onyegin geroj svogo chasu pushkina oleksandr - Шкільний Всесвіт

У романі «Євгеній Онєгін» А. С. Пушкін дав образ тої частини утвореної молоді 20 — х років XIX століття, що, критично ставлячись до світського суспільства, змушена була жити — у ньому. Самітність, непристосованість до життя, невміння прикласти свій розум, утворення до суспільно — корисної праці — от що, характеризує Онєгіна. Саме за це Бєлінський назвав Онєгіна.«розумною непотрібністю», «зайвою людиною». , Онєгін одержав типове для дворянського кола того часу виховання й утворення. Учили його «всьому жартуючи», не докучали «мораллю строгої» і, коли він нарешті вступив у самостостельную життя, те «по — французькому зовсім міг висловлюватися й писав; легко мазурку танцював і кланявся невимушено», у розмові міг «торкнутися до всього злегка». Для світського життя цього було цілком достатньо, «і світло вирішив, що він розумний і дуже милий». Онєгін з головою занурює у світське життя, повну розваг: бали, театри, обіди, вечері, любовні захоплення. Життя текло безцільно й була «одноманітна й строката».

Проте, для свого кола Онєгін був досить освіченою людиною. Він читав Адама Смита, знав античну літературу, твори сучасних йому західних письменників. Пушкіна сам відзначає незвичайність свого героя. Онєгіна відрізняли від багатьох «мріям мимовільна відданість, ненаслідувальна чудність і різкий охолоджений розум». Природно, такої людини не могла довго задовольняти безцільне й порожнє життя світла

«Вільний, у кольорі кращого років», Онєгін разочаровывается у світському житті й упадає в нудьгу: «нічого не торкало його, не зауважував він нікого». Він намагається знайти крапку додатка своїх сил, намагається читати, займатися творчістю, але «нічого не вийшло з пера його». У нього нічого не вийшло й не могло вийти, тому що Онєгін всім своїм попереднім життям не підготовлене до праці: «праця завзятий йому був тошен». Онєгін їде в село й стає повним хазяїном «заводів, вод, лісів, земель». Він задоволений, що «колишній шлях перемінив на що — небудь». У селі він намагається зайнятися чимсь корисним, увести щось нове в життя селян: «Ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив». Але робилося це без усякої мети, для того, «щоб тільки час проводити», і тому діяльність героя не приносить йому задоволення й залишається незакінченої. Сусіди — Поміщики, що оточують Онєгіна, далекі йому за духом, обмежені й зайняті розмовами про «косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню». Життя його тут наповнене тією же нудьгою й свідомістю своєї марності, що й Впетербурге.

Трагічно складаються його відносини з Ленским. Порожня сварка із другом приводить до дуелі. У фатальний ранок перед двобоєм він з’явився «мячиком предрассуждений», рабом світської умовності. Саме звідси й починається ламання в його життя, поспішну втечу із села, неприкаяна мандрівка по рідній землі й все зростаюче почуття власної неповноцінності й марності: «Навіщо я кулею в груди не поранений? Навіщо не кволий я старий… Я молодий, життя в мені міцна, чого мені чекати? Туга, туга!..» У такій щиросердечній смуті й розкриває наприкінці роману він душу перед Тетяною в листі до неї. Онєгін тепер зовсім не схожий на того столичного денді, що у глухомані сільського саду «поставив Тетяні двійку за поводження»! Він став не тільки старше, » але й богаче духовно, содержательнее, глибше, просто людяніше. У поясненні з Тетяною він говорить: «Бажати обійняти у вас коліна. І, зарыдав у ваших ніг, Вилити благання, признанья, пені, Усе, що виразити б міг…» Цим відкритим ридаючим визнанням визначена відповідь на питання: «Уж не чи пародія він?»

Ні, Онєгін не пародія, не випадкове модне явище, а живаючи сумна доля, обумовлена всім життєвим укладом дворянського суспільства. Наприкінці роману Пушкін підтвердить підсумок життя героя: «Дожив без мети, без праць До двадцяти шести років. Нудячись у бездіяльності дозвілля, Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів». І тим більше гірким представляється зміст усього роману. Герой роману зовсім не «герой», а тільки сумний приклад, вихоплений поетом з життєвої гущавини