pobut i buttya v dobutkax literaturi 60 x i 90 x rokiv inshi tvori po suchasnij literaturi - Шкільний Всесвіт

Людина народжується не просто для того, щоб є й пити. Для цього набагато зручніше було б народитися дощовим хробаком. Так писав Володимир Дудинцев у романі “Не хлібом єдині”. Пошуки сенсу життя — це доля кожної мислячої й совісної людини. Тому — Те шукання наших кращих письменників завжди були спрямовані на удожественное рішення цього вічного питання. І наша радянська Література 60 — х і 90 — х рр. не обійшла його. А сьогодні, коли старі ідеали потьмяніли, а нових ще ні, ці проблеми чи стали не найважливішими

Література 60 — х і 90 — х рр., намагаючись знайти вихід з життєвого тупика, звертається до простої людини з його маленькими, повсякденними, повсякденними проблемами. Однак у Літературі 60 — х це питання вирішується інакше, ніж у літературі останніх десятиліть XX в.

Шестидесятниками прийнято називати тих, хто під час “відлиг” входив у літературу. Входили вони зухвало й галасливо, своїми сторінками свідчачи, що поезія, проза, критика й драматургія виходять із летаргічного стану, у якому перебували в роки сталінського режиму. Це добре показано в оповіданнях В. М. Шукшина й у повісті Юрія Трифонова “Обмін”.

У цей час, у століття, коли машини виконують сотні операцій і заміняють десятки людей, встає як першочергова проблема щиросердечної теплоти. Це, звичайно, дуже дивно звучить. Раптом поруч зі словом “проблема” ставляться слова “моральність”, “добро”, “теплота”. Але, на жаль, зараз стало необхідно замислюватися про це, тому що треба бути добріше друг до друга, слухати, почувати душі інших, не проходити повз людей, що кличуть на допомогу. Погано, коли люди, прагнучи до власного благополуччя, забувають про те, що існують, живуть вони в цьому світі не одні, що навкруги теж люди, про які потрібно думати, з якими необхідно вважатися. Автори 60 — х рр. призивають нас бути добріше, душевніше, частіше згадувати історію, уроки минулої війни

Одним з таких авторів був В. М. Шукшин. Та сердечність, який просочені кожне слово, кожний рядок його добутку, показує, як дороги письменникові прості люди. В. М. Шукшин своєю любов’ю, теплотою, щиросердністю, простій і висока моральність зумів охопити все. Кращі його герої — такі ж, як і він сам. Вони самі звичайні люди; вони працюють, утомлюються, судачать про різні різниці, п’ють, але все — таки це люди особливі. В. М. Шукшин одним з перших в 60 — е рр. звернувся до теми духовних шукань особистості. Шукшин уловив діалектику духовного процесу, він помітив не тільки світлі, але й тривожні тенденції й попереджав про їх. Письменник побачив, що поруч із героями, що намагаються вибудувати метафізичну вертикаль, формуються люди зовсім іншого типу

Розглянемо цей важкий процес очеловечивания на прикладі декількох оповідань Шукшина. В оповіданнях “Чудик”, “Мікроскоп” ми бачимо, що герої Шукшина щирі й відкриті натури, що їхні дії спрямовані до добра. Таких героїв Шукшин називає ласкавим словом “чудик”. Чудик завжди й скрізь хоче порадувати людей, але всі його пориви, як правило, закінчуються конфузом. Кожний з: “чудиков — це тип часу”, у ньому існує своєрідний зазор між спрагою жити насиченим людським життям і вмінням так жити. Вони не завжди можуть розібратися у філософських питаннях, які ставлять перед собою; часом мають перекручене подання про справжню культуру, а іноді їм просто не вистачає широти кругозору. Невдачі, які трапляються з ними, свідчать про те, що немає й не може бути легкого й безболісного способу знаходження щиросердечної гармонії. Мало відчути в собі бажання жити одухотворенно. Треба знайти моральні орієнтири й дотримуватися їх.

У Шукшина також є й такі герої, які зайняті тільки реалізацією власного “я”. Наприклад, в оповіданнях “Зрізала”, “Образа”, “Міцний мужик” неосвічені герої, не маючи високе моральне почуття, прагнуть виділитися їхньої юрби, заносяться у своєму куражі, безсоромно топчуть людське достоїнство інших людей, беруть на себе право по — хамски повчати всіх і вся, нагло прикриваючись святим авторитетом народу. Так нереалізована душа компенсує свою людську недостатність. Герої Шукшина всі різні: хтось відчуває незадоволеність, що часом доходить до шаленства, хтось усе в житті міряє рублем, щоб у нього все було не гірше, ніж в інших. Шукшин у своїх добутках опирається більшою мірою на саму людину, на його душу, ніж на проблему побуту. Він був упевнений у тім, що в людині є зло, але тільки через соціальну несправедливість

У цей же час, що й Шукшин, затворів свої шедеври Ю. Трифонов. Але у своїх добутках він більше наголошував на те, що “побут — це звичайне життя, випробування життям, де проявляється й перевіряється нова сьогоднішня моральність. Побут — це війна, що не знає перемир’я”. У повісті “Обмін” мир чітко розділений на два табори: сім’я Дмитрієвих і Лук’янових, точніше сказати, Дмитрієви проти Лук’янових або Лук’янови проти Дмитрієвих. Сторінки повести нагадують репортаж про холодну війну. Трифонов ставить своїх героїв в обставини, які перевіряють міцність моральних основ. Головний герой повести Віктор Георгійович Дмитрієв говорив своїй дружині Олені: “Є в тобі якийсь щиросердечний дефект, якась недорозвиненість почуттів. Щось недолюдське”. Саме це “недолюдське” стає предметом дослідження письменника. Кожна людина в цих сім’ях недолюдяна. Якщо в Дмитрієвих недочеловеченье виникає від непомірного почуття переваги над “людьми іншої породи”, то в Лук’янових — від хижацтва

Повість Трифонова “Обмін” дуже схожий з добутками «грізного реалізму» 90 — х років, що виник наприкінці 80 — х рр., як протест, як бажання сказати непривабливу й страшну правду всьому людству. “Брудний реалізм” — це тупикова галузь у літературі, вона нікуди не веде, і вихід, що пропонують письменники 90 — х рр. із цього справжнісінького пекла — шизофренія, алкоголізм або смерть. Початок цій літературі поклали шестидесятники, які звернулися до приватного життя людини, до його побуту. Але ця література не була такий безвихідної, як література 90 — х років. Рішення конфлікту вони бачили в збереженні в людині моральності й душі. Шестидесятники вірили в споконвічно искреннее, чистий, моральний початок, тому в їхні добутки були позитивні герої. У добутки 90 — х років позитивних героїв немає. Вони вважають, що людина по своїй природі морально брудна, а система це тільки збільшує. Людина в собі несе зло