podvig lyudini na vijni po poemi oleksandra tvardovskogo vasil terkin tvardovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

Олександр Трифонович Твардовский написав видатний добуток про війну — поему «Василь Теркин». Книга дуже полюбилася практично всім, хто неї прочитав, і це не випадково: адже так про Велику Вітчизняну війну ще ніхто до Твардовского не писав. Багато видатних полководців видавали свої книги, у яких розповідали про плани грандіозних боїв, про переміщення армій, про тонкості військового мистецтва. Воєначальники знали й бачили те, про що писали, і вони мали повне право висвітлювати саме цю сторону війни

Але було й інше життя, солдатська, про яку потрібно знати не менше, ніж про стратегію й тактика. Дуже важливо розуміти проблеми, переживання й радості рядових. Напевно, важко представити людині, що не приймав участі у війні, життя простих солдатів. Твардовский розповідає нам про неї дуже правдиво, без прикрас, ні про що не умовчуючи. Письменник сам був на фронті, довідався про всім не понаслышке.

Розумів Твардовский, що перемога над Німеччиною складалася з подвигів, зроблених звичайними людьми, простими солдатами, такими, як головний герой його поеми — Василь Теркин. Ким же був Василь Теркин? Простим бійцем, яких дуже часто можна зустріти на війні. Не займати йому було почуття гумору, адже

На війні однієї хвилинки

Не прожити без примовки,

Жарту самої немудрої

Сам Твардовский говорить про нього:

Теркин — хто ж він такий?

Скажемо відверто:

Просто хлопець сам собою

Онобыкновенный.

Втім, хлопець хоч куди.

Хлопець у цьому роді

У кожній роті є завжди,

Та й у кожному взводі

У главі «Теркин — Теркин» ми зустрічаємо ще одного бійців з такою ж прізвищем і таким же ім’ям, і він теж герой. Теркин говорить сам про себе в множині, показуючи тим самим, що він — це збірний образ:

И не раз у шляху звичному,

У доріг, у пилу колон,

Був неуважний я частково,

А частково винищений…

Перший подвиг Теркина, про яке ми довідаємося, — це втеча з німецького полону. У ті часи його могли розстріляти за те, що він не покінчив життя самогубством. Саме до цього призивало керівництво країни всіх полонених, що перебувають у Німеччині. Але чим же винувата людина, що потрапила до ворогів? Не по своїй адже волі він це зробив. Думаю, що через таке відношення країни до попавшим у полон (до речі, дуже багатьох взяли через прорахунки керівників, особливо в перші місяці війни) нещасні люди й переходили на сторону фашистів. А Теркин не побоявся, біг звідти, щоб знову захищати Батьківщину від ворога. Незважаючи на це, він почував себе винуватим:

Заходив у будь — яку хату,

Немов чимсь винуватий

Перед нею. А що він міг!

Так, дійсно, нічого він не міг поробити, так уже зложилися обставини. Ми бачимо, що часто на війні бійці почувають себе винуватими через те, що хтось загинув. Коли під час переправи один із взводів залишився на ворожому березі, інші солдати уникали говорити про це:

И о ньому мовчать хлопці

У бойовому рідному колі,

Немов чимсь винуваті,

Хто на левом бережуся

Бійці вже й не сподівалися побачити товаришів живими, подумки попрощалися з ними, і раптом дозорці побачили якусь крапку вдалині. Звичайно, вони обговорюють побачене, висловлюють різні думки, але навіть не сміють думати про те, що хтось міг доплисти живим з того берега

Але в тім — раз у раз, що Теркин знову зробив героїчний учинок — добрався до своїх по крижаній воді, що «навіть рибам холодна». Цим він урятував життя не тільки собі, але й цілому взводу, за яким були послані люди

Надійшов Теркин дуже мужньо, далеко не кожний зважиться на таке. Попросив солдат у полковника другу стопку горілки: «так два ж кінці». Теркин не може залишити друзів у невіданні, тому пливе назад на інший берег, щоб обрадувати їхнім щасливим кінцем своєї подорожі. А небезпека для нього представляє не тільки холод, ще й «пушки б’ють у кромішній імлі», тому що

Бій іде святий і правий,

Смертний бій не заради слави

— Заради життя на землі

Захист життя на землі — головна справа солдата, і іноді доводиться для цього жертвувати власним життям, здоров’ям. На війні без поранень не обходиться, не уник цього й Теркин. Він потрапив в «погребушку» до німців, щоб перевірити, чи не звідти б’є пушка. німець, Що Сидів там, вистрілив і потрапив Теркину в плече. Страшну добу провів Теркин, «приголомшений тяжким гулом», втрачаючи кров. По ньому били свого ж знаряддя, а загинути від своїх — це ще ужаснее, чим від ворогів

Тільки через добу знайшли його, що минає кров’ю, «з особою землистим». Чи треба говорити про те, що Теркин цілком міг би й не ходити туди, адже ніхто не примушував його йти до ворога водиночку.

Цікаве відношення Теркина до нагороди:

— Ні, хлопці, я не гордий,

Не загадуючи вдалину,

Так скажу: навіщо мені орден?

Я згодний на медаль

Скрізь і завжди є люди, які прагнуть до високих нагород, це основна мета їхнього життя. Безумовно, і на війні таких було досить. Багато хто зі шкіри геть лізли, тільки б одержати орден. Причому звичайно це люди, які не особливо люблять ризикувати своїм життям, а більше сидять у штабі, вислужуються перед начальством. Як ми розуміємо зі слів самого героя, навіть медаль йому потрібна не для хвастощів, а як пам’ять про війну, і він неї заслужив:

Забезпеч, раз я гідний

И зрозуміти ви все повинні:

Справа найпростішому

— Людина прийшла свойны.

По — моєму, відмова від ордена — теж своєрідний подвиг. У Теркина був страшний двобій з німцем:

Так зійшлися, зчепилися близько,

Що вже обойми, диски,

Автомати — до чорта, ладь!

Тільки б ніж і міг допомогти

Вони б’ються один на один, «як на древнім полі бою». Твардовский прекрасно розумів, що така боротьба — це зовсім інше, отут кожний покладається лише на свої сили, це як би повернення до джерел бойового мистецтва

Результат будь — якої битви залежить не тільки від фізичної сили супротивників, в остаточному підсумку вирішують всі почуття, емоції. А в рукопашній сутичці ця залежність підсумку боротьби від почуттів проявляється ще сильніше. На початку глави «Двобій» автор показує фізичну перевагу німця, «дармовим добром годованого». Але Теркина розлютило те, що хтось сміє заявлятися в російські будинки, вимагати собі їжі, наводити в країні «свій порядок». І ще більше підхльоснуло Теркина те, що німець замахнувся на нього своєю каскою:

Ах, ти геть як!

Битися каскою?

Ну чи не підлий народ!

И ця дія німця вирішило всі, результат боротьби був ясний. Теркин взяв «мови» — видобуток ночі». Він знову зробив подвиг, вигравши жахливий двобій. Мабуть, саме моторошне місце «Книги про бійця» — це глава «Смерть і воїн». Вона оповідає про те, як смерть прийшла до нашого героя, що «непідібраний лежав». Смерть умовляла його здатися їй, але Теркин мужньо відмовлявся, хоча йому коштувало це дуже більших зусиль. Смерть не хоче так просто упускати свій видобуток і не відходить від пораненого. Нарешті, коли Теркин став потроху уступати, він задав Смерті питання:

Я не гірший і не кращий,

Що загину на війні

Але наприкінці її, послушан.

Даси ти на день відпустка мені?

Із цих слів солдата ми розуміємо, що вже навіть і не життя найбільше дорога йому, воно готово розстатися з нею, але перемогу русских йому бачити необхідно, він у ній навіть на самому початку війни анітрошки не сумнівався. Участь у війні проти фашизму, цьому страшнейшем і найбільшій події XX століття, — головна справа його життя. Справжні бійці, такі, як Теркин, не бояться смерті, не бояться ризику. Вони просто борються й роблять подвиги, не думаючи про нагороду, — подвиги людини на війні