patriotizm chij bi vin ne buv dovoditsya ne slovom a spravoyu byelinskij tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

В епосі Л. Н. Толстого «Війна й мир» повествуется про дві війни, але більша увага приділена війні 1812 р., що пройшла через долі більшості героїв книги. Це була справедлива народна війна російських людей проти наполеонівської навали

Півмільйонна армія, керована Наполеоном, обрушилася на Росію, сподіваючись у короткий термін завоювати величезну багату країну. Російський народ устав на захист своєї країни, своєї батьківщини. Товстої в романі винятково правдиво відобразив героїчне минуле Росії, показав вирішальну роль народу у війні 1812 р. Цю війну Толстої зображує як війну народн, справедливу, котра велася проти ворога, що зазіхнув на незалежність країни. Почуття патріотизму було основним почуттям, що охопило людей того часу

Одне з основних питань — питання про патріотизм російського народу — розглянутий у романі дуже глибоко й докладно. При цьому Толстой оцінює події, учинки своїх героїв суворо й об’єктивно. Автор показує як вірних синів Батьківщини, готових віддати своє життя за порятунок Батьківщини й здійснюючий подвиг, так і лжепатриотов, що думають тільки про свої корисливі мети

У першому ж бої з наполеонівськими військами виявив себе один з героїв роману — Долохов. Долохов хоробрий, у бої «він в упор убив одного француза, взяв за комір офіцера, що здався,». Після цього він не преминув піти до полкового командира й доповісти про свої трофеї й отримані рани: «Рана багнетом, я залишився на фронті. Попомните, ваше превосходительство.» Скрізь, завжди в Долохова на першому місці тільки власне «я», думає він винятково про себе, все робить, робить тільки для себе. Звичайно, Долохов — хоробра людина, але ця хоробрість тільки заради вигоди

Інший приклад — Жерков — людина, що думає теж винятково про себе. Тільки він небагато відрізняється від Долохова. Коли в розпал бою Багратіон послав Жеркова з важливим наказом до генерала лівого флангу, він не поїхав уперед, де чулася стрілянина, а став шукати генерала осторонь від бою. Через непереданий наказ французи відрізали російських гусарів, багато хто загинули й були поранені. Таких офіцерів, як Жерков і Долохов, багато. Їх не можна назвати гусарами, але вони не вміють забути заради спільної справи себе, кар’єру й особисті інтереси

Але такі офіцери становили все — таки малу частину армії. Були в ній і щирі герої. Наприклад, офіцер Тушин. От він сидить, герой Шенерабенской битви, до кінця редут, що тримає, маленький, худий і брудний, що не зрозумів до кінця свого подвигу. Сидить він босий, знявши чоботи, і «більшими, розумними й добрими очами дивиться на начальників, що ввійшли, і намагається жартувати». «Солдати говорять, що роззувшись ловче, — і бентежиться, почуваючи, що жарт не вдався».

Толстой навмисно знижує образ Тушина, представляє його в смішному виді — необов’язково виглядати або намагатися виглядати героїчно, щоб робити подвиги заради Батьківщини. Але саме ця смішна людина була героєм дня. Князь Андрій справедливо визначить роль Тушина: «Успіхом дня ми зобов’язані найбільше дії цієї батареї, і героїчної стійкості капітана Тушина з ротою».

Другий такий герой Шенерабенского бою — Тимохін зі своєю стрілецькою ротою. Він з’явився в мінуту паніки й втечі російських солдатів і врятував положення. І зробив він це не для того, щоб його превосходительство попомнило, а тому що по — іншому не можна, потрібно Батьківщину захищати. Образами Тушина й Тимохіна Толстої вчить читачів бачити по — справжньому хоробрих людей, їхній непомітний героїзм, величезну волю, що допомагає вигравати бою

Основну роль у перемозі у війні 1812 р. Толстой віддає народу, тим Коропам і Власам, які не везли сіна в Москву за гарні гроші, які їм пропонували, а палили його, тому Тихонові Щербатову, що у партизанському загоні Давидова «був самою корисною й хороброю людиною». Саме стосовно нього актуальні слова Толстого про «дрюк війни народної», що карає й переслідує французів, що зазіхнули на Росію,

Тихін рішучий, енергійний, невибагливий, має кмітливість, якоюсь звіриною грацією й зосередженістю. Це солдат — воїн. У партизанському загоні Тихонові Щербатову доручають, здавалося б, ризиковані й безнадійні завдання, і він з розпачливим молодецтвом виконує все. Він часто нещадний до ворога, але його жорстокість — це природна, змушена жорстокість, без якої неможливої була б перемога над Наполеоном. Крім цих народних героїв, були старостиха Василиса, що вбила сотню французів. Був загін, керований дячком, що взяв за місяць у полон кілька сотень полонених, і багато інші

Створюючи роман «Війна й мир», Л. Н. Толстой не міг пройти повз тему російського патріотизму. У війні 1812 р., коли кожний солдат бився за свій будинок, за рідних і близьких, за Батьківщину, свідомість небезпеки подесятеряло сили. Ніж далі просувався Наполеон углиб Росії, тим більше росли сили російського війська, тим більше слабшала французька армія, перетворюючись у збіговисько злодіїв і мародерів. Тільки воля народу, тільки народний патріотизм робить армію непереможної. Військо й народ, згуртовані своєю любов’ю до рідної країни й ненавистю до ворогів — загарбникам, здобули рішучу перемогу над армією, що вселяла жах всій Європі, і над Наполеоном, визнаним миром геніальним