pam yatnik a s pushkina j g r derzhavina po dekilkox - Шкільний Всесвіт

Вірш А. С. Пушкіна «Пам’ятник» («Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…») було написано 21 серпня 1836 року, тобто незадовго до смерті автора. У ньому він підбиває підсумок своєї поетичної діяльності

Тема поезії й ролі поета в житті стала традиційної ще із часів давньоримського поета Горация. Він є автором «Сатир» і цілого ряду віршів, що прославили його ім’я. Наприкінці свого творчого шляху Гораций створив послання

«До Мельпомене». Мельпомена в давньогрецькій міфології — одна з дев’яти муз, покровителька трагедії, символ сценічного мистецтва. У цьому посланні Гораций оцінює свої заслуги впоэзии.

Надалі створення такого роду віршів у жанрі своєрідного літературного «пам’ятника» стало загальноєвропейською традицією. Не обійшла її й Російська література

Перший переклад послання Горация на російську мову належить М. В. Ломоносову. Потім вільний переклад вірша з оцінкою своїх заслуг у поезії зробив Г. Р. Державін, назвавши його «Пам’ятник».

А. С. Пушкін, створюючи свій «Пам’ятник», знав цю літературну традицію, але безпосередньо відштовхувався від вірша Державіна. А тому цілком правомірне зіставлення віршів цих двох поетів

Як і в Державіна, у Пушкіна «Пам’ятник» складається з п’яти строф, близьких до державинским за формою й розміром. Але основний зміст вірша в того й іншого поета глибоко різний, різна оцінка їхніми авторами своєї творчості

У вірші Пушкіна вказується, що його поезія в більшій мері звернена до широкого читача. Це видно вже з перших рядків. «…До нього не заросте народна стежка», — говорить він про своєму літературний «пам’ятнику». У той же час його «Пам’ятник» відзначений волелюбністю: «Піднявся вище він главою непокірливої Олександрійського стовпа».

Зовні другі строфи віршів схожі, але наприкінці їх є одне істотне розходження. Державін пише:

И слава зросте моя, не в’янучи,

Доки славянов рід вселенна буде жити

У Пушкіна ж ми читаємо:

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.

Тим самим Пушкін говорить, що його добутку знайдуть більше широкий відгук у серцях людей, близьких йому по духовному складі, поетів, причому поетів усього миру. Державін же говорить лише про визнання на батьківщині

Треті строфи дуже близькі й за формою й по змісту. Основне значеннєве навантаження несуть в обох віршах, безсумнівно, четверті строфи. Саме в них ми ясно бачимо, що вважали основним у своїй творчості Державін і Пушкін

… Перший я дерзнув у забавному російському складі

Про чесноти Фелицы виголосити,

У серцевій простоті розмовляти про бога

И істину царям з посмішкою говорити, —

Пише Державін. Пушкіна ж говорить про себе інакше. Він, затверджуючи своє право на визнання й любов читачів, відзначає:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивався

У цих рядках Пушкін звертає увагу читача на людяність, гуманізм своїх добутків, на їхню волелюбність. Цікаво, що в початковому варіанті Пушкін замість слів «у моє жорстоке століття» написав «вслід Радищеву», тобто прямо назвав себе послідовником російського просвітителя — революціонера

Останні строфи обох віршів подібні по змісту. У них і Державін, і Пушкін звертаються до своєї музи й кличуть її додержуватися власного покликання, нехтуючи й хвалу, і наклеп:

Веленью божию, про муза, будь слухняна,

Образи не страшачись, не вимагаючи вінця,

Хвалу й наклеп приемли равнодушно

И не оспоривай дурня, —

Пише Пушкін

Обоє вірші написані в жанрі оди, тому інтонація й лексика в них дуже врочисті. Ритм віршів повільний, величний. Обоє вірші написані ямбом з перрихием, що надає їхньому звучанню особлива врочистість

Створенню високого стилю сприяє й підбор лексичних засобів. Так обоє автора широко вживають піднесені епітети (заповітна ліра, непокірлива глава, велика Русь, гордий онук слов’ян, чудесний, вічний, швидкоплинний)

В обох віршах присутнє багато слов’янізмів, що також підкреслює їхня врочистість (спорудив, главою, жевріючи, пиит, доки й ін.). Причому у вірші Державіна архаїзмів більше, ніж у Пушкіна, і вони древнє (дерзнув, славянов рід, знехтує, чоло, незліченних). Імовірно, це пояснюється й тим, що «Пам’ятник» Пушкіна був створений на тридцять років пізніше, коли літературна мова помітно зблизилася сразговорным.

Можна сказати, що обоє вірші є гімнами поезії. Адже головна тема їх — прославляння щирої поезії й твердження високого призначення поета в житті суспільства

У той же час Пушкін у своєму «Пам’ятнику» по — новому визначає роль поета й призначення поезії. Він опирається не тільки на літературну традицію й на вірш свого безпосереднього попередника Державіна, але й на свої творчі відкриття, що проклали нові шляхи в Росіянці літературі

И щораз поети наступних епох, у тому числі й наших сучасниках, осмислюючи свій внесок у поезію й свої взаємини із суспільством, знову й знову звертаються до Пушкіна, ведучи з ним живий діалог