petro i oleksiya tolstogo istorichnij roman tovstoi oleksij - Шкільний Всесвіт

Роман А. Н. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів (як характерів народних, так і характерів аристократів). Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу. З роману Толстого ми одержуємо повну картину взаємин влади з народом і народу із владою, так хвилюючі розуми багатьох істориків, так важливу для мене. Проблема взаємин народу й держави — це, без сумніву, вічна проблема Росії. Звичайно ж А. Н. Толстой не міг обійти її у своїй творчості. Адже кожний талановитий письменник — завжди частина свого народу, і ця проблема стає для нього проблемою особистої. Товстому довелось жити й творити в дуже непростий і суперечливий період нашої історії, коли, на мою думку, проблема взаємин народу із владою придбала небувалу гостроту. Тому правомірно обіг письменника до джерел, до нашої історії. Адже й зрозуміти й осмислити минуле — це значить зрозуміти й осмислити сьогодення й майбутнє (на мій погляд, це твердження не вимагає доказів). Епоха петровских реформ, непрямих перетворень життя Росії початку XVIII століття, як не можна краще, на мій погляд, допомагає зрозуміти всю сутність цієї вічної проблеми в умовах нашої країни

Тема взаємини народу й держави виразно проступає з перших сторінок роману. Цар умер, починається неясний час. У романі показане хвилювання народу за свою долю Росії. Товстої вірно показав, що росіянин народ не мислить своєї долі у відриві від долі Батьківщини. Правда, за моїм переконанням, народ Росії схильний бояться різких, корінних перебудов як життя держави, так і перебудов життя власної. Можливо, тому прихильники царівни Софії, що хотіла безтурботного правління «по — старому», зуміли направити народ проти Петра, від якого чекали перетворень. Сцени вбивства Матвєєва, народних хвилювань ще раз підкреслюють острах народу за своє майбутнє. Неосвічена народна маса не позбавлена можливості зрозуміти необхідність змін (можливо, цим і викликані теперішні наші проблеми).

Росте молодий цар, росте й невдоволення народу урядом Софії. Петро починає знаходити підтримку народу. Алексашка Меншиков, виходячи з народу, стає його головним помічником. Із селянських дітей сформовані Преображенський і Семеновский полки, що так славно послужили Батьківщині. Придя до влади, Петро починає реформи. Починає він їх жорстоко. Але Толстой, на мій погляд, вірно виправдує цю жорстокість. «Темний» люд не має сил зрозуміти своє благо, цим і викликане насильницьке його залучення вперемены.

Петро, насаджуючи звичаї, далекі російському способу життя, викликає народне невдоволення, що вилилося в стрілецький бунт. Жорстокою розправою з бунтівниками Толстої показує небажання держави зрозуміти психологію народу. Це, мені здається, головна проблема відносин влади й народу Вроссии.

Величезна, на мій погляд, заслуга А. Н. Толстого полягає в тому, що він зумів показати не тільки протистояння народу й влади, але і єднання його з державою. Такий приклад — сцени боїв зі шведами. У цих сценах чудово показане єднання влади з народом, і насамперед на прикладі пануючи. Петро допомагає перетаскувати пушки, перебуває в самій гущавині боїв, веде розмови із солдатами. Отут Толстой показав, як зникає пропасти, що розділяє влада й народ. Народ єдиний, народ могутній виступає на перший план. Але в той же час у мене викликає глибоке почуття гіркоти та обставина, при якому народ і влада об’єдналися. Невже це можливо лише перед особою зовнішньої небезпеки? Поки я доходжу висновку, що так.

Задумавши будівництво Петербурга на відвойованому усті Неви, Петро знову починає прокладати той рів, ту прірву, що коштує перед народом і владою. Місто росте «на костях». Це служить ще одним підтвердженням: єдність народу й влади в мирний час недосяжне

Для мене в романі Толстого «Петро I» відносини народу й влади стали у всьому їхньому різноманітті й протиріччі. Для себе автор вирішує проблему однозначно: він заперечує насильство держави над народом, чим би воно не виправдувалося. Вирішити для себе це питання повинен кожний. Моя точка зору збігається з точкою зору автора. Навряд чи можна виправдати страждання народу благими намірами