pejzazh u romani turgenyeva dvoryanske gnizdo turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

И. С. Тургенєв заслужив найширшу популярність не тільки як письменник антикріпосницьких поглядів, людина ліберальних західницьких переконань, не тільки як художник, що тонко передає щиросердечні переживання своїх героїв, але і як чуйний лірик, майстер, що зумів відобразити красу рідної природи, знайти її навіть у самому скромному, непомітному пейзажі середньої смуги

Пейзаж у добутках И. С. Тургенєва часто співзвучний настроям його героїв, підкреслює глибину їхніх переживань, а іноді служить тлом до міркувань персонажів. Так, у романі «Дворянське гніздо», смутного літопису про долю дворянських родин у Росії, любується пейзажем Федір Іванович Лаврецкий, що вернувся в Росію через границю. «… Лаврецкий дивився на загони полів, що пробігали віялом, на повільно, що миготіли рокити… дивився… і ця свіжа, степова гладка голота й глухомань, ця зелень, ці довгі пагорби, яри із приосадкуватими дубовими кущами, сірі деревеньки, рідкі берези — вся ця, давно їм не бачена, російська картина навівала на його душу солодкі й у той же час майже скорботні почуття, давила груди його якимось приємним тиском». На тлі цього пейзажу, у повільному шумуванні думок, згадує герой своє дитинство, сподівається на майбутнє. Оглядаючи свою запущену садибу й сад, що заріс бур’яном, Лаврецкий переймається смутним настроєм, думаючи про свою померлу тітку Глафірі Петрівні — колишній господарці садиби. Автор пропонує читачам філософське осмислення пейзажу, коли висловлює думки про життя й смерть, про вічність миру природи й короткочасності людського життя, про вплив навколишньої природи на світогляд людини. Слухаючи тишу, усвідомлює Лаврецкий, як «тиха й неспішна тут життя», яке треба тільки спокійно скоритися. «…тиша обіймає його з усіх боків, сонце котиться тихо по спокійному синьому небу, і хмари тихо пливуть по ньому; здається, вони знають, куди й навіщо вони пливуть». Це життя тут «текла нечутно, як вода по болотних травах; і до самого вечора Лаврецкий не міг відірватися від споглядання цієї що йде, що витікає життя; скорбота про минулому танула в його душі, як весняний сніг, і — дивна справа! — ніколи не було в ньому так глибоко й сильно почуття батьківщини». Якщо цей епізод розкриває джерела патріотизму в душі Федора Івановича (а очевидно, і автора), то опис прекрасної літньої ночі під час побачення в саду Лаврецкого й Лізи набудовує на романтичний лад, викликає піднесені й у той же час сумні почуття в душі читача. Дійсно, не зложилася любов героїв: Ліза пішла в монастир, присвятивши себе Богові, Лаврецкий довго залишається нещасний. Але через вісім років він знову приїжджає в місця, дорогі його серцю. І хоча хазяї будинку Калитиных давно вмерли, виросло молоде покоління родини: брат Лізи, її сестра Леночка, їх близькі й друзі. І пейзаж, побачений Лаврецким, — той самий старий сад — не міг не викликати в його душі почуття «живого смутку про зниклу молодість, про щастя, яким колись володів». Старі липові алеї, зелена галявина в заростях бузку не тільки передають відчуття ностальгії, але й мають символічне значення. Тема пам’яті, того, що дорого душі людини, зачіпається тут автором. Таке ж символічне значення має й те, що будинок не вийшов у чужі руки, «гніздо не розорилося». Молодість і веселощі панують у будинку, лунають дзвінкі голоси, сміх, жарти, музика. Сидячи на знайомому ослону, міркує герой про те, як змінилося всі навколо, і життя в будинку Калитиных; і від душі бажає Лаврецкий новому поколінню добра й щастя

Таким чином, ми бачимо, що, як і в багатьох інших добутках И. С. Тургенєва, пейзаж у романі «Дворянське гніздо» становить важливу частину авторського художнього миру, що розкриває філософське осмислення героями происходящего.