У повісті «Людина» О. Кобилянська відтворила важливу тогочасну суспільну проблему — проблему жіночої емансипації. Дух рівноправ’я жінок із чоловіками поширився по всій Європі, не оминув він і Україну. Треба зауважити, що сама письменниця була ярою послідовницею фемінізму, що, до речі, відобразилось майже у всіх її творах, особливо в повісті «Людина».

Головна героїня твору — Олена Ляуфлер — це особливий, новітній образ в українській літературі. До Кобилянської цю тему майже не піднімали, а отже, не було потреби в зображенні таких жінок. Ця жінка надзвичайна, вона прагне морально й розумово розвиватись, і це при тому, що постійно наштовхується на великі перепони. Її мати — палка противниця нових поглядів на жіночу приналежність, дуже негативно ставиться до «вільнодумства» з боку своїх дочок, особливо Олени: « Що вона сього дожити мусила, що її донька розвивала нежіночі, хворобливі, безбожні погляди та говорила про якусь рівноправність між мужчиною і жінкою!!!»

Але попри всі перешкоди головна героїня мислить, прагне не лише природного жіночого родинного щастя, але й таємничого та невідомого світу науки, духовної культури. Олена всіма силами прагне бути корисною і присвятити себе суспільній праці. Саме тому вона на рівних сперечається з чоловіками, відстоюючи свої думки з приводу «соціалізму, натуралізму, дарвінізму, питання жіночого, питання робітничого». До речі, розумні передові чоловіки прислухаються до її порад та думок.

Ми розуміємо, що для Кобилянської ідеальний образ — це освічена жінка, яка тонко відчуває красу природи й почуттів, виявляє не лише справжню інтелігентність, але й неабияку цікавість до суспільних політичних проблем. На думку письменниці, це і є поступовий процес становлення нової української інтелігенції, де б жінка була не на останньому місці. Звичайно, що цей шлях не може бути легким: «Біда ломить і залізо, а ви лиш людина…» На що головна героїня з гордістю відповідає: «Ніколи… власне, для того, що я людина».

Олена Ляуфлер здатна не лише на політичні дискусії та наукову роботу, вона може палко й ніжно любити, як кожна жінка. Вона покохала молодого талановитого медика — Стефана Лієвича, але такий вибір не підходив її заможним батькам. Олена намагалася відстояти своє право на любов, і її палкі слова наче розкривають перед читачем сутність цієї жінки: «Ти думаєш, я належу теж до тих, котрі уперед спокійно важать становище і всі обставини якоїсь там людини, все розмірковують, а наколи все гарно згоджується, починають любити? »

Прочитавши повість, переконуємось, що в цьому образі письменниця відтворила всі найкращі риси освіченої жінки-інтелігентки, тим самим пророкуючи появу нового прогресивного жіночого образу.