povnij zmist amerikanska reklama opalni opovidannya zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Пішов отут один робітник квартирку собі підшукати.Ходив, ходив, схуд і посивів, серцевий, але квартирку все — таки знайшов. З нагоди.Миленька така квартирка — — — і кухня й при ній кімната. В орендованому будинку.До чого зрадів робітник — — — і сказати не можна. — — — і Беру, — — — і говорить, — — — і гражданин — арендатель. Уважайте за мною.Арендатель говорить: — — — і Так, кінцеве, справа, беріть, добре. Платите мені шістдесят рублів в’їзних і беріть, добре. Таку квартирку за таку ціну в мене зазавжди з руками й з ногами відірвуть.Робітник говорить: — — — і Немає в мене, братишка, таких скажених грошей. Чи не можна, дядько, взагалі без в’їзних?Ну, одним словом, не зійшлися в ціні. Дуже розбудувався від цього робітник. Іде додому в сильних грустях і думає: “Пройму цього пройдисвіта в газеті. Чи мислима справа такі гроші бити!”И на інший день, дійсно, з’явилася в газеті за підписом рабкора викривальна замітка. Міцно так обклали арендателя.Це, говорять, павук, а не муха. Шість червінців бити за таку квартирку — — — і це ж прямо нудно. І звідки можуть бути такі скажені гроші в робочої людини?Словом — — — і от як обклали арендателя. І адреса вказали. Щоб на випадок чого хвіст могли накрутити отрутному арендателю.І, панотця — світла, чого було в той же день на цій вищевказаній вулиці! Черга. Огромадная, те — є, черга утворилася. Тиснява. Галас. Всі громадяни коштують і в руках газети держут. І пальцями в замітку тикають. — — — і Так це ж, — — — і говорять, — — — і громадяни, квартира! За шістдесят рублів цільна квартира. Так ми дуже слободно сто дамо у випадку коли чого. В одному місці у воріт бійка ледве не трапилася. Хотіли вуж кінну міліцію вимагати. Так у цей момент сам громадянин арендатель у вікні здався. І ручкою реверанс зробив. — — — і Розходися, — — — і кричить, — — — і робя! Не стій понапрасну. Сдадена квартиренка. — — — і За скільки сдадена те? — — — ізапитали в юрбі. — — — і За двісті сдадена. Попит дуже огромадный, не можна, братики, менше. — — — і За двісті! — — — іойкнула юрба. — — — і Так ми тобі дядько, дуже слободно триста б дали. Допусти тільки.Арендатель із явним жалем розвів руками й відійшов від вікна.Юрба понуро розходилася, помахуючи газетами