osoblivosti avtorskix prijomiv u tvorchosti mixajla shhedrina saltykov shhedrin - Шкільний Всесвіт

М. Е Салтиков — Щедрін один з найвідоміших сатириків 19 століття. Письменник виявив себе в багатьох жанрах літератури, таких як романи, повісті, розповіді, нариси, казки

Майже всі добутки Салтыкова — Щедріна мають сатиричну спрямованість. Письменника обурювало російське суспільство, несправедливе відношення панів до рабів, покірність простого народу перед вищими чиновниками. У своїх добутках автор висміював пороки й недосконалість російського суспільства

Яскравим і доступним прикладом аморальності суспільства у творчості Салтыкова — Щедріна служать для читача сюжети казок. Здавалося, такий літературний жанр призначений для дитячого розуміння добра й зла. Але казки Салтыкова — Щедріна перейняті іронією, у них укладена проблема російського суспільства, що автор хоче дозволити на простому прикладі, висміюючи в окремих моментах учинки своїх героїв

Салтиков — Щедрін вибрав, як мені здається, самий складний жанр літератури — сатирові. Адже сатира — це вид комічного, що найбільше нещадно висміює дійсність і, на відміну від гумору, що не дає шансу на виправлення

Письменник володів даром чуйно вловлювати самі гострі конфлікти, що назрівають у Росії, і виставляти їх напоказ перед всім російським суспільством у своїх добутках

Неминуче падіння царського режиму, процес руйнування не тільки політичних, але й моральних його підвалин наочно зображені в романі «Добродії Головлевы». Тут ми бачимо історію трьох поколінь дворян Головлевых, а також яскраву картину розкладання й виродження цілого дворянського стану. В образі Иудушки Головлева втілені виразки й пороки як родини, так і всього класу власників. Особливо мене вражає мову Иудушки — Людиноненависника й блудослова. Вся вона складається з подихів, лицемірних звертань до бога, безперервних повторень: «Ан бог — те — от він він. І там, і отут, і от з нами, покуда ми з тобою говоримо — скрізь він! І всі він бачить, все чує, тільки робить вигляд, начебто не зауважує».

Марнослів’я й лицемірство допомагали йому приховувати щиру сутність його натури — прагнення «вимучити, розорити, знедолити, посмоктати кров». Ім’я Иудушки зробилося загальним для всякого визискувача, тунеядца. Силоміць свого таланта Салтиков — Щедрін створив яскравий, типовий, незабутній образ, що нещадно викриває політичне зрадництво, жадібність, святенництво. Мені здається, що тут доречно привести слова Михайлівського, що сказало про «Панах Головлевых», що це «критична енциклопедія російського життя».

Письменник виявив себе в багатьох жанрах літератури. З — під його пера вийшли романи, хроніки, повісті, розповіді, нариси, п’єси. Але найбільше яскраво художній талант Салтыкова — Щедріна виражений у його знаменитих «Казках». Сам письменник визначив їх так: «Казки для дітей неабиякого віку». Вони сполучать у собі елементи фольклору й авторської літератури: казки й байки. У них найбільше повно відбиті життєвий досвід і мудрість сатирика. Незважаючи на злободенні політичні мотиви, казки однаково зберігають вся чарівність народної творчості: «У деякому царстві Богатир народився. Баба — яга його народила, випоїла, вигодувала…» («Богатир»).

Особливе місце у творчості Салтыкова — Щедріна займають казки, тому що в них присутні алегоричні образи, у яких автор зумів сказати про російське суспільство шістдесятих — вісімдесятих років дев’ятнадцятого століття більше, ніж історики техлет.

Салтиков — Щедрін пише «казки» «для дітей неабиякого віку», тобто для дорослого читача, якому треба відкрити ока на життя. Казка по простоті своєї форми доступна будь — якому, навіть недосвідченому читачеві, і тому особливо небезпечна для «верхів». Недарма цензор Лебедєв доносив: «Намір г. С. видати деякі свої казки окремими брошурами більш ніж дивно. Те, що г. С. називає казками, зовсім не відповідає своїй назві; його казки — це та ж сатира, і сатира їдка, тенденційна, більш — менш спрямована проти суспільного й політичного нашого пристрою».

Основна проблема казок — взаємини визискувачів і експлуатованих. У казках дана сатира на царську Росію: на чиновництво, на бюрократів, на поміщиків. Перед читачем проходять образи правителів Росії («Ведмідь на воєводстві», » Орел — Меценат»), визискувачів і експлуатованих («Дикий поміщик», «Як один мужик двох генералів прокормив»), обивателів («Премудрий піскар», «Вяленая вобла» і інші).

Викриттю обивательщини присвячені багато казок Салтыкова — Щедріна. Одна з найбільш гострих — «Премудрий піскар». Піскар був «помірним і ліберальним». Папенька навчив його «мудрості життя»: ні в що не втручатися, берегти себе. Тепер сидить все життя у своїй норі й тремтить, як би не догодити в юшку або не виявитися в пащі щуки. Прожив він так більше ста років і все тремтів, а коли прийшов час умирати, то й, умираючи, тремтів. І виявилося, що нічого гарного він у житті не зробив, і ніхто не пам’ятає його й не знається

Сатирик говорить про реальні події сучасної йому життя, зберігаючи дух і стиль народної казки. Хоча дія відбувається в «деякому царстві, деякій державі», на сторінках казки зображений цілком конкретний образ російського поміщика. Весь зміст його існування зводиться до того, щоб «поніжити своє тіло біле, пухке, розсипчасте». Він живе за рахунок своїх мужиків, але ненавидить їх, боїться, не виносить їх «холопьего духу». Себе він уважає щирим представником Російської держави, опорою його, пишається тим, що він — потомствений російський дворянин, князь Урус — Кучум — Кильдибаев. Він радується, коли якимось вихром полов’яним віднесло невідомо куди всіх мужиків, і повітря стало в його володіннях чистый — пречистый. Але зникли мужики, і наступив голод такий, що в місті «…на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна». А сам поміщик зовсім здичавів: «Весь він, з голови до ніг, обростив волоссями… а ноги в нього зробилися, як залізні. Сякатися вуж він давно перестав, ходив же усе більше рачки. Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки…». Щоб не вмерти з голоду, коли був з’їдений останній пряник, російський дворянин став полювати: помітить зайця — «немов стріла зіскочить із дерева, вцепится у свій видобуток, розірве її нігтями, так так з усіма нутрощами, навіть зі шкірою, з’їсть». Поміщик здичавів тому, що без допомоги «мужика» йому не прожити. Недарма, як тільки «рій мужиків» відловили й оселили на місце, «запахло в тім повіті половою й овчиною; на базарі з’явилися борошно й м’ясо, і живність усяка, а податей в один день надійшло стільки, що скарбник, побачивши таку купу грошей, тільки сплеснув руками від подиву…»

Якщо зіставити народні казки про пана й мужика з відомими казками Салтыкова — Щедріна, те побачимо, що образ поміщика в щедринских казках дуже близький до народних казок. Але його мужики відрізняються від казкових. У народних казках мужик тямущий, спритний, спритний, перемагає дурного пана. Так в «Дикому поміщику» виникає збірний образ трудівників, годувальників країни й у той же час мучеників — страждальців, звучить їх «слізна молитва сирітська»: «Господи, легше нам пропасти й з дітьми малими, ніж все Життя так томитися!» Видозмінюючи народну казку, Салтиков — Щедрін засуджує довготерпіння народне, і казки його звучать, як заклик піднятися на боротьбу, отрешиться від рабського світогляду. Багато казок Салтыкова — Щедріна присвячені викриттю обивательщини

До кінця свого життя Салтиков — Щедрін залишався вірний ідеям своїх друзів за духом: Чернишевському, Добролюбову, Некрасову. Велике значення творчості М. Е. Салтыкова — Щедріна ще й тим, що в найтяжкі роки реакції він майже на самоті продовжував прогресивні ідейні традиції шістдесятих років 19 століття