oslablennya patriotizmu v suspilstvi tvoru ege 2014 po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Юрій Михайлович Поляків — російський письменник, кандидат філологічних наук, головний редактор «Літературної газети» у своєму есе міркує над проблемою ослаблення патріотизму в російському суспільстві, пов’язаного з тим, що мої сучасники не хочуть служити в армії, виражаючись красиво, приносити свої життя на вівтар Батьківщини

Ця соціальна й моральна проблема не нова. Згадаємо бідного героя Л. Н. Толстого з розповіді «Після балу» або його «товариша» по лиху, героя повести А. И. Куприна «Двобій», яким жорстоко карають за те, що вони не бажають служити в російській армії. Радянська Література теж багата подібними прикладами. Перегортаю добутку Ю. М. Короткова («Сивий»), И. П. Гольперина («Сукин син») і переконуюся, що положення солдатів 19 — го століття ненабагато відрізняється від долі захисників Вітчизни 21 — го століття

Разюче, але в захист армії виступає зараз людина, що першим підняв голос проти дедовщины. Ю. Поляків, автор повести «Сто днів до наказу», що у свій час не пропустила військова цензура, своєю книгою тоді порвав чимало нервів не тільки знаменитим генералам, але й бедным матерям, що прочитали правду про те, як служать їхні хлопчики. Якщо такий викривач російської армії почав переконувати своїх читачів, що служити необхідно, захист Батьківщини — борг кожного громадянина, «смути, самозванство, по — дурному програні війни — наслідок ослаблення патріотизму», те, дійсно, щось у нашім суспільстві, а може, і в армії змінилося

Незважаючи на іронію, що ви, думаю, уловили в моїх попередніх рядках, я розділяю точку зору автора есе. Хто, як ні ми, устане на захист Вітчизни? Хто, як ні ми, при необхідності принесе свої життя на вівтар Батьківщини? Служити в армії, я впевнений, повинен кожний. Та й «страшилки» про дедовщине, що нібито прижилася в казармах, дуже перебільшені. У мене є друг, він офіцер, що 2 — 3 рази в тиждень чергує у своїй роті, не навчаючи солдатиків премудростям військової служби, а охороняючи їхній спокій і вдень і вночі…

Недавно в Інтернеті я зайшов на сторінку журналіста «Комсомольської правди» Олександра Юрійовича Костинского. Він збирає свідчення очевидців, фотографії й малюнки з дембельских альбомів, солдатських листів про сучасну армію. І я був здивований: нарівні з «страшилками» про будні воїнства сусідять розповіді очевидців, що доводять, що армія міняється, а як наслідок — патріотизм зміцнює