114 - Шкільний Всесвіт

Прекрасні оповідання та повісті для дітей, у яких кожен з нас може й зараз знайти повчальні й цікаві моменти, писав один з найвідоміших українських літературних талантів Григір Тютюнник. Адже сюжети для твору взяті автором зі своїх спогадів та власного досвіду. Повість «Вогник далеко в степу» дещо автобіографічна: письменник описує побут хлопців-бурсаків у післявоєнний час. Він сам пройшов навчання у ремісницькому училищі, тому створені ним образи такі реалістичні та яскраві.

Важким і злиденним було життя головного героя повісті Павла. Після смерті батька він залишився з тіткою Ялосоветою, дружиною батька. Тому ще малим він відчув, що таке відповідальність за іншу людину. Павло радий був допомогти Ялосоветі у роботі, принести кусень хліба із свого пайка. Не було в них й гідного даху над головою: «Та ще й півхати нема, зосталася тільки хатина, а більшу половину одірвало бомбою». Але тяжкі умови не лякали хлопця. Щоб бути справжньою опорою, він вступив до училища, адже там навчали професії, давали одяг та пайок. Там він познайомився із новими товаришами, з якими було весело і цікаво.

Мало радощів знали хлопці. Тому кожна нова річ була сюрпризом і радістю. Вони ще навіть не навчилися до ладу тримати молотка, а їх «продукцію» училище вже віддавало в народне господарство. Неймовірна радість обійняла маленьких ремісників, коли вони побачили свої перші лопати й отримали найвищу оцінку свого майстра: «Не буду розказувати, що з нами робилося… Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися…» Вони знали, що їхня праця — краплина, яка поповнила народне багатство.

Повість Григора Тютюнника — цікавий й захоплюючий твір, у якому автор прагнув показати, що хоча головний герой та його друзі рано стали по-дорослому відповідальні й мудрі, але це не погасило щирого вогнику в їхніх дитячих душах.