petro pershij i jogo epoxa v romani oleksiya tolstogo petro pershij tolstoi oleksij - Шкільний Всесвіт

(1 варіант)

А. Н.Толстой приступився в 1929 році до роману «Петро Перший». У ньому він радикально переглянув свою точку зору й відношення до царя — перетворювача. Він був прихильником російської великодержавності й відчув, що незабаром основний ідеологічний критерій класовості в СРСР буде замінений критеріями «народностей» і історичної прогресивності, закликом зміцнення держави на чолі з найсильнішим політичним лідером. При таких обставинах колишній граф і зміг собі дозволити написати роман про прогресивного царя (у першій журнальній публікації це була «повість»). У його свідомості петровская епоха давала певний аналог рішучим і далеко не безкровним перетворенням, що бурхливо розгорнулися ВСССР.

Перша книга роману (охоплює період з 1682 р., коли Петру десять років, до 1698 року) — це докладна передісторія майбутніх здійснень Петра. У фіналі другої книги — початок будівництва Петербурга, заснованого в 1703 р. В обох книгах, хоча це, насамперед, добуток про одну людину, державного діяча (радянський історичний роман взагалі відрізняється від багатьох дореволюційних прихильністю саме до реальним історичного, а не вигаданим героям), показані всі стани Росії рубежу XVIIXVIII століть, місце дії — від кремлівських палат до скитів розкольників. Трохи обійдені увагою служителі церкви (не повідомляється навіть про смерть в 1700 р. російського патріарха Адріана), у чому прямо позначився вплив атеїстичної сучасності, і життя села, хоча з її опису роман починається. Однак представники соціальних низів, аж до розбійників, діють у багатьох сценах, включаючи масові, і в мові автора постійно звучить народна оцінна точка зору. Відповідно до ранніх радянських історичних подань перебільшена роль купецтва. Торговельні люди (крім дрібних торговців) не раз згадуються як надійна опора Петра, сімейство ж Бровкиных домагається виняткових успіхів на самих різних поприщах. Спочатку Петра оточують найбільш розсудливі люди із числа бояр, а також іноземці. Потім його оточення стає сословно усе більше різноманітним

Петровская Росія показана у взаєминах з Європою в цілому й безпосередньо з декількома країнами, насамперед зі Швецією, Польщею, дрібними німецькими князівствами, а також із сонною Туреччиною. У ряді закордонних сцен підкреслюється історична «молодість» Росії, жвавість і свіжість відносини до життя допитливих росіян людей

Росія існує у світі не изолированно, її відсталість стає загрозливою: навіть перед Кримським ханством вона в приниженому, майже залежному положенні. Франц Лефорт говорить юному Петру, що, хоча б і всупереч його волі, йому доведеться багато чого вживати заново й займатися європейською «політикою»: «Не сам — голландці змусять…» Країна вже затоплена іноземцями, що використовують на власне благо незліченні російські багатства. Елементи європеїзації проникнули в різні сфери життя, у тому числі побут і розуми мешканців кремлівських палат. Німець — Лікар з подивом чує, як умираючий цар Федір Олексійович, старший зведений брат Петра, несвідомо вимовляє по — латинському вірші Овідія. Фаворит Софії Василь Голіцин, обголений, у європейському платті, зацікавлено розмовляє з іноземцем де Невиллем і складає проект реформ, більше радикальних, чим майбутні петровские (аж до скасування кріпосного права), але не може навіть приступитися до них як по слабості характеру, так і тому, що час ще далеко не дозріло. Чимало в романі й прихильників старовини — від царівни Софії, патріарха Иоакима й більшості бояр до заколотних стрільців і розкольників. Бунтарі з народних низів (образи Овдокима і його товаришів, що згадують про Степана Разіні) не за збереження старовини, але супротивники нинішньої влади. Це персонажі, що несуть ідею прогресивного народного протесту, є даниною все — таки не скасованому класово — революційному підходу

Строгого конкретно — історичного характеру «державництво» А. Толстого не мало. Невдоволення боярина Буйносова: «Ишь ти, — узялися дворянство викорінювати!» — показує нерозуміння Толстим найважливішої реформи Петра, що злило вотчинне боярство й служиве дворянство в єдиний дворянський стан, що зобов’язано нести державну службу. Товстої зміг показати напрямки й способи ряду перетворень Петра (до найбільш великих з них справа не дійшла, тому що роман обірвався через смерть автора на подіях 1704 р.). До них ставиться, насамперед, зміцнення державної, до того ж одноособової, влади, завоюванням виходу до моря були створені умови для прискореного розвитку економіки й торгівлі, створення сучасної регулярної армії й флоту, культура й побут вищих станів і почасти богатого купецтва були наближені до європейського. Варварські методи даних перетворень показані не тільки відносно низів: згадується також, хто з місцевих начальників і за що біт, розжалуваний, а хто повішений; символична сцена гоління боярських борід, знищення «древньої краси», чим займалися за допомогою більших овечих ножиців блазні (бояри не відразу «зауважували в ніг Петра двох богопротивных карлов…»). Чимало в романі й сцен катувань і страт

А. Толстой, у зв’язку із сучасною ідеєю протиставлення старого й нового мирів, перебільшував убогість і неуцтво допетровської Росії, акцентував загальне невдоволення життям, але все — таки, у цілому вірно, показав об’єктивно — історичну необхідність перетворень

(2 варіант)

Про далеку епоху кінця XVII — початку XVIII століть — оповідає роман Олексія Толстого «Петро I», і епоху цю можна по праву вважати в російської історії петровской. Більша робота автора над романом тривала близько 16 літ

У романі «Петро I» продовжена традиція російської класичної літератури, найбільшими представниками якої були Ломоносов, Пушкін, Лев Толстой, яких незмінно хвилював образ великого реформатора

Автор відтворить політичне й культурне життя, побутовий і національний колорит, вдачі, звичаї, соціальні й релігійні конфлікти переломного часу. Картини народного життя представлені й у конкретних образах. Це — Федька Умийся Брудом, один з перших будівельників Петербурга; брати Воробйови, відмінні майстри, для яких що «дзвін лити», що «шпагу розжарювати», що «пістолет робити» — все грає в їхніх талановитих руках. Це й коваль Жемов — «рідкої вмілості людин», що мріє про повітряний політ. Не обходить автор і юрби злиденних і «ярыжек» (безпутних людей, п’яниць), що бунтують і упокорилися, простих людей різних станів і станів

Над цієї строкатим і багатоликої, зі скреготом і стогоном, що зрушилася з насидженого місця Руссю піднімається фігура імператора Петра. Зображуючи характер пануючи, його діяння, автор ніде не порушує історичного масштабу подій. Табір супротивників петровских реформ представлений у романі з пишністю й зовнішньою монументальністю: велична постава й «хода» Софії, неприступність князя Голіцина. Застійність і нерухомість у їхньому середовищі підкреслені автором у неспішності розвитку сюжету, особливо перших розділів роману

Образ Петра Великого характеризується стрімкістю, динамічністю, непоказною простотою. В Олексія Толстого як би сама історія Росії, підхльоснута волею Петра, убыстряет свій плин

Військові походи, кампанії були невід’ємною частиною політики Петра. І хоча вони дуже розморювали державу, вести їх доводилося внаслідок історичної необхідності. Споконвічні російські землі на півдні були захоплені татарами й турками, що перепинили шлях Росії до Чорного моря. Вихід до Балтики закритий шведськими гарнізонами. Спочатку програні бої тільки загартували молодого царя. «Від лиха й ганьби під Азовом відразу змужнів, невдача скаженими удилами загнуздала його. Навіть близькі не дізнавалися — інша людина: зол, упертий, діловитий».

У великому місті Воронежу зводяться верфі, поспішно будується флот. На наступний рік Петро бере Азов: «… у першу голову це була перемога над своїми: Кукуй здолав Москву». Письменник показує Петра, що опанував 14ю ремеслами, на прийомі послів і в ковальського горна, що кріпить снасті на вітрильнику й у пороховому димі баталій, у царських покоях і в сцені трактирної гулянки. Під час війни зі шведами Петро «не вмивався, їв на ходу». З особою, обпаленою сонцем, з долонями в кривавих мозолях, у курним, пропахлим тютюном і потім каптані — таким з’являється цар Петро на сторінках роману. Ми бачимо імператора на верфі, за столом військової ради, у пыточном катівні, на асамблеях і в чарівної Анхен.

Третя книга роману не була кінчена через смерть письменника. Тут Петро зображений трохи іншим, чим у перших двох книгах. Головний герой стає досвідченим, зрілим володарем. Відчуттям упевненості дихає його велика фігура, позбавлена різких, рвучких рухів, які помічалися колись. Але опуклі очі пануючи як і раніше «строгі, страшнуваті», у нього ще трапляються вибухи неприборканого гніву, однак у всьому вигляді вже більше стриманості, характерної для державного чоловіка — далекоглядного, проникливого, владного, навіть жорстокого

На сторінках роману, що запам’ятали переможний штурм Нарви, Петро персоніфікує «грізну велич» монарха, натхненного високою державною метою: «Справа був європейське: чи жарт — штурмом взяти одну із самих неподступнейших фортець у світлі». Свіжий вітер з Балтики рве вітрила петровских фрегатів і бригантин, що йдуть кільватерним ладом після перемоги під Юрьевом. Так молода Росія, напружуючи свої сили в битвах із зовнішніми й внутрішніми ворогами, нестримно кинулася вбудущее.

З більшою художньою майстерністю відтворені й інші історичні діячі: Меньшиков, Лефорт, Ромодановский, царівна Наталя. Але центром роману, до якого стягаються всі нитки оповідання, є образ Петра, виліплений Олексієм Толстим крупно, опукло, могутньо. У його натурі втілені основні протиріччя того часу. Петро Перший — національний діяч великого масштабу. Після «Полтави» Пушкіна роман Олексія Толстого — це сама більша удача в створенні образа Петра в Росіянці літературі

Письменник не ідеалізував Петра I. Гарячність і темперамент, з якими Петро приймається за ламання й викорінювання старих порядків, нерідко приводять до знущання над людьми. Деспотизм пануючи — самодержця проявляється, наприклад, у тім, що він із глузуванням ріже боярам бороди, бешкетує в їхніх будинках, улаштовує дикі блазнівські ходи по вулицях Москви

Але стосовно родовитих бояр, незадоволеним реформами й, що тяжіє до старого укладу життя, деспотизм пануючи цілком виправданий. Товстої малює в романі типи, що запам’ятовуються, пихатих, чванливих бояр родовитих прізвищ, здатних тільки журитися із приводу старих порядків, що пішли тепер з життя. Такий старий боярин Буйносов, повільний і млявий тугодум, що персоніфікує виродження цього привілейованого стану в петровскую епоху. На зміну йому приходять енергійні, діяльні представники служивого дворянства й купецтва, які беруть активну участь у перетвореннях Петра. Такі герої, як Олександр Меньшиков, Андрій Голиков, родина Бровкиных, зробили запаморочливу кар’єру, ставши близькими сподвижниками пануючи

Високо оцінивши значення петровских реформ для розвитку й процвітання Росії, Толстой указав на негативні явища епохи правління Петра. Через весь роман проходять картини вбогості, затурканості, гноблення й безправ’я народу. Ми бачимо селян, холопів, солдат, швидких людишек, тих, хто нестерпно страждає від поборів і утисків

У романі Олексія Толстого відбите все різноманіття проблематики петровской епохи. І, проте, це не історична хроніка, а широке соціально — психологічне й драматичне полотно, що вмістило в себе бури й страсті перехідного періоду життя Росії

Чудово, що не тільки Росія, але і європейський театр воєнних дій захоплений автором. Європейська дипломатія, інтриги королів і куртизанок, життя купців і ремісників також відбиті в романі з усією повнотою. Працюючи над більшим епічним полотном, Олексій Толстої використовував велику кількість історичних документів: «пыточные» запису, стародавні судові акти, так звані матеріали «Слова й справи», фольклорні джерела. Все це допомагало передати колорит далекої епохи, відтворити мову російського народу XVIII століття

Роман Олексія Миколайовича Толстого зробив на мене велике враження. З нього я довідалася багато нового й цікавого про петровской епоху й про те далеке життя. Роман дає яскраве й велике подання про особистість великого перетворювача Росії й самій російській державі тої пори. На мій погляд, це великий і художній пам’ятник найбільшому імператорові Петру I і, саме головне, такий же найбільшій епосі