ostannye pobachennya kateriny z borisom ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

Драма «Гроза», написана А. Н. Островським в 1859 році, по своєму жанрі — соціально — психологічна драма, але вона близька до трагедії. Це доводить не тільки трагічний фінал — самогубство героїні, але й найсильніше розжарення страстей, класичне протиріччя між почуттям і боргом у душі Катерины. Як тонкий майстер — психолог, малює автор глибокі переживання героїні, її страждання, зміну настроїв. Так само яскраво й зворушливо малює він останнє побачення Катерины з Борисом, змушуючи читачів співчувати героїні в тій складній ситуації, у якій вона виявилася. Зізнавшись привселюдно у своєму гріху — зраді безвладному слабкому чоловікові, що не зумів зрозуміти Катерину й захистити неї від нападок свекрухи, Катерина викликає на себе шквал докорів і принижень, загальний осуд. Тихонові шкода її, але найбільше шкода йому себе, тому він тільки п’є й скаржиться на життя. Бориса відсилають на три роки «у Тяхту, до китайців», у контору знайомого купця. Він плаче й тільки просить не мучити Катерину, але захистити її не може ніхто. Героїні так важко, що вона мріє про смерть як про єдине рятування від страждань, і єдине, що ще могло б хоч якось неї утішити — це побачити Бориса. Любов до нього залишилася в її серце. «Вітри буйні, перенесіть ви йому мій сум — тугу!» — це поетичне голосіння Катерины те саме що народний фольклор. Немов у відповідь на її заклик «Відгукнися!», з’являється Борис, що почув голос героїні. Їхня радість від зустрічі щира й безпосередня, але це, скоріше, остання можливість для Катерины поплакати на груди в коханої людини, і мало в цій зустрічі радості. Катерина просить прощення в Бориса, що видала таємницю їхньої любові, що не змогла приховувати це у своїй душі. Вона себе вважає у всім винуватої, щиро бажаючи Борисові «не тужити» про неї довго. Їй дуже важко будинку, і вона щиро розповідає про це: свекруха мучить неї, замикає, чоловік те гнівається, то ласкаво, так « пещення — те його…гірше побоїв». Єдине прохання її до Бориса — взяти її із собою. Але Борис так само слабкий і безвладний, як і Тихін. Залежачи від дядька матеріально, він не може його ослухатися: «Не можна мені, Катя. Не по своїй я волі їду…» Колись він не хотів думати про те, що має бути їм з Катериной: «Ну, що про це думати, благо нам тепер — те добре!» Тепер же він страждає: «Хто ж це знав, що нам за любов нашу так мучитися з тобою! Краще б бігти мені тоді!» Він турбується насамперед про себе, боїться, щоб їх не застали. Усвідомлюючи свою слабість, проклинаючи тих, від кого залежить, він у розпачі викликує: «Эх, кабы сила!» У цій сцені Катерина морально набагато вище Бориса: вона готова й до любові, і до самопожертви. «От тепер тебе бачила, цього вони в мене не віднімуть, а більше мені нічого не треба». Її внутрішній мир набагато богаче, тонше, наповнений більше сильними почуттями. У самовідданій любові для героїні головне — щоб не гнівався на неї, не проклинав її Борис, його щастя й щиросердечний спокій їй дорожче власного. Тому після розставання з ним їй нема чого більше чекати від життя. Борис запідозрив щось негарне, у нього навіть з’явилося передчуття, що Катерина щось задумала. Але, попросивши, щоб він подавав по дорозі милостиню всім жебраком з наказом молитися за її грішну душу, Катерина наполягає на якнайшвидшому прощанні. Їде ридаючий Борис, і тепер Катерина залишається одна, і чекати їй від життя більше чогось

Ця сцена глибше розкриває внутрішній мир обох героїв: слабість, безсилля й себелюбність Бориса й глибоке страждання й самовіддану любов Катерины. Розкривається також моральна перевага героїні: ясно, що Борис не герой, і прав був Н. А. Добролюбов, затверджуючи, що полюбила його Катерина більше «на безлюддя». Але, крім більше повного розкриття характерів героїв, ця сцена важлива й ще по одній причині: вона психологічно мотивує наступне самогубство Катерины, підготовляючи читача до сприйняття подальших подій. Все це дає нам підстава зробити висновок про важливість і значимість сцени в трагедії, а також про яскраву майстерність Островського — Драматурга, що створив багато незабутніх шедеврів російського театру