — — і куди — небудь!