osobistist poeta tak povno i yaskravo vidbilasya v cij poemi skriz ye takoyu prekrasnoyu takoyu gumannoyu pushkin oleksandr 2 - Шкільний Всесвіт

« ЩоПлекає душу гуманність» — загальна властивість поезії Пушкіна. Але, мабуть, ніде так яскраво воно не виразилося, як у романі «Євгеній Онєгін». Адже, за словами Бєлінського, це «самий задушевний твір Пушкіна», у якому особистість поета відбилася «з такою полнотою, світле і ясно». Особливість цього роману полягає в тому, що в ньому є не тільки сюжет і звичайні вигадані персонажі, але й такий незвичайний герой, як Автор. Він не просто розповідає нам історію життя Онєгіна й Тетяни, Ленского й Ольги, не тільки показує життя Росії тої епохи, але й розкриває свою душу. У романі майже третина його обсягу займають ліричні відступи, у яких і створюється цей дивний образ автора. Яким він престає перед нами?

Звичайно ж, це той автор — творець, що створює роман. Він звертається до читача («Здорова ль ваша вся рідня?»), ділиться своїми задумами, сумнівами, а іноді, перериваючи розповідь про героїв, довірчо повідомляє: «Мені потрібно після довгої мови / И погуляти й відпочити…». Все це набудовує нас на спілкування з автором як з добре знайомою людиною, співрозмовником, іншому

Але й з вигаданими героями в Автора виникають якісь особливо теплі, серцеві відносини. Незважаючи на іронію, що протягає часом, стосовно Онєгіна, Автор по достоїнству оцінює цю складну, неординарну особистість. Він стає для нього іншому: «З ним подружився я в той час, / Мені подобалися його риси…». Їх багато чого зближає («Страстей гру ми знали обоє; / Томіла життя обох нас…»), а тому Автор глибше всіх інших героїв роману розуміє Онєгіна. В останньої 8 главі він навіть бере його під захист від поспішних оцінок лицемірного світського суспільства: «Навіщо ж так неприхильно / Ви озиваєтеся про нього?»

Так, ми знаємо, як умів дружити Пушкін, як високо цінував дружбу, пронесену їм з ліцейського років через все життя. У романі є й теплі спогади поета про тім часі, про своїх друзів, але, що ще важливіше, він прагне показати читачам, наскільки важлива дружба для будь — якої людини. Нехай Онєгін і Ленский «від робити нема чого друзі», але далі Автор з гіркотою зауважує: «Але дружби немає й тої меж нами… / Ми почитаємо всіх нулями, /А одиницями — себе». Адже саме ця якість сучасної людини, як показує Пушкін, приводить до трагічної дуелі, у результаті якої гине юний Ленский. Егоїзм Онєгіна — це те, що Автор не приемлет у своєму герої

На противагу йому Тетяна абсолютно позбавлена цього страшного пороку, її чуйна, прекрасна душа найбільш близька Авторові. «Я так люблю / Тетяну милу мою…», — зізнається він. Саме здатність глибоко й щиро любити, що втратив Онєгін у вихрі світського життя, ріднить Автора й героїню. Багато ліричних відступів — це сповідь душі поета, що пережив і романтична любов, і страждання розлуки, і з мудрістю багато чого людини, що випробувало, стверджуючого: «Любові всі віки покірні, / Її пориви доброчинні…». От чому він так розуміє почуття своєї улюбленої героїні: «Тетяна, мила Тетяна! / З тобою тепер я сльози ллю…». Йому близька її «російська душа», поетична, мрійлива. Цікаво, що всі пейзажні замальовки в романі співвідносяться або з Тетяною, або з автором. Адже любов до природи — це чорта й національної героїні, і національного поета. У цьому ще одна «різницю» між Онєгіним і Автором. Чудові картини російської природи, створені поетичним генієм Пушкіна, — це ще одне вираження його прекрасної особистості. По цих чудесних віршах багато поколінь російських читачів учаться розуміти й любити російську природу: «Уж небо восени дихало, / Уж рідше сонечко блищало, / Коротше ставав день…».

А ще Пушкін учить нас любити й розуміти красу мистецтва й поезії — адже він поет. І насамперед його особистість, що відбилася в романі, — це особистість поета. Як проникливо говорить він нам про свою Музу, про творчість, про мову, про літературне життя! Його «голос лирный» звучить у кожному рядку, у кожному слові, і він воістину прекрасний, людяний і гуманний. От чому й для наших сучасників залишається справедливим висновок Бєлінського про поезію Пушкіна: «…читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини». Така сила впливу особистості поета, що втілилася в його добутках