poeziya lyubovi tvoru po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Здається, що у світі не існує людини, якому б була байдужної тема любові. Може, це і є тим найблагороднішим почуттям, що робить людини людиною. Любов робить нас гарними й м’якими, чуйними й чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм — скрізь любов. Здається, що саме вона є мотором життя, тому що все божевілля й всі шляхетні пориви відбуваються людиною в пориві любові

А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки зображено майстрами кисті! Кожний художник намагається ввічнити свою любов. І, очевидно, це правильно. Невідомо, чи існував би без любові рід людський. Напевно немає. Людство перетворилося б у купку бездушних істот, не здатних на сильні почуття

Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися, що кожного художника надихала любов. Згадаємо, Данте й Петрарка, Міцкевич і Пушкін, Шевченко й Грабовський, увічнили свою любов величними утворами. А імена деяких літературних героїв стали не просто символами, а перетворилися в уособлення самої любові: Ромео й Джульетта, Тристан і Ізольда, Майстер і Маргарита

Іноді замислюєшся над тим, чи здатне наше покоління на високі почуття. Я впевнена, що кожна моя однолітка мріє про велику любов і високі почуття. Іноді ці мрії маскуються байдужністю, але я впевнена, що вони є. Тільки останнім часом важко знайти хлопця, який би поштиво ставився до дівчин. Взяти хоча б наш клас. Більшість із нас учиться разом з першого класу. Може, наші хлопці звикли до нас і дивляться на однокласниць як на щось звичне й непотрібне? Інакше я не можу пояснити лайливі й брутальні слова, уживані ними в нашу адресу. А може, ми самі даємо їм привід, коли палимо з ними разом, коли не соромимося при них ужити міцне слівце. А так іноді хочеться уваги й теплоти, адже це останній рік нашого шкільного навчання! Принаймні, у мене з’явилися сумніви, що серед своїх однолітків я зустріну того єдиного, про яке мрію

Недавно моя прабаба дала мені почитати листа із фронту від мого прадіда. Скільки в них ніжності, скільки любові. Здається, що кожний рядок випромінює ці почуття, хоча не сказано там про любов жодного слова. Лише занепокоєння й довіра. Представити важко, що серед крові й вогню люди не загрубіли, душі їх не помелели.

Невже необхідно пережити якісь потрясіння, щоб переконатися в силі своїх почуттів? Визначено, що немає. Я вірю, що все зміниться, що й моє покоління усвідомлює значимість величного в житті. А ц величним неодмінно буде любов