peterburg u romani fedora dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Життя столиці Достоєвський малювало як яскраве, різке й «фантастичне» втілення всіх протиріч російського життя в цілому. Історія злочину Родіона Раскольникова розвертається на тлі реального життя Петербурга середини 60 — х років XIX століття

Картини жебрака Петербурга в романі «Злочин і покарання» пронизані глибоким болем за людину. Життєві тупики, самітність приводять героїв Достоєвського до пияцтва, злочину, смерті

Петербург виступає як підбурювач і невидимий учасник злочину Родіона Раскольникова. У трактирі поблизу Сінної він чує розмову студента й офіцера про процентщице. У бруді, духоті, смороді, під п’яні лементи зав’язується його трагедія. У трактирі звучить сповідь Мармеладова, у трактирі розкриває душу Свидригайлов. На бульварі Розкольників зустрічає підпилу, зганьблену дівчинку. На вулиці минає кров’ю сухотна Катерина Іванівна, у приступі божевілля заставляющая своїх голодних дітей танцювати й кривлятися перед перехожими. На вулиці затоптаний конями Мармеладов. На площі всенародно кається Розкольників

У романі зображений центр торгівлі тодішнього Петербурга — Сінна площа, а також прилягаючі до неї похмурі вулиці й завулки. Єкатерининський канал Достоєвський називає «канавою». У часи Достоєвського на Сінній площі перебував головний ринок міста, тому там завжди — з раннього ранку й до пізнього вечора — юрбився народ. За два кроки від Сінний Столярний провулок, відомий тим, що там перебувала велика кількість шинків. Розкольників щоночі прокидається, коли п’яниці з лементами розходяться із цих шинків по будинках. Ф. М. Достоєвський добре знав район Сінної площі. Тут жив він сам, і тут він оселив героїв свого роману. От Розкольників, вертаючись до себе додому після болісного сну в кущах на Петровском острові, направився до Сінної площі. Біля харчевень у нижніх поверхах, на брудних і смердючих дворах будинків Сінної площі, а найбільше в распивочных, юрбилося багато різного й усякого сорту промисловців і лохмотников… Отут лахміття не обертали на себе уваги й можна було ходити в якому завгодно виді, нікого не скандализируя. Розкольників — один із цієї юрби

У липневу жару Розкольників бродить по вулицях міста: «На вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві, не спроможному найняти дачу». Заходи з «канави», із дворів, зі смітників, пил і духота — все це викликає в Раскольникова «почуття найглибшої огиди» і робить його думки ще більш кошмарними

У романі неодноразово згадується Юсупов сад. Направляючись до баби — процентщице й проходячи мимо Юсупова саду, Розкольників «навіть дуже було зайнявся думкою про пристрій високих фонтанів і про те, як би вони добре освіжали повітря на всіх площах. Помалу він перейшов до переконання, що якби поширити Літній сад на всі Марсово поле й навіть з’єднати з палацовим Михайлівським садом, то була б прекрасна й полезнейшая для міста річ». Імовірно, Достоєвський приписав Раскольникову власної думки

Безцільно бродячи по місту, Розкольників заблукав в один із провулків: «Минувши площу, він потрапив у провулок… Він і колись проходив часто цим коротеньким провулком, що робить коліно й ведучим у Садову». Особливо його тягло до цих місць, коли ставало нудно на душі, «щоб ще тошнее було». Його долали думки про те, як у суспільстві «обессмыслена людське життя, якою жахливою, ганебною ціною доводиться платити» за животіння

У такий спосіб обличчя міста зливається із самими чорними думками Раскольникова, начебто спеціально для того, щоб остаточно доконати його.

У романі «Принижений і ображені» Петербург також з’являється похмурим і недоброзичливим. Очами героїв ми бачимо «мрячну перспективу вулиці, освітлену слабко мерехтливими в сирій імлі ліхтарями», «брудні будинки», «блискаючі від вогкості плити тротуарів», «похмурих, сердитих і промоклих перехожих», «всю цю картину, що обхоплював чорний, начебто залитий тушшю купол петербурзького неба».

Безсумнівно, опис будинків, вулиць, площ і каналів Петербурга вносить неповторний колорит в усі твори Достоєвського. Але так само вірно й те, що сприйняття міста письменником стало частиною Петербурга, його легендою за назвою «Петербург Достоєвського».