osoblivosti perekladu lermontovim virshiv %d2%91ete j gejne lermontov - Шкільний Всесвіт

Читачі на слово «переклад» часто не обертають уваги, сприймають як щось, саме собою що розуміє: «А як би ми інакше прочитали?». Хіба що іноді, коли зараховують уголос якийсь фрагмент тексту, хтось у класі дивується: «А чому в мене не так?» Лише потім виникає питання: «А в кого краще (тобто точніше, яскравіше)?». На це питання неспеціалістові відповісти важко — адже він навіть не бачив оригіналу! Але ж не потрібно забувати, що існує більша різниця між перекладом прози й перекладом віршів. Якщо в прозі перекладач стає, скажемо, «співавтором», то ким же стає перекладач поезії? Напевно, конкурентом. Недарма один з найбільших поетів — перекладачів Василь Андрійович Жуковський, без якого ми не знали б добутків багатьох німецьких поетів, не познайомилися б з давньогрецької «Одиссей», давньоруським «Словом об полицю Игореве» — (його переклад «Слова…» — один з перших), говорив: «Перекладач у прозі є раб, перекладач у віршах — суперник. У мене майже все чуже або із приводу чужого й всі, однак, моє».

Говорячи про переклади, зроблених М. Ю. Лермонтовим з німецького, ми маємо на увазі два найвідоміших добутки: вірша «Нічна пісня мандрівника» Ґете й «Сосна й пальма» Гейне. Точніше, ми говоримо не просто про переклади, а про вибір Лермонтовим текстів і його відношенні до цієї роботи

Скажемо відразу: лермонтовские переклади особливі. Поет ніколи не ставив завдання просто викладу змісту, копіювання образів, перенесення в російський текст ритму німецького оригіналу. На мій погляд, переклади Лермонтова точніше назвати переспівами або віршами, створеними на мотив віршів німецьких поетів

Наприклад, «Нічна пісня мандрівника» Ґете. Лермонтов відразу ж відкидає назву, залишивши тільки вказівку: «З Ґете». Більше того, по спогадах Струговщикова, іншого поета — перекладача віршів німецького поета на росіянин, Лермонтов перевів не весь вірш, а тільки другу частину. При цьому він істотно змінив ритміку німецького вірша, подовжив рядок, зробив вірш співучим. Цікаво, що поет сам усвідомлював чарівну мелодійність свого добутку й збирався покласти рядки свого перекладу на музику М. Глинки

Але головне не це. У Ґете — картина тихо, що сходить ночі, спокою в природі. Коли все стихне, засне й сам мандрівник. Прості колоритні фрази — прості й по використанню художніх прийомів, виразних засобів: «…На всіх вершинах спокій…». Нічний пейзаж у лермонтовском перекладі куди більше складний, більше образний. Поет «пожвавлює» природу, використовуючи уособлення:

Гірські вершини