pechorin i grushnickij u romani mixajla lermontova geroj nashogo chasu lermontov - Шкільний Всесвіт

Головний герой — Печорин — особистість яскрава, однак розкрити багато хто його якості допомагає поява на сцені Грушницкого. Протистояння Печорина й Грушницкого показане в главі «Князівна Мері». Повість ведеться від імені Печорина. Він схильний до аналізу ситуацій, людей і самого себе, тому його розповідь у більшому або меншому ступені можна вважати об’єктивним. Він уміє помічати в людях характерні риси й у двох — трьох словах передати їх. Але при цьому безжалісно висміюються всі недоліки й вади

Зустрічаються обоє героя як старі приятелі. Печорин упевнений у собі, розважливий, егоїстичний, нещадно уїдливий (іноді надміру). При цьому він бачить Грушницкого наскрізь і сміється над ним. А той, у свою чергу, занадто екзальтований, захоплений і багатослівний. Він більше говорить, чим робить, і занадто романтизує людей (у першу чергу — себе самого). Проте ця несхожість і неприйняття один одного не заважають їм спілкуватися й проводити багато часу разом.

Вони майже одночасно побачили князівну Мері в перший раз. Із цього моменту між ними пролягла тоненька тріщинка, що зрештою перетворилася в прірву. Грушницкий — провінційний романтик — не на жарт захоплюється князівною. Вічний же ворог Печорина — нудьга — змушує його приводити князівну в сказ різними дрібними витівками. Все це робиться без тіні ворожості, а винятково з бажання розважити себе

Поводження обох героїв відносно князівни Мері не викликає особливої симпатії. Грушницкий — пустодзвін, він любить гарні слова й жести. Йому хочеться, щоб життя нагадувало сентиментальний роман. Саме тому він приписує іншим ті почуття, які йому хотілося б, щоб вони випробовували. Він бачить життя в якімсь мрячному серпанку, у романтичному ореолі. Але в почутті його до князівни немає фальші, хоча, може бути, він трохи перебільшує його.

З іншого боку — Печорин — людина розсудливий, що вивчила жінок, до того ж цинік. Він бавиться з Мері. Йому робить приємність ця гра, як робить приємність і спостереження за розвитком відносин Грушницкого й князівни. Печорин, на відміну від Грушницкого, прекрасно передбачає подальший розвиток подій. Він молодий, але встиг розчаруватися в людях і в житті в цілому. Звабити князівну Мері для пего не становило праці, коштувало тільки здаватися незрозуміл і таємничим і бути зухвалим

Печорин веде подвійну гру. Він відновив свої відносини з Вірою. Ця жінка, безсумнівно, сильніше й жорсткіше, ніж князівна Мері. Але любов до Печорину зламала і її. Вона готова розтоптати свою гордість, репутацію. Вона знає, що їхні відносини несуть тільки біль і розчарування. І однаково прагне до нього, тому що інакше не може. Віра здатна на куди більше сильні почуття, чим Мері. Її любов сильніше, а горі безнадійніше. Вона саморуйнується заради любові й не жалує про цьому

Грушницкий ніколи не буде викликати таких почуттів. Він занадто м’якотілий і не має яскраві риси характеру. Він не зміг змусити Мерь полюбити себе. Йому не вистачає напористості й самоіронії. Його пихаті мови можуть зробити тільки первісне враження. Але мови починають повторюватися й стають зрештою нестерпні. Чим більше князівна захоплюється Печориным (адже з ним їй куди цікавіше, ніж із простодушним хлопчиком), тим ширше стає пропасти між ним і Грушницким. Обстановка розжарюється, взаємна ворожість росте. Пророцтво Печорина, що вони коли — небудь «зштовхнуться на вузькій дорозі», починає збуватися

Дуель — це розв’язка відносин двох героїв. Вона наближалася неминуче, оскільки дорога стала занадто вузької для двох. У день дуелі Печорин випробовує холодну злість. Його намагалися обдурити, а він цього простити не може. Грушницкий же. навпроти, дуже нервує й намагається всіма силами відвернути невідворотне. Він поводився останнім часом негідно, розпускаючи про Печорина слухи, і намагався всіляко виставити його в чорному світлі. Можна за це ненавидіти людину, можна покарати його, нехтувати, але не можна позбавляти його життя. Але це не хвилює Печорина. Він убиває Груші нікого й. не оглядаючись, іде. Смерть колишнього приятеля не будить у ньому ніяких емоцій

Так закінчується історія відносин Печорина й Грушницкого. Не можна судити, хто правий, а хто винуватий. І невідомо, кого більше жалувати: загиблого Грушницкого або що уехали Печорина. Перший ніколи не зможе здійснити своїх романтичних мріянь, а в другого їх ніколи й не було. Печорину краще вмерти, тому що він не бачить змісту у своєму існуванні. У цьому його трагедія