poeziya pushkina - Шкільний Всесвіт

Ліцейська лірика Пушкіна зазнала впливу Р. Г. Державіна, В. А. Жуковського, К. Н. Батюшкова, французької легкої поезії. На 1812-1817 роки припадає період учнівства Пушкіна у поезії, він освоює поетичні системи свого часу; його творча

Особистість щойно починає формуватися

Поезія Пушкіна стала проявляти характерні особливості стилю у 1817-1820-і роки — під час короткого петербурзького триріччя (від закінчення Ліцею до заслання на Південь).

Через місяць після випуску Пушкін уже був зарахований до Колегії іноземних справ, однак служба мало цікавила його. Немов намагаючись винагородити себе за шестирічне ліцейське ув’язнення, Пушкін стрімголов поринув у петербурзьке життя. Він стає постійним учасником літературного угруповання «Арзамас», до якого ще раніше був прийнятий заочно, відвідує засідання іншого літературного угруповання «Зелена лампа», досить близького до декабристів. Він активно знайомиться з людьми, більша частина яких була близькою до декабристів або входила до таємних декабристських організацій. Серед його знайомих були П. П. Каверін — гусар, гульвіса, дуелянт, член Союзу Благоденства; ліберал і лейб-гусар II. X. Молоствов; генерал-майор А. Ф. Орлов, брат декабриста; Н. І. Тургенєв, Ф. Н. Глінка, В. Ф, Раєвський та ін. Описуючи в десятій, «спаленій», главі «Євгенія Онєгіна» засідання угруповання, Пушкін з повним правом згадав серед його учасників і себе:

Витийством резким знаменит,

Сбирались членн сей семьи

У беспокойвого Никити,

У осторожного Ильи.

Друг Марса, Вакха и Венерн,

Им резко Лунин предлагал

Свои решительнне мери

И вдохновенно бормотал.

Читал свои Ноали Пушкин,

Мелаахолический Якупікин,

Казалось, молча обважал

Цареубийственннй кинжал.

Однак справа в тому, що в реальності Пушкін не був членом таємної організації й навряд чи знав про її існування. Його найближчий товариш І. їїущин через багато років, уже після сибірського заслання, писав у спогадах, що декабристи розуміли масштаб таланту Пушкіна й не хотіли наражати його на небезпеку, втягуючи у свої ряди. Насправді причина інша: безпосередність Пушкіна, його знайомства з людьми найрізноманітніших суспільних поглядів; його вміння бути постійно іншим, постійний пошук ним самого себе — все це, на думку декабристів, свідчило про несерйозність, легковажність молодого поета, нездатність його бути відданим ідеї. Враження помилкове, що виникає з певної театральності поведінки декабристів, навіть у побуті… Однак воно було.

Не міг цілком улаштувати Пушкін декабристів і як поет, їх моральний ідеал був забарвлений у тони героїчного аскетизму. Щирий громадянин мислився ними як суворий герой, що заради суспільного блага відмовився від щастя, веселощів, дружніх бенкетів. К. Ф. Рилєєв писав:

Любовь никак не йдет на ум:

Увы! моя отчизна страждет,

Душа в волненьи тяжких дум

Теперь одной свободн жаждет.

У 1818-1820 роках Пушкін пише низку віршів, які за громадсько-викривальним пафосом дуже близькі настроям декабристів. Це ода «Вольність», вірш «Село», послання «До Чаадаєва». Але тираноборчі мотиви у «Вольності» або жагуче викриття кріпосного рабства в «Селі» поєднуються із цілком романтичним ліричним героєм, душу якого «затьмарюють» «рабство дике» і його наслідки. Герой страждає від безплідності своїх дум і прагнень («Нащо у грудях моїх горить безплідний жар…»)… Послання «До Чаадаєва» («Любові, надії, тихої слави…») — романтична мрія про пробудження Росії:

Пока свободою горим,

Пока сердца для чести живы,

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы!

Товариш, верь: взойдет она,

Звезда пленительного счастья,

Россия вспрянет ото сна,

И на обломках самовластья

Напишут наши имена.

«Душі прекрасні пориви» — суто романтичний символ віри, а слова «зірка принадного щастя» означають не тільки волю, але й здійснення потаємних бажань. Громадське й особисте, майже інтимне, виявилося не розведеним, як у декабристів, а рівноцінним, коли йдеться про волю:

Мы ждем с надеждой упованья

Минути вольности святой,

Как ждет любовник молодой

Минути верного свиданья.

На думку В. І. Кулешова, «у вірші з’являються два молодих сучасники, у всьому споріднені, конгеніальні один одному, за винятком однієї риси: той ліричний герой, що представляється ім’ям Пушкіна, сповнений більшої віри в доцільність подвигу, ніж той, за яким сумує Чаадаєв-скептик. Звідси — і вмовляння: «Товаришу, вір: зійде вона…» Ці слова звернені не тільки до Чаадаєва, а й до всього покоління, що тільки-но почало усвідомлювати свою мету й завдання. Але разом із тим воно — початок чаадаєвського питання в російській громадській думці. Пушкін сперечається із Чаадаєвим, з його недостатньою вірою в російський прогрес, ідеї якого будуть викладені поетом у відомих «Філософських листах».