petro grinev u bilogirskij micnosti pushkina oleksandr - Шкільний Всесвіт

В 1824 році Олександр Сергійович Пушкін всерйоз зацікавився Пугачевским повстанням і вирішив написати добуток, ґрунтуючись на цій події. В 1836, після довгих виправлень, письменник виставив у світло свою повість, що назвав «Капітанська дочка».

Характери героїв цієї повісті складні й неоднозначні, і не можна по одному вчинку судити про позитивність або заперечність персонажа. Одним із самих яскравих тому прикладів, звичайно, є образ Омеляна Пугачова. Цікавим можна назвати й характер Петра Гринева, ріст і становлення особистості якого ми спостерігаємо протягом всієї повести

На самому початку історії Петруша — ледар і шаматон, як його називає батько. Хлопчик був єдиною дитиною в родині (його брати й сестри вмерли ще при народженні), тому вся любов і пещення батьків передавалося йому. Ріс Петро розпещеним, не знаючи, яка життя чекає його спереду…

Коли юнакові пішов сімнадцятий рік, батько відправив його служити, але не в Семеновский полк у Петербурзі, куди він був записаний раніше, а в Оренбург. За словами Петра, «Замість веселого життя його очікувала нудьга осторонь глухої й віддаленої.»

Уже на шляху в Оренбург Петро починає робити перші помилки молодості: пробує пунш і по необережності напивається, а також невдало грає в більярд на гроші, витративши при цьому величезну суму

Прибувши на місце, Петро знаходить його нудне й тужливим, але дуже незабаром «життя в Білогірській міцності стала для нього не тільки сносною, але навіть приятною.» Він зблизився з родиною коменданта, де його прийняли, як рідного, а служба Петра не обтяжувала

Але головним своїм досягненням і новим сенсом життя Петро вважає інше: «Марья Іванівна незабаром перестала із мною цуратися.» Юнак знайшов у ній симпатичну й розумну дівчину всупереч описам свого нового «друга» Швабрина.

Так, саме заради Маші Миронової, тої самої капітанської дочки, Петро міняється: з матусиного сыночка він стає розважливим і мужнім захисником. Не раз перешкоди вставали в нього на шляху. Звичайно, він міг би здатися й залишити Машу своєму суперникові по любові Швабрину або піти слідом за Пугачовим, але юнак завжди непохитно тримався при своїй думці, і ні вплив цих людей, ні довгі розлуки з улюбленої не зломили його.

Можна сказати, що перебування в суворих умовах служби в Оренбурзі зробило особистість із Петра Гринева, але я думаю інакше. Мені здається, головною річчю, що рухала юнака часом на божевільні, але шляхетні вчинки, є любов. Саме через почуття, що Петро проявляв до Маші, він розцвів і змінив свої погляди на життя