pan i muzhik u poemi nekrasova komu na rusi zhiti dobre nekrasov mikola - Шкільний Всесвіт

Поема Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» з’явилася підсумком багаторічних роздумів письменника над долями батьківщини й народу. Це грандіозне по широті задуму добуток відбив життя Росії в період скасування кріпосного права. Некрасов задумав «Кому на Русі жити добре» незабаром після «селянської реформи», коли уряду вдалося придушити бунти обманутих селян. «Народ звільнений, але чи щасливий народ?» — це питання в центрі уваги автора протягом всієї поеми

Основна ідея поеми Некрасова — відсутність у Росії щасливих людей. Події 1861 року, що прорвали ланцюг кріпосництва, протягом століть привязывавшую мужика до пана, виявилися чреватими багатьма лихами. Селянин, обтяжений непосильною працею, як і раніше злидарює й безправ’ї; поміщики, чіпляючись за привілеї, втрачають колишню впевненість і відчувають постійний страх за майбутнє своїх дітей. Поступово народ починає усвідомлювати своє нове положення, і в ньому зріють сили для протесту, вибухів обурення й збурювання. У зображенні протиріч між селянами й поміщиками в післяреформену епоху Некрасов нещадно правдивий. Селянський мир зображений у його економічному збіднінні, змальовані беззаконня й сваволя влади, низький рівень культури народу як результат його важкого положення

На багатьох сторінках поеми зображене безрадісне, безправне, голодне життя народу. Реформа 1861 р. не поліпшила положення народу, і недарма селяни говорять про неї:

Добра ти, царска грамота,

Так не про нас ти писана…

Поема відбиває селянські радості й прикрості, сумніви й надії, селянську спрагу волі й щастя. Всі найважливіші події життя «орача» — народження дитини й крестины, весілля й похорон, праця на поле й робота «на стороні», жнива і ярмарок, бенкет і голод, бунти, допити, пороття, в’язниця, рекрутчина — усе вмістилося в поему. З неприхованим співчуття малює Некрасов образи селян. У кожному з них він знаходить свої неповторні риси. От Яким Нагой, що персоніфікує собою багатомільйонну масу найбіднішого селянства. Портрет Якима Нагого, з таким лаконізмом і майстерністю намальований поетом, свідчить про типовість цього образа, про близькість його до землі, про зв’язок з важкою селянською працею:

Груди впала. Як втиснений,

Живіт; в очей, у рота

Закруту, як тріщини

На висохлій землі;

И сам на землю — матінку

Схожий він…

Вустами Якима Нагого Некрасов дає визначення безправ’ю й економічній залежності селянина від його пайовиків:

Працюєш один,

А ледве робота кінчена,

Дивися, коштують три пайовики:

Бог, цар і пан!

Ми бачимо Якима «п’януватим», «убогеньким», але й у портреті його, і в мовленні відчувається духовне багатство, не зломлене ні каторжною працею, ні безправним положенням. Яким чимало пережив: і погорів, і у в’язниці сидів («З купцем змагатися вздумалось!»), і в місті побував у пошуках справедливості:

Як липочка обдертий

Повернувся він на батьківщину

И за соху узявся

Вустами Якима Нагого поет викриває наклепницьке твердження, що причина бідності трудового народу в тім, що він п’є до очманіння:

У нас на сім’ю питущу

Непитуща сім’я!

Не п’ють, а так само томляться…

Яким Нагой розуміє, що терпіння народу не безмежно, що в душі селянина зріє протест:

У кожного селянина

Душу, що хмара чорна —

Гнівна, грізна — і треба б

Громам гриміти оттудова,

Кривавим лити дощам,

А все вином кінчається…

Близький до Якима по своєму ідейному значенню образ Ермилы Гирина. Основні якості, який наділяє автор Єрмилові Гирина, — непідкупна чесність і природний розум. В епізоді з покупкою млина розкривається не тільки виняткова довіра селян до Єрмилі, але й висока чесність усього селянства. Обраний старостою, Єрмила Гирин, за словами селян:

У сім років мирської копієчки

Під ніготь не затис,

У сім років не торкнув правого,

Не попустив винному,

Душею не покривив…

Особлива увага викликає образ Савелія, богатиря святорусского. Людина, якого нещадно бив поміщик Шалашников, над яким знущався німець Фогель, якому на частку випало років двадцять строгої каторги, років двадцять поселення, не втратив своїх кращих глибоко людяних якостей. Із щирою любов’ю й ніжністю він ставиться до своєї внученьке — Матрене Тимофіївні, для якої знаходить слова співчуття й розради — многокручинная, багатостраждальна. Сполучення в Савелію простоти, сердечності, доброзичливості до пригнобленого й ненависті до гнобителів роблять цей образ життєвим і правдивим

Скасування кріпосного права «ударили одним кінцем по пані, іншим по мужику». Без усякого жалю говорить поет про те, як «під сокирою селянина» валяться дворянські парки, як розбираються дворянські будинки. Занадто довго терпів народ утиску й сваволя. Сатиричне відношення Некрасова до барів позначається в тих прізвищах, якими він їх наділяє: Оболт — Оболдуев, Утятин — «Мізинок». В умовах повної безкарності, безконтрольної сваволі складалися правила поведінки, звички й погляди поміщиків. Поміщик Оболт — Оболдуев хвастається:

Ні в кому протиріччя,

Кого хочу — помилую,

Кого хочу — страчу… —

Закон — моє бажання!

Кулак — моя поліція!

Удар искросыпительный,

Удар зубодробительный,

Удар скуловор — р — рот!..

Особливо виразний у поемі образ князя Качатина. Цей пан, що все століття «чудив, дурів», залишається таким же й після скасування кріпосного права. Щоб продовжити його тлінні дні, сини вмовляють селян «пограти в кріпаків», поки не вмре «мізинок». Презирство до праці, звичка жити чужою працею, зарозумілість, пиха й жорстокість — такі риси характеру поміщиків, зображених у поемі «Кому на Русі жити добре». Мужики й пан — непримиренні, вічні вороги. «Хвали траву в стозі, а пана в труні», — говорить поет. Звідси напрошується висновок: поки існують добродії, немає й не може бути щастя селянинові

Поезія Некрасова стала для російського суспільства великою школою, що виховує справжніх громадян — борців за народну справу. Некрасов зблизив поезію з народом, увів у літературу нові теми й образи, обновив і розширив поетичний словник. Його поетичний голос, як і голос Пушкіна, «був луною російського народу».