osnovni problemi lyubovi v povisti karamzina bidna liza karamzin mikola - Шкільний Всесвіт

Чималим успіхом у читачів початку минулого століття користувалася повість Карамзина «Бідна Ліза», що зробила істотний вплив на становлення й розвиток нової російської літератури. Сюжет цієї повісті дуже простій: він зводиться до смутної історії любові бідної селянської дівчини Лізи й заможного молодого дворянина Эраста. Центральний інтерес оповідання укладений у добросердому житті Лізи, в історії розквіту й трагічного зів’янення любові

Психологічно доподлинно показаний стан молодого, цнотливого й наївного дівоцтва з радісною довірою до життя, злитої з яскравими фарбами сонячного дня, що цвіте природи. Потім переплітається тривожний період здивування перед новим, незнайомим їй почуттям після зустрічі з Эрастом. Він переміняється зворушливою картиною чистої першої закоханості, райської й духовно окриленої. Але коли бідна Ліза віддається Эрасту, чисті замилування дівчини захмарюються свідомістю чогось беззаконного, що втрутилося в її любов. І на цей новий щиросердечний стан відгукується по своєму природа: «Тим часом блиснула блискавка, і гримнув грім. Ліза вся затремтіла: «Эраст, Эраст! — сказала вона. — Мені страшно! Я боюся, щоб грім не вбив мене як злочинницю!»

Занепокоєння виявляється немарним: пересичений молодий дворянин починає байдужіти у своїх почуттях до Лізи. А в її душі страх втратити улюбленого переміняється надією на можливість повернути втрачене щастя. Отут Эраст надовго залишає Лізу, відправляючись у військовий похід, де він програє в карти весь свій стан, і після повернення вирішує поправити справа одруженням з багатою вдовою. Довідавшись про це з вуст самого Эраста, Ліза вдається у відчай. Обманута в кращих надіях і почуттях, дівчина кидається в ставок біля Симонова монастиря — місця її щасливих побачень Сэрастом.

У характері Эраста Карамзин передбачає розповсюджений у новій Російській літературі тип розчарованої людини. По натурі Эраст добрий, але слабкий і вітряний. Громадське життя й світські задоволення йому набридли, він нудьгує й нарікає на свою долю. Під впливом сентиментальних романів, яких Эраст удосталь начитався, він мріє про щасливі часи, коли люди, не обтяжені умовностями й правилами цивілізації, жили безтурботно й дружно на лоні природи. Розчарувавшись у світлі, у людях свого кола, Эраст шукає нових вражень. Зустріч із Лізою задовольняє його мрії про гармонійне життя вдалині від суспільства, у природній простоті вдач і звичаїв. Але пастушача ідилія йому незабаром набридає

Мотиви повести, пов’язані з Эрастом, у різних варіаціях будуть звучати в нашій Літературі — у пушкінських «Циганах», у пізній драмі Л. Н. Толстого «Живий труп» і романі «Воскресіння». А доля Лізи відгукнеться в «Станційному доглядачі» Пушкіна, в «Бідних людях» Достоєвського. По суті, «Бідною Лізою» відкривається ключова у вітчизняній літературі тема «маленької людини».

Правда, соціальний аспект у відносинах Лізи й Эраста приглушений: Карамзин найбільше стурбований у повісті доказом того, що «і селянки любити вміють». Але саме тому соціальний колорит у зображенні характеру Лізи в Карамзина відсутній. Це є, мабуть, самим слабким місцем повести, тому що Ліза найменше схожа на селянку, а більше — на милу світську панянку епохи Карамзина, виховану на чутливих сентиментальних романах. Нині такий письменницький підхід до зображення людей з народу здається наївним і нехудожнім. Але сучасники Карамзина, що ще не читали ні Крилова, ні Пушкіна, ні Гоголя, не тільки не почували цієї фальші, але захоплювалися до сліз художньою правдою повести. Ставок у Симонова монастиря став місцем паломництва шанувальників таланта Карамзина й одержав назву «Лізин ставок». Сюди сходилися на побачення сентиментальні парочки, сюди приходили тужити й віддаватися «меланхолії» люди із чутливими й розбитими серцями. Так, один зі світських гостряків написав із цього приводу таке оголошення:

«Тут у воду кинулася Эрастова наречена, — Палитеся, дівчини, у ставку досить місця!» А ченці припинили ці паломництва просто: обнесли ставок забором і вивісили напис, що ставок цей зовсім не називається Лізиним

Все це й зараз не може не викликати посмішки, наївність і простодушність людей далекої від нас епохи. Але при зрілому міркуванні не можна не погодитися, що «прив’язану» до селянки застарілою літературною мовою — історію дівоцької любові з її зародження до катастрофи Карамзин передав із психологічною вірогідністю, у її зерні вже втримується й майбутній Тургенєв, співак «першої любові» і тонкий знавець дівочого серця, і Лев Толстой із проникненням у щиросердечний плин з його формами й законами. Пізнаваний в усьому світі витончений психологізм російської художньої прози передчувається, з’являється в гаданій нині наївній і навіть недотепній повісті цього письменника