ostannij dzvinok tvoru po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

( Твір — Етюд)

Легкий аромат весняних квітів закрався в мою свідомість і змусив прокинутися. Крізь прикриті очі бачу залиту сонцем кімнату. Сонячний зайчик застиг на опуклому животі вази із соковитими жовтими квітами. Радість запекла в мене в груди: останній день занять у школі, а далі — літо, насичене пригодами, неробством, жарою й фруктами. Потім знову перше вересня й навчання. Але поки грядет відпочинок. Радість заповнила мій ранок. Задзвеніла кришталевими дзвіночками, забилася птахом у тісних грудях. Для когось сьогодні останній дзвінок — сумний дзвінок, сумний і неповернутий, останній юнацький крок перед стрибком у доросле життя. А я ще буду жити школою, дихати її незвичайним заходом кілька років, дарувати вчителям квіти в хрусткому целофані, бешкетувати на незвичайно короткі переменках.

Весело дзенькають і яскраво переливаються думки, об’ємні, як весняні хмари, що співають весняними дощами про збіглу зиму й що заграють слетом.