23 - Шкільний Всесвіт

Лише згодом – від середини 1950-х рр. – за висвітлення теми взялися історики. Своєрідним закликом до цього прозву­чали слова Бориса Крупницького про те, що на Д. І. Донцова вже можна дивитися з історичної перспективи: Дмитров Дон-цов – наше минуле, хоча й недавнє минуле.

Дослідникам української діаспори (М. Сосновському, А. Бедрію [14—15], частково Романові Бжеському) належить найбільша заслуга у вивченні життєвого та творчого шляху Д. І. Донцова. Попри окремі суперечності в оцінці характеру його світоглядної еволюції, діяльності в добу Гетьманату тощо, завдяки їхнім зусиллям наука отримала цілісний (хоча й одно­бічний) образ Донцова-ідеолога та громадського діяча.

Окреме місце як щодо наукового рівня, так і щодо резонан­су, який викликала ця праця, займає вже згадана вище моног­рафія М. Сосновського «Дмитро Донцов – політичний портрет: із історії розвитку українського націоналізму». Біографічний блок цієї праці складається з таких розділів:

Юнацькі та студентські роки Дмитра Донцова;

Розрив Д. І. Донцова з українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП);

Дмитро Донцов у роки Першої світової війни та революції;

Політична та видавнича діяльність і публіцистична твор­чість Д. І. Донцова 1920-х—1930-х рр.;

Друга світова війна та діяльність Дмитра Донцова на еміграції.

Відповідно до структури дослідження М. Сосновського зго­дом усталилася така періодизація життя й діяльності Д. І. Дон-цова:

17 серпня 1883 р.—початок 1913 р. – період від народжен­ня Д. І. Донцова до його конфлікту з соціалістами;

Липень 1913—січень 1914 рр. – визрівання та протікання конфлікту Дмитра Донцова з соціалістами;

1914—1921 рр. – діяльність Дмитра Донцова під час Пер­шої світової війни й Української національної революції 1917— 1921 рр., становлення націоналістичної складової його світо­гляду;

1921—1939 рр. – діяльність Д. І. Донцова у міжвоєнний період, остаточне оформлення його націоналістичних поглядів (найплідніший період у творчості);

1939 р.—30 березня 1973 р. – останній період житя Дмитра

285

Донцова від початку Другої світової війни до його смерті.

Крізь призму дослідження життя та діяльності Д. І. Донцо-ва у своїй праці М. Сосновський виявив власні суспільні, полі­тичні, наукові позиції, що й обумовили добір фактів із життя Дмитра Донцова, авторську аргументацію, посилання на певні авторитети, наявність специфічного оціночного тексту. Проте, не зважаючи на очевидну суб’єктивність М. Сосновського, саме його монографія покладена в основу практично всіх сучасних вітчизняних досліджень проблеми, автори яких не завжди по­діляють його погляди.

Значного поширення набули наступні положення праць учених-істориків української діаспори:

1. «В українському житті тоді існувала ситуація, яка пот­ребувала «лікаря» з психологією й талантом Донцова. Поява Донцова була історичною закономірністю» (М. Сосновський) [3, с. 396];

2. Ідеологія Д. І. Донцова була, насамперед, відповіддю на потреби конкретної політичної дійсності після ліквідації украї­нської державності (М. Сосновський); це було абсолютне запере­чення ХХ ст. як цілості, з усім його багажем (Б. Крупницький);

3. Саме Дмитро Донцов є батьком українського націоналіз­му, тоді як М. Міхновський був речником ідеї української са­мостійності (І. Лисяк-Рудницький) [16];

4. Концепція Д. І. Донцова є різновидом тоталітарної ідео­логії (Л. Винар, М. Сосновський, І. Лисяк-Рудницький, В. По­ліщук [17]);

5. Те, що запропонував Дмитро Донцов, є, по суті, «ідеаль­ним типом» націоналізму (М. Сосновський);

6. Дмитра Донцова цікавили не стільки національні прав­ди, скільки національна динаміка (Б. Крупницький);

7. Підхід Д. І. Донцова є неісторичним (Б. Крупницький, М. Сосновський);

8. Дмитро Донцов виконав свою історичну місію (Б. Круп-ницький);

9. За хиби та помилки націоналізму відповідальність не­суть не тільки націоналісти, а й демократичний табір (І. Лисяк-Рудницький).

Попри недостатній науковий рівень багатьох публікацій, внесок істориків і публіцистів української діаспори в опрацю­вання теми має неперехідне значення, особливо, якщо згадати, що протягом 1939—1991 рр. на теренах України вивчення, точ-286

Ніше викриття, ідеології «чинного націоналізму» слугувало винятково цілям радянської пропаганди.

Дослідження вчених української діаспори з цілком об’єктивних причин стали базою сучасних вітчизняних розро­бок, присвячених Дмитру Донцову. Водночас спостерігається процес критичного переосмислення концепцій еміграційних авторів.

Сучасні вітчизняні дослідники опинилися в якісно нових умовах порівняно з тими, в яких перебували їхні попередники на еміграції. Ця зміна пов’язана з широкою доступністю творів Д. І. Донцова та розширенням джерельної бази, насамперед, пу­блікацією матеріалів так званого Варшавського архіву Дмитра Донцова, що мають вирішальне значення для розуміння львів­ського періоду (1922—1939) його життя та творчості. Українські науковці отримали змогу ознайомитися з провідними здобутка­ми зарубіжної та діаспорної історіографії в опрацюванні про­блеми. Це, однак, мало як позитивні, так і негативні наслідки. Надмірне захоплення авторитетами призвело до того, що біль­шість сучасних вітчизняних досліджень йде у фарватері напра-цювань М. Сосновського, І. Лисяка-Рудницького, Дж. Армстро-нга [18], О. Мотиля [19], а тому вносять мало принципово нового в розробку теми. Хоча це зовсім не означає відсутність критич­них оцінок. Так, на думку В. Кириленка, М. Сосновський приді­лив занадто велику увагу політичній складовій доктрини Дмит­ра Донцова, а тому філософські засади його ідеології залишили­ся практично невисвітленими. М. Чугуєнко наголошує на мето­дологічних вадах дослідження М. Сосновського: схематизмі в зображенні еволюції Д. І. Донцова, однобічному трактуванні природи «чинного націоналізму», надто прямолінійному отото­жненні ідеології Дмитра Донцова з фашизмом. Окрім того, він вказує на наявність впливу політичної кон’юнктури 1970-х рр. – прагнення провідних діячів післявоєнної ОУН відмежуватися від «тоталітарної» спадщини Д. І. Донцова.