osoblivosti zhanru j kompozicii poemi mikoli gogolya mertvi dushi gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Чому Гоголь назвав свій добуток «Мертві душі», написане в 1842 році — поемою? Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що, ще працюючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом

Добуток — назване при першому виданні по цензурних міркуваннях «Пригоди Чичикова, або Мертві душі», звичайно не було легким авантюрним романом, як можна було б припустити по назві

Щоб зрозуміти особливості жанру поеми «Мертві душі», можна зіставити цей добуток з «Божественною комедією» Данте, поета епохи Відродження. Її вплив відчувається в поемі Гоголя

«Божественна комедія» складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло, вони проходять всі кола, перед їхнім поглядом з’являється ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему своєї батьківщини — Італії, неї долі

По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми «Мертві душі» ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте «Божественна комедія», що називається «Пекло».

Гоголь поряд із сатиричним запереченням уводить елемент що оспівує, творчий — образ Росії. Із цим образом зв’язаний «високий ліричний рух», яким у поемі часом заміняється комічне оповідання

Значне місце в поемі «Мертві душі» займають ліричні відступи й вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У них Гоголь стосується самих гострих російських суспільних питань. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протипоставлені похмурим картинам росіянці життя

Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику «Миргород», і в комедії «Ревізор». У поемі «Мертві душі» вона переплітається з темою кріпосництва

Особливе місце в поемі займає «Повість про капітана Копейкине». Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд

Миру «мертвих душ» у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням

За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: «Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?»

Що зобразив Гоголь у своєму добутку? Він зобразив соціальну хворобу суспільства, але треба звернути увагу й на те, як він це зробився

По — перше, Гоголь використовував прийоми соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків він уміло сполучив загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкина й Чичикова), відбиті автором як результат

Цей прийом підкреслив ще раз, що всі ці Манилови, Коробочки, Собакевичи, Плюшкины і є мертві душі

Для характеристики своїх персонажів Гоголь використовував і улюблений прийом — характеристику персонажа через деталь. Гоголя можна назвати «генієм деталізації», так точно деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа. Чого коштує наприклад, опис маєтку й будинку Манилова! Коли Чичиков в’їжджав у маєток Манилова, він звернув увагу на зарослий англійський ставок, на похилу альтанку, на бруд і запустіння, на шпалери в кімнаті Манилова — чи те сірі, чи те блакитні, на обтягнуті рогожею два стільці, до яких так і не доходять руки в хазяїна. Всі ці й ще багато інших деталей підвели нас до головної характеристики, зробленої самим автором: «Ні те, ні рє, а чорт знає що таке!»

Згадаємо Плюшкина, цю «діру на людстві», що втратив навіть підлогу свій. Він виходить до Чичикову в засаленому халаті, на голові якась немислима хустка, скрізь запустіння, бруд, старість. Плюшкин — крайній ступінь деградації. І все це передається через деталь, через тіі життєві дрібниці, якими так захоплювався Пушкін: «Ще в жодного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає з очей, мигнула б крупно в очі всім».

Головна тема поеми — це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого Батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й майбутнє Росії. Цей задум можна зрівняти із другою й третьою частинами «Божественної комедії» Данте: «Чистилище» і «Рай». Однак цим задумам не призначено було здійснитися. другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний

«Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь! Не дає відповіді». Трагедія Гоголя в тім і складалася, що він не знав, не бачив і не відав — куди і як направиться в майбутньому Росія. Тому — Те й «Не дає відповіді»!

Але мрія об добуток, в «якому б з’явилася вся Русь» здійснилася. Поема з’явилася грандіозним описом побуту й вдач Росії першої третини XIX століття