pereizd lyermontova - Шкільний Всесвіт

У 1832 році, розчарований рутинним викладанням, Лєрмонтов залишив Московський університет і переїхав до Петергбургу, сподіваючись тут продовжити освіту. Однак перевестися в Петербурзький університет не вдалося, потрібно було вступати заново. Рідні порадили поетові обрати військові терени, і Лєрмонтов склав іспити в Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів — найкраще на той час у Росії військове училище. Тут він провів «два страшних роки». Марширування, чергування, паради майже не залишали часу для творчості. У 1834 році Лєрмонтов був випущений корнетом у лейб-гвардії гусарський полк. Він поринає в гусарські розваги й світські інтриги, але одночасно отримує можливість займатися літературою; закінчує першу редакцію драми «Маскарад», працює над поемами «Сашка», «Боярин Орша», починає роман «Княгиня Діговська». У цьому романі вперше виникає фігура Печоріна, молодого столичного офіцера з вищого суспільства, і Віри, його колишньої коханої, що вийшла заміж за старого князя Ліговського,— обриси майбутніх персонажів «Героя нашого часу».

Першим великим твором, який Лєрмонтов визнав гідним оприлюднення, стала драма «Маскарад» (1835-1836). Назва п’єси символічна: мається на увазі не тільки реальний маскарад, на якому відбуваються фатальні для героїв події, але й образ вищого світу, де справжні почуття людей приховуються під масками, а неправда зведена в закон. У лермонтівській драмі поєдналися романтична п’єса про сучасного демона, трагедія про «петербурзького Отелло» і реалістична сатира на петербурзьке суспільство. Незважаючи на всі турботи автора, п’єса так і не була дозволена цензурою — її визначили як таку, що суперечить моральним нормам.

Свою майбутню поетичну долю Лєрмонтов багато в чому пов’язував із тим, як його поезія буде оцінена Пушкіним, перед талантом якого він схилявся з дитячих років. Саме в пушкінському журналі «Сучасник» Лєрмонтов вирішив опублікувати вірш «Бородіно», яким він хотів ознаменувати свій вступ у «велику» літературу. Тим більшим ударом стала для нього звістка про загибель Пушкіна. Під враженням від цієї трагічної події Лєрмонтов пише вірш «Смерть поета» (1837). Михайло Юрійович не входив у пушкінське оточення й не був знайомим особисто із самим поетом. Але він говорив від імені цілого покоління, враженого загибеллю національного генія й обуреного діями його ворогів. Вірш не міг бути надрукований, однак миттєво поширився в десятках тисяч списків. Він сприймався в суспільстві і як літературна подія, і як цивільний подвиг. Феноменальний, що не мав аналогів у російській словесності, успіх вірша відразу поставив автора в читацькій свідомості поруч із Пушкіним. Пізніше у вірші «1-е Січня 1840» Лєрмонтов намалює образ поета, який, один проти всіх, кидає в лице світській юрбі, що веселиться, свій «залізний вірш». Уперше цей «залізний вірш» зазвучав у поезії «Смерть поета» схвильованим і гнівним монологом. Заключні 16 рядків вірша («А ви, гордовиті нащадки…»), написані пізніше, 7 лютого, були витлумачені при дворі як «заклик до революції».