pobut i vdachi gubernskogo mista nn po poemi gogolya mertvi dushi gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Творчість Миколи Васильовича Гоголя довелося на похмуру епоху Миколи I. Це були 30′е рр. XIX сторіччя, коли в Росії після придушення повстання декабристів панувала реакція, всі інакомислячі переслідувалися, кращі люди піддавалися гонінням. Описуючи сучасну йому дійсність, Н. В. Гоголь створює геніальну по глибині відбиття життя поему «Мертві душі». Основа «Мертвих душ» у тім, що книга є відбиттям не окремих рис дійсності й характерів, а дійсності Росії в цілому. Сам Гоголь визначав своє творче завдання такими словами: «Все місто з усім вихром пліткою перетворення бездіяльності (тобто вульгарності) життя всього людства в масі… Як звести все миру неробства у всіх родах до подібності з міським неробством? І як міське неробство звести до перетворення неробства миру?»

Описуючи побут і вдачі губернського міста, Гоголь насамперед говорить про неробство, у результаті якого виникають плітки, стає можливим загальне обдурювання, запановує легковір’я стосовно будь — якого обману, що гіпнотично діє на паскудників — «коли нам здається не тим, чим воно є насправді…» Тема ненормальності повсякденного життя проходить через всю поему. Міське життя в «Мертвих душах», складається з марнослів’я й неробства. Чиновники повітового міста зайняті чим завгодно, але тільки не своїми прямими обов’язками. Вони являють собою збіговисько ледарів. Глава й батько міста — губернатор зайнятий вишивкою по тюлі. Вся заслуга губернатора міста NN полягає в тому, що він посадив «розкішний» сад із трьох жалюгідних дерев. Варто відзначити, що сад як метафора душі часто використовується Гоголем (згадаємо про сад у Плюшкина). Три хирлявих деревця — уособлення душ міських мешканців. Душі їх так само близькі до смерті, як ці нещасні посадки губернатора

Вульгарність і незначність інтересів характеризують і жіноче суспільство. Із претензіями на смаки й освіченість сполучаються плітки, порожня балаканина про міські новини, палкі суперечки про вбрання. Дами прагнули наслідувати столичного суспільства в манері говорити й одягатися, без кривляння вони не вимовляють ні слова

Глава про переполох, що охопив місто при перших же дивних звістках про Чичикове, найбільше повно розкриває вдачі губернського міста. Вульгарність мешканців показана як масове божевілля. Гоголь ретельно аналізує поводження суспільства. Тут «зовсім не було… порядку … усе в них було як’те черство, необтесано, негаразд, негоже, недобре, і в голові метушня, штовханина, плутаність, неохайність у думках». Блискавично поміняють один одного усе більше безглузді здогади. Чичиков — викрадач губернаторської дочки! Він же — розбійник Ринальдо Ринальдини! Він же фальшивомонетник! Він же ветеран війни 1812 року, до того ж однорукий і одноногий, до того ж отаман розбійницької зграї! Нарешті безглуздість вимислу перевершує себе, і Чичиков стає Наполеоном, відпущеним англійцями з острова Святої Олени. Все це як не можна повно характеризує вдачі губернського суспільства. Ця спрага незвичайних, неймовірних подій, викликана нудьгою, неробством і неосвіченістю

Скандал виходить за рамки вибраного чиновницького й дворянського суспільства. Купці впилися й роздерлися до смертовбивства. Нещастя продовжує рости. Міські обивателі перелякані селянськими хвилюваннями в приміських селах. Всі події зв’язуються в чиновників із загадкою Чичикова: « чиТака людина, якого потрібно затримати й схопити як неблагонаміреного, або ж він така людина, що може сам схопити й затримати їх усіх як неблагонамірених». Цьому суспільству настільки далекий самостійний розумовий процес, що людина може вмерти від думки — так на прокурора подіяли слухи про Чичикове, що він, пришедши додому, став думати й раптово вмер

Місто NN зі своїм побутом і вдачами — один величезний обман всіх і самих себе. Обман — мирна спячка міста. Пожвавлення в суспільстві по питанню про Коробочку й Чичикове саме виявляє образ божевілля й ганебної пародії на життя — вираження безглуздості суспільного укладу, при якому всі нормальні взаємини людей загублені