povitove chinovnictvo v komedii gogolya revizor gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Комедія Н. В. Гоголя «Ревізор» належить до совершеннейшим утворів світової драматургії. Сюжет «Ревізора» був подарований Гоголю Олександром Сергійовичем Пушкіним. Великий сатирик давно мріяв написати комедію про Росію й висміяти в ній недоліки бюрократичної системи. Сюжет Пушкіна про мнимого ревізора дуже сподобався Гоголю. Він так захопився роботою, що написав своєму другові Погудину: «Я збожеволів на комедії». 19 квітня 1836 р. відбулося перше подання п’єси в Петербурзі, а 25 травня в Москві, у Малому театрі

По — різному зустріли п’єсу сучасники. «Дурний фарс, брудний анекдот», — кричали одні. «Комедія зазіхає на уряд», — обурювалися інші. І зараз, у третім тисячоріччі, перечитуючи п’єсу, я не перестаю дивуватися тому, як уміло в «Ревізорі» автор викриває такі пороки російської дійсності, як чиношанування, корупція, сваволя влади, неуцтво й багато чого інше

У комедії представлена більша група службових злодіїв і хабарників різного рангу, які досить безтурботно живуть у місті N. Це й суддя Ляпкин — Тяпкин, і повітовий лікар Гибнер, і приватний приставши Уховертов, і багато хто інші. А проводирем всієї цієї «зграї» чиновників є Антон Антонович Сквозник — Дмухановский, городничий. От яким нам представляє його Н. В. Гоголь: «Городничий, що вже постарів на службі й дуже недурний по — своєму людина. Хоча й хабарник, однак поводиться дуже солідно… Риси особи його грубі й тверді, як у всякого, що начали службу з нижчих чинів».

Ми бачимо, що перед нами колишня людина зі своїм життєвим досвідом і залізною хваткою. Він пишається тим, що раніше «шахраїв над шахраями обманював, пройдисвітів і шахраїв таких, що все світло готові обікрасти». Одним із самих помітних справ є присвоєння грошей, які були йому відпущені на будівництво церкви при богоугодному закладі. Хоча й боїться городничий своїх «грішків», але заспокоює себе тим, що безгрішних людей не буває. Він переконаний у своїй правоті. Оскільки городничий грішний, те й оточення його не обтяжує себе зразковим поводженням. Першим, до кого звертається городничий, був Артемій Пилипович Земляника, піклувальник богоугодних закладів. Читаючи сторінку за сторінкою, я довідаюся, що в лікарні, який керував наш герой, було дуже брудно; годували пацієнтів погано, ліків і зовсім не давали. Суниця вважає: «Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає».

А що можна сказати про суддю Ляпкине — Тяпкине? «Людина, що прочитала 5 або 6 книг, і тому вільнодумно». До роботи він ставиться «абияк». Більше зайнятий полюванням, чим судочинством, тому й хабара бере хортицями щенятами. Про те, як він працює, нам говорить його прізвище. Обмеженість, зарозумілість, боягузтво, лицемірство — ці далеко не самі позитивні риси характеру властиві цьому героєві

Наступний представник чиновницького миру міста N — поштмейстер Шпекин. Уже перша фраза про приїзд ревізора: «А що думати? Війна з турками буде», — свідчить про його дурість. Служба для нього — «приємне времяпрепровождение». Він, приміром, роздруковує чужі листи й читає їх, а сам цікаві залишає в себе. Ні він сам, ні городничий не бачать у цьому службового злочину. А городничий навіть заохочує це, тому що зацікавлено в одержанні певної інформації

При описі своїх героїв Н. В. Гоголь використовує ряд художніх прийомів. Так, наприклад, неспроможність доктора Гибнера як лікаря письменник показує за допомогою гіперболи. Гибнер зовсім не в змозі спілкуватися із хворими через повне незнання Російської мови. Другий художній прийом — це використання «мовців» прізвищ. Приватний приставши Уховертов, повітовий лікар Гибнер. Хіба недостатню інформацію ми одержуємо про цих персонажів і відношення до них автора? Далі Гоголь застосовує прийом, що став популярним у наш час. Це заключна репліка городничего прямо в зал: «Чому смієтеся? Над собою смієтеся». Цим прийомом автор показав, що дія виходить далеко за межі театру

Значення творчості Н. В. Гоголя складається не тільки в тім, що його художні образи одержують нову інтерпретацію в нових історичних умовах, але й у тім, що не втратили своєї значимості й продовжують хвилювати читачів і сьогодні.